Велику роль у відтворенні почуттів відіграє у прозі Мирного пейзаж

Твір розміщено в Панас Мирний (Рудченко) від Tvir в Пятница 17 июня

Природа — одвічна літературна проблема, тільки в різні епохи оберталася по-різному: від захисту людини від стихій та звірів до захисту природного середовища, у тому числі й диких тварин, від наслідків господарської діяльності людини. У Мирного природа — це невід’ємна реалія людського існування, здебільшого окраса його, позитивна субстанція, хоч буває й грізною.

У творах класика наявні всі пори року і доби, майже всі погодні явища: дощі, грози, метелиці, ясна й хмарна днина, подощова година, передгроззя, морози, хуги, заморозки. З найбільшим замилуванням він описує «весну вповні» або раннє літо, бо це ж уподобання і переважної більшості його героїв: «…на дощі та на сонці виростають хліборобські діти і набирають, і втрачають силу» (І, 429).

Якщо осінні дощі-мряки приносили болото й сум, то зимові морози та завії для ледь захищеної від холоду голоти були страшним нещастям — іноді спричиняли смерть. Згадаймо долю героїні роману «Повія» та її батька, Пилипка з оповідання «Морозенко».

Отож явища природи іноді стають причинними сюжетними елементами чи то в зав’язці, чи то в кульмінації, чи то в розв’язці творів Мирного. А в згадуваній уже новелі «Серед степів» образу природи в її буйному весняно-літньому розквіті належить центральне місце.

У своєму листі до старшого сина Віктора від 21 травня 1915 р. Панас Мирний назвав війну одним «из противоестественньїх измьішлений человечест-ва» 24. І це не можна пояснити тільки батьківськими почуттями, співчуттям до окопно-фронтового життя сина. Такий його погляд спостерігається ще в юнацьких записах, підтверджується прибраним псевдонімом, а ще більше творами зрілого письменника: віршем «Война! война! і серце охололо…» (VII, 20), характеристикою царської армії та її жандармської ролі в «Хіба ревуть воли…», сатиричною картиною бою в «Лихих людях», що завершується авторським висновком: «Не помирилися царі за царства, вельможі за панства, пани за підпанства — і давай мірятись силою: хто більше згубить безневинних душ, хто розіллє більше людської неповинної крові…» (І, 123). Що ж, загальний погляд письменника на проблему війни і миру у повному суголоссі з передовою думкою його часу.

Темі прямого осуду імперіалістичної війни присвячене і незакінчене оповідання «От я так і знала, що ти сидиш…» (№ 92), писане під час російсько-японської війни. В ньому устами героя названо одну з головних причин поразки царської армії: нема свідомої дисципліни, все, як і в державі, тримається па страху, погрозах, репресіях.

А як же з революцією? Таку війну — справедливу, визвольну, «коли тебе другий насів» (VI, 375), коли «воля в кайданах» (VII, 65) — письменник визнавав як необхідність, як оборонно неминучий шлях до щастя.

Отже, в найактуальнішій проблемі нашої доби — миру між народами — Панас Мирний повний наш однодумець, ідейний союзник, як і в усій іншій згаданій проблематиці.

Візьмімо хоча б таке лихо, як пияцтво. Воно в той час не осуджувалося законами, навіть було вибачливою обставиною при скоєнні злочину. Чиновники, що перебували в службовому відрядженні, горілку-ви-пивку записували у витрати, які підлягали казенному відшкодуванню. Отак у бухгалтерських звітах і писали: «штоф водки к обеду», «бутьілка вина» із зазначенням ціни.

Ще в нарисі «Подоріжжя…» Панас Мирний гнівно таврував «гірке заливне п’япицтво» (II, 14), чимало картин, епізодів за участю «зеленого змія» маємо в інших його творах. П’яне різноголосся шинку. Купецькі, земські, дворянські обіди-бенкети… П’ють розбійники і проститутки; міщани і міщанки, їхні сипи й дочки; бідні, середньої руки й багаті селяни й селянки; чиновники повітові й губернські різних рангів; дворяни і їхні маршали-предводителі; кріпаки і кріпосники. Все це показано в міру життєвої правди, без гротескового натиску. Саме той момент, що чим правдивіше, тим огидніше.

Не один герой Мирного «завдячує» горілці своїм падінням. Пригадаймо, що тільки п’яним і заради випивки піддається Чіпка на умовляння свого злодійського товариства і йде на перше пограбування. І далі, аж до розв’язки, горілка — постійний супровід грабіжницьких «подвигів». Виходить так, що соціальна несправедливість, горе штовхнули Чіпку до пияцтва, а далі вже горілка стала постійним чинником, який із силою зміїного гіпнозу затягував і затягував його у сліпий розбій. Зрозуміло, що й першопричина не усувалася, раз по раз давала себе знати. Горілка була однією з причин загибелі «ощасливленого» паиом-ку-мом батька Марини («Лихо давнє…»). Спиваються і гинуть обдаровані музики Іван Микитович («П’яниця») і Довбня («Повія»).

Якщо горілка — «усьому злому злодійка» (II, 356), то музика, пісня чи не єдиний народний тривкий духовний харч у ті часи. Вони, як і святий хліб, знайшли своє належне місце, належний лад і регістр у творчості класика.

Хліб і пісня — це необхідність, основа, «всьому голова» у житті народу. Показати, змалювати основу дуже складно через її простоту й очевидність.

«…На ланах грає сонячна хвиля;

під хвилею спіє хліборобська доля…» (II, 35),- вдаються до неримованої поезії — в образах і ритміці — автори. Хліб — доля! І це, звичайно, не єдине місце у творах Мирного.

Хліб на столі для того, у кого він в завжди,- скажімо, для нас зараз,- річ непомітна, звичайна. Вагу і силу хліба помічають при його відсутності, коли його немає чи не вистачає, що добре було відомо героям Мирного. Сцена із «Згуби»:

«Орися.  Петре! Одріз мені сце сматоцок.

Петро. А мати, як прийдуть, що заспівають? Он і так уже не багато зосталося.

О р и с я. Ти од свого дай… Адзе з ти мені невеличкий сматоцок одрізав, а собі — он який одвалив!» (VI, 212).

Не міг дати Петро від свого, одрізав од спільного. За це й мали від матері, поряд з іншими «епітетами»: «Як черва та, точите, як іржа, їсте!» (VI, 213). Тут мало сказати типова картина, настільки вона часто — чи не щоденно? — зустрічалася в тодішніх бідацьких родинах. Через святий чорний хліб малий Чіпка став «запеклим богоборцем»: повиймав очі в іконної «бозі», щоб не бачила, як він хліб їстиме.

Про народну пісню, її місце й роль у житті українського народу М. Гоголь писав: «…пісні для Малоросії — все: і поезія, й історія, і батьківська могила» 25. До цього «все» слід додати: і скарга, і віра, і розмова з милим, а то й з долею-богом… Пісня — це народний світогляд.

Скарбником пісенних багатств, крім кобзарів, було жіноцтво: збирали в основному в дитячому та дівочому віці і призбирували по кілька сот. А окремі співухи, як-от відома Явдоха Зуїха, наспівала збирачам півтори тисячі пісень. Чий репертуар професійних співаків мозке хоч близько підійти до такої цифри? Високо цінував пісню Панас Мирний. Закохана в неї з природністю дихання героїня роману «Повія»

Христя знає їх, що «й щоту немає» (III, 228). Проста народна пісня (яка ж вона, виходить, геніально багата!) живить талант музик Довбні («Повія») і Івана Микитовича («П’яниця») — інтелігентської «пропащої сили». Ось картина з фрагмента задуманого твору «Сколихнув»:

«Галя перша почала. Дзвінкий, тонкий і дужий голос, як забій срібного дзвоника, рознісся по хаті. За нею потягли Варя, Орися — і полився спів, понісся лемент бідної удівоньки до самого бога». До дівчат приєдналася господиня хати, «потягла за молодими, а потім і заплакала» (IV, 128). Заплакала, «бо до серця [...] доходить, у самий край зачіпає…» (IV, 128). Спів і сльози — явище, як на ті часи, типове. Чимало народних пісень — то закодовані сльози.

Із співом найбільше товаришувала молодь. Вечірні публічні концерти на вулицях були традиційним озвученням і сільського, і міського життя. Строго реалістичний і високопоетичний опис такого концерту знаходимо в розділі «Яків Бородай» «[Міста Мирного]»: «Пісня і високо, і широко сягає, то вдариться аж у саме небо, то розкотиться аж геть за горами, за лісами, обізветься голосною луною». І люди, і природа заніміли — все слухав величавий спів, що «вихрить-розкочується-розлягається… Серце стає, душа, здається, так би знялася і полетіла» (IV, 247). Душевне піднесення, настрій і співаків, і слухачів передано в тому ж художньому сприйнятті, що й заголовок збірки віршів Лесі Українки «На крилах пісень». Тож чи не пісня спородила в людині мрію про політ, що втілилася в життя зовсім не ліричними засобами?

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Велику роль у відтворенні почуттів відіграє у прозі Мирного пейзаж. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru