Використання алегоричних прийомів у поемі Б. Олійника «Крило»
Борис Олійник увійшов у літературу на межі 50-69-х років вже минулого століття. У своїх поезіях зберіг кращі традиції попередників, але й урізноманітнив їх елементами метафоричного мислення та фольклором. У цьому - секрет незмінної уваги читачів до творчості Б. Олійника.. За що ж так цінують сучасники його твори? Насамперед, за правду, яка, як гострий ніж, видаляє «суспільні пухлини». А їх дуже багато, для яких матеріальний добробут стає і метою, і стилем життя (до того ж цей добробут здобутий нечесним шляхом); люди-перевертиі, які здатні на все, навіть продати власну душу, піти на злочин. Здавалося б, ці негативні явища мають поступово зникати в міру прогресу суспільства. Проте вони залишаються, і не стільки у своїх зовнішніх виявах, скільки у внутрішніх - душах, серцях людей.
Ця проблема не стала новою і для Б. Олійника. Поет розмірковує про добрі й лихі начала з людській душі на сторінках поеми «Крило» (підзаголовок - «Новорічна казка»). Новорічної ночі кожен отримує щось у подарунок,герої поезії - крила:
- …Кому - валянки,
- кому - мед від простуди,
- …а цьому ,
- прости, Господи, - крила?!
І справді поет використовує казковий сюжет: маленький хлопчик приносить додому птаха з перебитим крилом. Він доглядає за ним, піклується. І диво-птиця стає йому добрим товаришем і братом, «олюднюється» зовні - має вишиту сорочку, кеди. Одужавши, птах щовесни прилітав до свого рятівника, вчив його літати, розповідав про свої мандри. Автор використовує алегорію, стверджуючи, що людина має жити мрією, хоч у думках злітати над повсякденністю. Тому й благороднішим, і щасливішим стає маленький хлопчина. Як сирота, він гірко плакав, проводжаючи журавлів у вирій. Між маленькою дитиною і птахом виникає взаємозалежність: «щовесни прилітатиму, брате, бо крилом я до тебе приріс». У стосунках «олюдненого, птаха» і хлопчини-напівптаха головне - духовне спілкування, дружня підтримка й розуміння одне одного:
- А потім над селом вони злітали,
- І зорі їх ховалися під крила,
- І так обом їм хороше було!
- так у світі хороше було!
Проте ця іділія порушується… «Сусід-завидюха», людина, усім чужа і ворожа, убиває журавля ціпком. Щоб приховати крадіжку, свідком якої мимоволі став довірливий птах.
Із його смертю юнак втрачає здатність літати, він раптом старіє:
- …Кришились зуби, западали щоки,
- І він ставав столітнім, древнім дідом.
Замість руки в головного героя з’являється закривавлене «надламане крило». Ця деталь-алегорія набуває символічного значення, бо колись його «товариш» сказав «…бо крилом я до тебе приріс». Герой бере на себе смертельний біль крилатого побратима, загубленого звіром у людській подобі, який совість давно продав «утридорога… із салом на базарі».
Б. Олійник художньо вирішує проблему вини і кари. Сусід-злочинець страждає, бо щоразу опівночі
- …на порозі виростав юнак
- З обличчям сірим, як сира земля,
- Сивіший від туману.
«Як у пастці вовк», заметався злочинець, він навіть звертається до суду, щоб пересидіти в тюрмі якийсь час. Проте мудрий суддя зауважив:
- Ти таке вчинив,
- Що і статті у кодексі немає…
- Ти ж найсвятіше - небо, - дядьку, вбив,
- А це вже вище від людського суду.
Кара злочинця - не в муках сумління, а у вічному страху за себе, бо він злочинними діями поставив себе поза законами людського існування. Треба берегти «небо» - ця алегорія - серцевина поеми Б. Олійника розуміється сьогодні так: людина має жити високими помислами, і хоч немає кари за вбивство людської мрії, прихильності, душі, - це найстрашніший злочин. Тож настав час нам, молодому поколінню, озирнутися навколо, побачити над собою золоті зорі, синє небо, прислухатися до співу птахів. І чекати, коли до нас і у вікно постукає журавель - символ щастя й злагоди!
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!