«Выхожу один я на дорогу…» Мої роздуми про поезію М. Лєрмонтова

Твір розміщено в Шкільні твори для 8 класу від Tvir в Пятница 9 октября

Вірш «Выхожу один я на дорогу», написаний Лєрмонтовим в останній рік життя, міг би бути епіграфом до всієї творчості поета. Коли читаєш ці рядки, складається таке враження, що разом із поетом проходиш ще раз «кремнистьій путь» його творчого життя — від початку і до кінця, де він завжди сам-один, знемагає від туги і страждань, все шукає і не може знайти ні спокою, ні бажаної мети. Слова «сам», «самотній» так часто трапляються у віршах Лєрмонтова, що можуть бути їх пізнавальним знаком, символом лермонтовської музи. Ще в перших, знайомих із дитинства, віршах поет приходить до нас «одиноким парусом, белеющим в тумане моря голубом». Потім згадується круча-велетень, що самотньо плаче в пустелі за хмаринкою, яка покинула його. А на іншому «горючем утесе», «в том краю, где солнца восход», «одна и грустна… прекрасная пальма растет».

«На севере диком стоит одиноко сосна…» Це їй, в її холодній самотності увижається сонце і пальма… Але це десь далеко і недосяжно… Таких прикладів дуже багато. І ось сам поет, пройшовши десятилітній шлях творчості, знову виходить на дорогу, і знову сам-один. Шлях його «кремнист». Кремній — твердий камінь з гострими краями. Йти по ньому боляче і важко, особливо, якщо ні з ким розділити цей шлях… Що з того, що

  • В небесах торжественно и чудно! Спит земля в сиянье голубом…

У таку тиху, зоряну ніч людина ще дужче відчуває свою самотність. Про нього навіть ніхто не згадує:

  • …Пустиня внемлет Богу, И звезда с звездою говорит.

І від цього «так больно и так трудно» самотньому мандрівнику, стомленому від нездійснених надій, оманливих пристрастей, марних зусиль. «Свобода і спокій» — ось останній притулок душі, останнє бажання. Думки про свободу і спокій нагадують пушкінські роздуми про життя:

  • На свете счастья нет, А єсть покой и воля…

Але саме тоді, коли людина спокійна і вільна, вона знову починає мріяти про те, що не здійснилося, про любов, щастя, про вічну красу і гармонію:

  • Я б желал на веки так заснуть,
  • Чтоб в груди дремали жжзнл сили,
  • Чтоб дыша вздьшалась тихо грудь;
  • Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея,
  • Про любовь мне сладкий голос пел,
  • Надо мной чтоб вечно зеленея
  • Темний дуб склонялся и шумел.

Мрія про гармонію, про злиття зі світом завжди жило в серці поета. Але на-ніть в юності вона вже здавалася нездійсненною. У вірші «Бажання» (1832) поет писав:

  • Дайте раз на жизнь и волю,
  • Как на чуждую мне долю
  • Посмотреть поближе мне…

Михайло Юрійович Лєрмонтов до кінця свого короткого життя почувався самотнім мандрівником, «чужим для мира и небес». Але водночас він став вірним і постійним супутником багатьох читачів, мудрим співбесідником і улюбленим поетом.

 

Сподобався твір? Збережи в закладках - » «Выхожу один я на дорогу…» Мої роздуми про поезію М. Лєрмонтова. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Гармонія природи у вірші М. Ю. Лермонтова «Люблю я ланцюга синіх гір…»
  • Учнівський твір на тему поетичні ідеали П. Грабовського
  • Читаючи Ганну Ахматову

  • Комментариев нет »

    Нові твори

    Чому б Вам не залишити свій комертар?

    Ви не можете відправити коментар анонімно зареєструйтесь будь ласка.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2013 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru