Життя і творчість О. Кобилянськоі 1914—1940 років

Твір розміщено в Ольга Юліанівна Кобилянська від Tvir в Четверг 16 июня

Імперіалістична війна 1914 року допомогла виявити вповні політичну орієнтацію українських письменників і культурних діячів, що жили на західноукраїнських землях. О. Кобилянська не стала в ряди тих, хто орієнтувався па царську Росію. Не по дорозі їй було і з тими літераторами, які з перших днів війни підтримували загарбницькі цілі «благодатної» Австрії, хоч деякі симптоми проавстрій-ських настроїв і проявилися в оповіданнях письменниці перших років війни («Щира любов», «Лісова мати»). В критичній літературі пояснюється це впливом австрофіль-ської пропаганди, що її вели українські буржуазно-націоналістичні партії Галичини й Буковини. Насправді ж це явище набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд, і ці проавстрійські настрої зумовлені рядом серйозних причин.

Імперіалістична війна, як відомо, принесла багато горя трудящим Галичини й Буковини. Уже в перший рік війни, як і пізніше, коли на Буковині перебували австрійські вій-ська, українські трудящі зазнавали лютих переслідувань. Оскільки місцеве населення в основній своїй масі прихильно ставилося до Росії, австрійське командування жорстоко розправлялося з ним. Майже в кожному українському селянинові військові власті бачили зрадника чи шпигуна. Нечу-паиих розмірів досягав терор . У розпорядженні від 13 вересни 1914 року (підписаному крайовим президентом Ме-рапом) було сказано, що «необхідно розстрілювати на місці кожного, хто здається підозрілим у злочині» . Кривавий убивця багатьох буковинців Лакінгер нахабно заявляв: «Всі українські селяни зрадники, я їх всіх перевішаю і перестріляю» 2. Таке беззаконня австрійських колонізаторів знайшло своє засудження в циклі новел Марка Черемшини «Село за війни», в оповіданнях Д. Макогона «Шпигун», В. Стефаника «Вона — земля», які були опубліковані вже в післявоєнний час (1921-1923).

О. Кобилянська, що гірко переживала безталання народних мас, прагнула включитися в їх оборону в перший же рік війни. Вона прагнула спростувати «брехливі наклепи», що їх поширювали австрійські колонізатори на українське населення, показати прихильність українського селянина до Австрії і тим самим створити моральний бар’єр для військових властей. Так появилися новели «Щира любов» (1914) та «Лісова мати» (1915), що їх з метою створення відповідної громадської думки письменниця навмисне опублікувала у віденських газетах «Військовий листок» та «икгаіпізсЬе МасЬгісЬіеп». Отже, при розгляді творів «Щира любов» і «Лісова мати» слід розрізняти, з одного боку, чесне прагнення письменниці стати на захист народних мас, а з другого — оцінювати об’єктивну сутність цього виступу, як і самих оповідань.

Зупинимося на новелі «Лісова мати». Подія, про яку тут розказується, стосується кінця XIX століття. Стара, вкрай забита гуцулка Докія, що живе ізольованим від цивілізованого світу життям, довідується про смерть цісаре-вої, яку було вбито. Цей факт вражає селянку, і вона останніх п’ять левів, які довго складала і берегла на свою смерть, віддає священикові на службу по померлій «мамі цілого краю».

Опис цього випадкового явища, яке, звичайно, могло мати місце в гуцульському селі кінця XIX століття, повинен означати, що, мовляв, і в далеких закутках Буковини люди вірні цісареві і співчувають його лихові. Безперечно, письменниця безпідставно заговорила про любов трудящих гнобленої нації до австрійського цісаря і саме в той час, коли над ними його вірні сатрапи творили криваву розправу.  Такі пацифістські  ідеї письменниці  були  виявом її нерозуміння характеру імперіалістичної війни як закономірного породження суперечностей капіталістичного суспіль-ства, а відтак нерозумінням того, що під час війни суперечності між панівними класами і народними масами проявляються в особливо жорстоких і кривавих формах, як це було на Буковині. І пом’якшити їх не могли ніякі пацифістські гуманістично-моралізаторські проповіді.

Марність своїх замірів зрозуміла скоро і сама письменниця. Цьому сприяв той факт, що з повторним «приходом регулярних російських військ» на Буковині все ж стало «куди краще» ‘. О. Кобилянську відвідують українські письменники, російські солдати, які знали її твори 2, відновлюються стосунки її з українськими письменниками в Росії. Незабаром письменниця так само, як Марко Черемшина, В. Стефаник та О. Маковей, безкомпромісно стає на захист народу і заявляє рішучий протест проти політики масового нинищення. Цими думками пройняті «Лист засудженого пояка до своєї жінки» (1915), «Юда» (1915) та «Назустріч долі» (1915). В них відображено різні аспекти людських трагедій, викликаних війною. Тому ці новели слід розглядати як цикл, позначений єдністю ідейно-тематичного замислу.

У «Листі засудженого вояка до своєї жінки» і «Юді» розкриваються думки й настрої простих людей — селян чи солдатів, але тих же вчорашніх селян, у зв’язку з війною. Війна для них — страшне лихо.

Так, у «Листі засудженого вояка до своєї жінки» про один епізод з фронтового життя розповідає його учасник, і з тієї розповіді стає ясно, що серед «гуку канон», «реву і зойку»,- в тому котлі страждань людина, уподібнюючись до автомата, є просто «нічим». «Тут працює залізо, і вояк є нічим, і чоловік, що вдома був, є нічим, і багато соток і тисячів — все є нічим» (III, 426).

Вкрай пригноблений фронтовим життям, зморений голодом, вчорашній український селянин, нині австрійський солдат, вибився із сил і під час відступу впав, «убитий сном». Коли прокинувся, не думав ані про втечу, ні про зраду. Тим більше, що й перебував він на Західному, італійському фронті Коли через певний час знеможеного знайшли австрійські солдати, його польовий суд засудив до страти. «Я не знав, яка була моя провина»,- каже солдат. І справді, її у жовніра не було так само, як і в того селянина з новели Марка Черемшини «Зрадник», якого австрійський патруль запідозрив у зраді тільки за те, що його чорна корова, зірвавшись з налигача від укусу мухи, по>-бігла в бік «неприятеля». «Я хотів боронитися,- каже солдат,- але не розумів їх мову добре, так само, як вони і мою не розуміли. Воєнний суд є невмолимий, скорий, як вогненний кріс. Не питає багато, лиш б’є. Трафить не трафить — на те він і кріс. І моя мова, моя матерня мова, ми обоє: втратили нараз під ногами грунт. Щось сталося, кілька слів; І Чіужій мові — і вона, і я утонули…» (III, 426-427). Сім’я лишй’ла’є» без батька, мужа, годувальника.

Тут О. Кбб’йАЯиська, викриваючи і засуджуючи чинов,-ників із польового суду, основний викривальний запал, спрямовує проти варварських законів «благодатної Австрії», смисл яких з повною силою і гостротою проявився на Буковині в час війни ‘. Саме тут, як і в наступних оповіданнях, а не в «Лісовій матері» та «Щирій любові», письменниця по-справжньому стала на захист народу. Розповідаючи про один із тогочасних випадків, вона зуміла зробити широкі узагальнення, надавши слово тим, хто найбільше страждав од війни. Своє авторське «я» письменниця глибоко заховала за думками персонажа, викладеними в епістолярній формі.

Бездушним чиновникам-завойовникам протистоїть образ, смертника, краса і людяність якого розкриваються в момент найвищого напруження духовних сил. Він знає, що його хвилини вже лічені, що він, невинний, має загинути. Одинокий товариш — цвіркун, що десь у куточку камери веде свою нескінченну, жалібну та водночас мирну вечірню пісню,- посилює страждання душі, бо нагадує  про дім,

1 Нагадаємо при цьому про ті катівські накази командира УІІ австро-угорської армії генерала Кевеша, що діяли на Буковині і застосовувались до військових У них указувалося, що «добродушність і тенденція до всепрощення, які вкорінились у наших військах, не потрібні і б навіть злочином щодо австрійських військ». Тому, говорилося далі, «немає необхідності за браком часу» передавати підозрілих і зрадників «до воєнних трибуналів», а «треба робити їм і свідкам короткий допит, складати протокол і розстрілювати їх». Вся новела, майстерно стилізована під солдатський лист, становить собою роздум вголос, насичений глибоким драматизмом і, мабуть, не має собі рівного в українській літературі за силою зображення людських почуттів.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Життя і творчість О. Кобилянськоі 1914—1940 років . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru