Урок-дискусія за романом Л.Толстого «Анна Кареніна». Частина друга

Розміщено від Tvir в Четверг 27 мая

У 1861 році в Росії було скасоване кріпосне право, але доля російського селянина не змінилася на краще. Толстой гостро відчував безодню між умовами життя привілейованої меншості і життям більшості — трудового населення. У його уяві народ жив близьким до природи життям, і це життя він різко протиставив життю пануючих класів («Три смерті», «Полікушка» та ін.). Тому Толстой, відчувши відповідальність за долю селян, обійняв посаду мирового  посередника,   щоб сприяти  полегшенню умов простого народу принаймні у себе на батьківщині, у рідних місцях. Проте через рік Толстой змушений був залишити  цю посаду, оскільки дворяни ставились до нього надзвичайно вороже: він діяв в інтересах селян. Водночас Толстой пристрасно захоплюється педагогічною діяльністю у яснополянській школі для селянських дітей, пише педагогічні статті, видає журнал «Ясная Поляна».

Намагаючись наблизитися до проблем народу, письменник дійшов висновку: все, що пов’язане з природою і живе за її законами, — прекрасне і мудре, а все, що порушує ці закони, — фальшиве, невічне, внутрішньо безплідне. У вересні 1862 року Толстой одружився з дочкою московського лікаря Софією Андріївною Бере. Ставши сім’янином, багато сил віддав господарській діяльності та літературній праці. Сім’я була для Толстого, з одного боку, душевним притулком, джерелом натхнення, а з іншого — предметом для суперечливих роздумів про кохання, гармонію людських стосунків і причини духовного роз’єднання. Стосунки Толстого із сім’єю, зокрема з Софією Андріївною, залишалися досить непростими, тому що сам письменник був дуже вимогливим до себе й інших, постійно шукав шляхів всесвітньої гармонії, вирішував проблеми щастя з точки зору високих моральних принципів.

Толстой гостро відчував внутрішню неправду і потвор-ство життя суспільства. Результатом цих роздумів стала повість «Холстомір» (1863 — 1885). У творі змальовано життя коняки — Холстоміра — і паралельно з цим подані образи хазяїв, які по черзі володіли Холстоміром. Хол-стоміру незрозумілі ті умовності і забобони, якими люди скували своє життя. У житті коняки, яка існує за законами природи, виправдане все, від початку до кінця; життя ж її господарів нікчемне і жалюгідне. У «Холстомірі», як і в інших творах, Толстой стоїть на позиції захисту «вічних» духовних начал і заперечення ганебного впливу на душу людини несправедливого суспільного життя.

У 1863 році письменник розпочав роботу над великим романом «Війна і мир», яка тривала шість років. У цій історичній епопеї Толстой відтворив не тільки факти минулого Росії, але й змалював дух російського народу і ті можливості, які є в ньому для суспільного розвитку.

У 1870-ті роки письменник усе більше замислюється над проблемами шлюбу і сім’ї. Сама навколишня дійсність спонукала його до цього. У січні 1872 р. кинулася під поїзд на станції Ясенки Анна Степанівна Пирогова, позашлюбна дружина поміщика Бібикова. Сім’я Толстих дуже добре знала загиблу жінку, її трагічна доля знайшла зображення у романі «Анна Кареніна» (1873 — 1877).

Задумуючи новий роман, Толстой спочатку хотів показати в ньому долю одруженої жінки з вищого світу, що «загубила себе». Але чим далі посувалася робота, тим розширювалися рамки твору. В остаточній редакції «Анна Кареніна» стала романом, який відобразив цілу епоху російського життя. З розлогою майстерністю і надзвичайною силою психологічної правди Толстой змалював трагедію молодої жінки, котра прагнула досягти справжнього щастя і загинула під гнітом фальшивої і бездушної моралі світського суспільства.

На час завершення «Анни Кареніної» уже цілком визрів той перелом у поглядах Толстого на життя, на його моральні основи, релігію й суспільні відносини, який, поглибившись у 80-х роках, зображений в його наступних творах.

У таких романах як «Сповідь», «У чому моя віра?», «Так що ж нам робити?», Толстой із хвилюванням і щирістю переглядав і власні погляди, і все те, чим жило сучасне йому суспільство. Він проймається ненавистю до того, що не дає людині добра, щастя, духовної реалізації. . Беручи близько до серця народне горе, письменник останні тридцять років свого життя вперто і наполегливо проповідував учення, в основу якого поклав християнські цінності, близькість з природою, моральне удосконалення всіх і кожного. За його переконанням, усе це повинно було сприяти встановленню справжньої справедливості на землі. Інколи Толстому дорікають, що він виходив не з непорушних законів суспільного розвитку, а з абстрактних моральних і релігійних положень, що він хотів обов’язково врятувати все людство, але в головному Толстой був правий: всесвітня гармонія починається з гармонії людської душі. Проте людство не зрозуміло митця…

Пристрасним протестом проти бездуховного суспільства став роман «Воскресіння» (1889 — 1899), за який Толстой у 1901 році був відлучений синодом від церкви. Історія світової літератури не знає іншого твору, у якому б з такою схвильованістю і чистотою високого почуття була розкрита несправедливість капіталістичного ладу, насильство самодержавного режиму і фальшива мораль суспільства. Головному героєві Нехлюдову відкрилося все зло навколишнього життя, він побачив, що світські закони суперечать людській природі, що саме існування всіх і кожного прямує в духовну безодню. Він переконується, що людям досить євангельських заповідей всепрощення, любові до ближнього, щоб вони досягли найбільшого блага і на землі, і на небі. Увесь смисл буття для «воскреслого» Нехлюдова визначається євангельським повчанням: «Шукайте Царства Божого і правди Його, а решта додасться вам». «Воскресіння» Катюші Маслової також відбувається в особистому, моральному плані. Улюблені герої Толстого — Нехлюдов і Катюша Маслова — стали втіленням морального ідеалу письменника. Проте розбещеному і фальшивому суспільству набридло слухати абстрактні проповіді митця. Тому кінець життя затьмарився нерозумінням і сім’єю, і світом.

І все ж таки Толстой не схиляється перед обставинами. У постійній внутрішній боротьбі із самим собою і суспільством він продовжував відгукуватися на все, що хвилювало його моральну свідомість і сувору совість («Після балу», «За що?», «Живий труп», «Хаджи-Мурат» та ін.).

Останні роки життя Толстого були заповнені невтомною роботою. Незважаючи на важку хворобу,* перенесену в 1901 — 1902 роках, він залишався міцним не тільки духовно, але й фізично. Проте щодалі його гнітить життя в Ясній Поляні — життя забезпеченої людини серед нужденних селян. Позбавлений душевного спокою, Толстой все наполегливіше став думати про те, щоб залишити Ясну Поляну. У 1906 р. він написав у щоденнику: «Все більше і більше хворію своїм достатком і навколишньою нуждою… Безліч народу, всі гарно одягнені, їдять, п’ють, вимагають. Слуги бігають, виконують. А мені все болісніше і болісніше, важче і важче брати участь і не засуджувати». У 1908 році відчуття сорому за навколишню дійсність і свою неспроможність щось змінити ще більше непокоять письменника:

«Життя тут, у Ясній Поляні, зовсім отруєне. Куди не вийду — сором і страждання… Не можу забути, не бачити». У 1910 році духовна криза досягла апогею: «І5олісна нудьга від свідомості мерзенності свого життя серед працюючих для того, щоб ледве-ледве уникнути холодної, голодної смерті… Учора проїхав повз людей, що били камінь, немов мене крізь строй прогнали…»

Рано-вранці 10 листопада 1900 року Толстой здійснив свій намір і таємно пішов із Ясної Поляни. Куди йшов письменник? Хто знає… Але він напевне знав, що не може жити лицемірним і безсоромним життям, коли навколо страждають тисячі людей. Залишивши Ясну Поляну, він зважився розірвати пута, що міцно з’єднували його із суспільством, до якого все ж таки він належав, із сім’єю, яка попри все була дорога для нього. Невідомо, чим би це завершилося, але принаймні він зробив спробу бути до кінця щирим і вийти  на прямий шлях до бога хоча б на схилі літ. Це не слабкість Толстоґо, а його духовний подвиг. Він як пророк і совість народу піднявся на повний зріст, щоб сказати останнє слово правди світові… Однак йому не вистачило часу. В дорозі, у вагоні 3 класу, він, 82-річний старець, захворів на запалення легенів. Начальник маленької залізничної станції Астапо-во помістив його, тяжко хворого, у себе вдома. 20 листопада 1910 року Толстой помер. Прах його — без участі духівництва — був похований у Ясній Поляні, у лісі, на Місці, яке він заздалегідь сам собі обрав. На цьому місці він у дитинстві разом зі своїми братами шукав уявну зелену паличку, що, на його думку, мала б зробити всіх людей щасливими. Помираючи, він думав тільки про те, щоб люди знайшли нарешті секрет свого щастя.

Наталя Марченко кандидат філологічних наук Полтава



Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru