Характеристика образу Енея як античного епічного героя

Твір розміщено в Твір з літератури 9 клас від Tvir в Четверг 25 ноября

Погляньте на фігурну композицію «Втеча з Трої», відому ще під назвою «Еней з Анхісом на плечах». Фігурному зображенню відповідають вірші 559-567, 707-729 книги II поеми Вергілія «Енеїда». Дослідник творчості Вергілія В.Топоров вважає, що «в зв’язку з тією незалежною грою, яку вели природнородове» та «подійноісторичне» начала, й в силу тих чудернацьких конфігурацій, які в результаті перехрещення й накладання цих рядів виникали, Еней опинився в особливому стані, який потребував від нього відповідної цьому станові особливої відповідальності.

Особливість цього стану в центральності Енея. З одного боку, він був посередині того відрізка родового потоку, який з’єднував людей різної долі та життєвого досвіду, як батько Анхіс та син Асканій (Іул); з іншого, він опинився і втому центрі подій, де сходились лінії минулої троянської історії та майбутньої римської долі. Тільки Енеєві був особисто й істинно життєво знайомий як «троянський», так і «італійський» досвід, між якими утворилась тріщина, яка загрожувала загибеллю кожному, хто намагався з’єднати дві настільки не схожі одна на одну половини : Асканій, вивезений хлопчиком із Трої,  власне не мав самостійного «троянського досвіду», Анхісу не було дано вступити на землю Італії, і тільки в Енеєві був втілений дефіцит життєвих досвідів його сина та батька, тільки він особисто пізнав єдність цих двох досвідів, усвідомлених як один інтегрований досвід, який був свідомо засвоєний Енеєм і який значною мірою склав його особистість.

На початку все було інакше, і в центрі було переважно «особисте». Три найближчі фігури визначають для Енея це особисте — батько, син, дружина. І про них — головна, у вирішальний момент, коли вирішувалась доля Трої, майже виключна турбота, і головне завдання виростає із ситуації, пов’язаної з ними ж у годину загибелі Трої. Це завдання відкривається йому ззовні й ніби неочікувано…

 Але у цей момент Еней здатен усвідомити лише приреченість ситуації, та не здатен прийняти правильного рішення. Перше прагнення — гарячкове: кинутись у битву, щоб загинути — «Зброю, гей, зброю давайте, мужі, бо остання година б’є нам побитим»…: воно могло належати людині, що усвідомлює кінець лише свого стану, і навіть загроза життю близьких сприймається ним через своє особисте — інших, самих по собі, він ніби готовий забути. Але Креуса вчасно нагадує чоловікові про його обов’язок — також особистий, але уже такий, що переростає чи готовий перерости у надособистісме, щонайменше у родове, сімейне, домашнє — «….перше цей дім захищай.

Бо на кого ж маленький Іул наш, батько і та, що колись була жінкою в тебе, лишаться?» Однак побачивши знамення — вінець світла над головою Іула, скаже трохи пізніше Анхіс — «небесним батькам», богам, але, безперечно, й синові: «Рідні богове, я вже не барюсь, і де кличете, йду я. Дім цей врятуйте, врятуйте онука. То ваше знамення. Троя — у вашій опіці. Тобі уступаю, мій сину, і не відмовлюся йти за тобою як вірний товариш». Креусі тут вже ніби й немає місця (або, якщо воно все ж є, воно — останнє): свою справу вона зробила, і вона під смертельною загрозою. Еней відгукнувся на ці заклинання, і ось — ноша — батько на плечах сина, у правій руці — рука його сина, Асканія, який слідує за батьком невпевненими кроками, а позаду, відстаючи, — Креуса.

  • «Так я промовив, і шию, і плечі широко згинаю,
  • Шкуру львину жовтаву стелю на одежу й схиляюсь
  • Взяти тягар свій. За руку вчепився Іул мій маленький
  • І підбігає за батьком нерівними кроками; ззаду
  • Квапиться жінка».

Вона — поза родовим контекстом, їй не визначено долею бути супутницею чоловіка у його новому житті, і її привид тане у тонкому повітрі. Та Асканій — всередині цього родового контексту, точніше — на вістрі стріли, спрямованої у майбутнє цього роду, й тому про нього піклуються не тільки Еней і Креуса, а й Анхіс й, більше того, самі боги — не тільки рідна йому Венера, а й Меркурій, який нагадує пізніше, в інший відповідальний момент, Енеєві про Асканія : «Що ж, коли, зовсім тебе вже не вабить тих подвигів слава і потрудитись не хочеш уже, щоб ту славу здобути, то пригадай, що Асканій росте, твій потомок, майбутній твій спадкоємець іул, якому в Італії царство і римська належить земля».

Так поступове особистісне переростає у особистіснородове, що має в свою чергу перерости у те надособистісне й надродове начало, яке у майбутньому має завершитись Римом і римською славою. Росте рід, й відповідно до нього зростають завдання, обов’язок, почуття відповідальності й знання — співзнання усього цього, невіддільне у своїх витоках від народження. Але щоб почати шлях у майбутнє, Еней повинен ще раз доторкнутися до минулого, поглянути на нього так, щоб запам’ятати назавжди й дозволити цьому зоровому образу міцно увійти у пам’ять серця, тог/ що Енеєве майбутнє — особливого роду: воно к відкидає минулого, не зрікається його, а пам’ятає йог; і приймає його у свій повний склад й — ніби заново, коли потрібно, — звертається до цього минулого».

Головна ідея, закладена у зображенні щита Ахілла, — це ідея миру на противагу війні, яка протирічить самій природі життя. Головна ідея, закладена у зображенні щита Енея, — це ідея звеличення Риму та сучасного Вергілієві правителя Октавіана Августа).

-        Спробуйте порівняти Енея та Ахілла як взірців античного героя. Що між ними спільного, чим і чому вони відрізняються? Висновки запишіть у вигляді порівняльної таблиці «Спільне та відмінне в образах Енея та Ахілла за поемами Вергілія «Енеїда» та Гомера «Іліада».

Образу Енея притаманні риси, не характерні ідеальному епічному героєві. Він — «людина Долі». Йому притаманні внутрішні протиріччя між особистими почуттями та покірністю волі богів, коханням та обов’язком, від природи миролюбним характером та необхідністю виконувати те, що визначене долею. Він мудрий політик.

Вергілій свідомо розкриває недосконалості і помилки головного образу поеми. Це дуже корисно. Адже читача Еней цікавить не тільки сам по собі, а здебільшого як і відображений в ньому певний «історичний» тип людини, особливий різновид ментальності, в якому «людське» і «надлюдське», доля не тільки не виключають одне одного, а й співпрацюють між собою, вибудовуючи той новий тип, який найбільше просунувся на шляху до формування особистості. відрадно — кожен випадок збереження людяності й зростання її навіть під час виконання «надлюдських» завдань вселяють упевненість у тому, що людяність не підлягає подоланню чи знищенню, що вона є найважливішим ракурсом людини, опорою її існування у дусі й запорукою духовного зростання. Якщо людині властиво помилятись, то Еней, безумовно, людина. Він має й чутливу людську душу (Пригадайте сльози Енея під час розлуки з Креусою, у зв’язку із загибеллю Палінура чи під час відплиття з Бутроту, де він назавжди прощається з Геленом і Андромахою.)

Ключові події — втеча із Трої, прощання з Дідоною заради «лавінійських» берегів Італії, зустріч з покинутою коханою у царстві мертвих — не тільки відтворю ють основні риси Енеєвого «персонологічного» типу, його можливості поведінки, стереотипи й сам вибір їх за конкретних умов, а й насамкінець «особисту поведінку», дрейф, за сім років блукання. Вони допомагають вибудувати Енея — його поведінку і його «персонологічний» тип, ненав’язливо готуючи зміни у них. Ключовий момент, що відділяє життя Енея минулого від Енея теперішнього, — зустріч з батьком у царстві мертвих. Не випадково там же він востаннє бачить і Дідону. Ці дві зустрічі співвіднесені одна з одною за принципом контрасту. Перша — про минуле, про розрив і його наслідки, друга — про майбутнє і торжество вірності. Першої зустрічі не чекали вже ні Еней, ні Дідона, на другу чекав Еней, і на неї сподівався Анхіс.

Перша залишила гіркий осад і усвідомлення невідворотності й незмінності того, що сталося, після другої ще не до кінця зрозумілі визначення долі й воля богів уперше набула цілком конкретних обрисів і «любові до майбутньої слави». Еней вперше зримо побачив свою мету й знав тепер, що потрібно робити, в чому полягає його обов’язок та щастя. В Енеєві зливаються особистісне і державницьке, що робить його новою людиною, а відтак і трансформує образ Енея як античного героя епосу у образ політика, державного мужа. В цьому, безумовно, проявилось авторське новаторство Вергілія.

 

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Характеристика образу Енея як античного епічного героя . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Завдання по темі «Телефонна розмова»
  • Завдання по темі «Технічні засоби обговорення»
  • Читаючи Ганну Ахматову

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2013 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru