Був такий випадок. У редакцію однієї молодіжної газети прийшов парубок. Він готовий був заплатити більші гроші за те, щоб надрукували одну-єдиний рядок: «Лариса, я люблю тебе, прости мене! Сашко».  Оголошення було надруковано. Наступного дня почалося щось неуявне. Телефони в редакції не вмовкали. Дзвонили дівчини, від яких пішов улюблений, жінки, що втратили своїх чоловіків. Дзвонили з дітьми й без, замужні й розведені. Дзвонили Лариси, волею долі розлучені зі своїми Сашами. Дзвонили й благали, просили, вимагали назвати прізвище або адресу автора оголошення.  У місті з мільйонним населенням тисячі Ларис і тисячі Саш. А ще є Людмили, Олени, Наташи й Коли, Дмитрика, Сережи. І в кожного — гострий щиросердечний біль і очікування щастя. І скільки їх, що люблять, що втратили один одного в цьому величезному світі, що розмінялися по дріб’язках, що забули про головний: «Я люблю тебе!» А навколо — «куплю», «продам»…

• Любов, любов — говорить преданье —
• Сполучник душі з душею рідний —
• Їх съединенье, сочетанье,
• И фатальне їх слиянье.
• И… двобій фатальної…
• Ф. И. Тютчев

«Прости мене!» А поруч — «Голосуйте за мене» і «Сам дурень!» Чому ж люди так дурні? Не цінують свого щастя? Чому?! Адже всі так просто: «Я люблю тебе!» — й ніяких проблем. «Прости мене!» — й хочеться бігти сломя голову до нього, забувши про усім: про справи, про проблеми, про гордість… У Марини Цветаевой героїня її «Повести про Сонечке» говорить приблизно так: «Ну чому вони такі жадібні, чому?! Я ж нічого не прошу. Тільки скажи одне-єдине слово: люблю. І все. І я повірю. Часто думаю: «Ти тільки скажи, я перевіряти не буду!» А йому легше гори перевернути… Ну чому ж вони такі жадібні?!» Дійсно, чому? Іноді хочеться закричати: «Люди! Зупинитеся! Не потрібно більше розлук! Не потрібно більше жертв!.. Умійте любити! Дорожите любов’ю! І не розставайтеся з улюбленими…» Адже потрібний^-те всього одна фраза: «Прости мене, я люблю тебе».

• ПРО, любові шалений розбіг,
• Життя, що обпалює й тривожить!
• Людина, коли він людина,
• Без любові на світі жити не може.

А ми живемо, собі ж всупереч. Кидаємо улюблених, розстаємося, ідемо й лише потім розуміємо, що втратили щастя, розуміємо, коли вже пізно. Але ж рішення дуже простої: «З улюбленими не розставайтеся». Протягом багатьох століть повторюють цю істину. На протязі багатьох століть повторюють цю істину. У творчості майже кожного письменника можна знайти її відгомони. От хоча б А. С. Грибоєдов, «Горі від розуму». Звичайно цей добуток не розглядається в такому аспекті. Може, і сам автор про це не думав. Але він створив добуток, і воно живе окремим життям. Особисто я звернула увагу на цю сторону. Чацкий і Софія. Він приїжджає з надією, з вірою, з любов’ю, але його гарячі пориви прохолоджує Софія, повертає його на землю із країни мрій і мріянь. Чацкий розчарований, спустошений, навіть почуває себе несправедливо скривдженим. Здається, як не поспівчувати йому, бідному, нещасному, відкинутому? Але немає. Пошкодувати трошки, звичайно, можна, однак:

• Три роки не писав двох слів!
• І гримнув раптом, як із хмар.

З мовлень Чацкого можна укласти, що колись, до розлуки, Софія його любила. Тільки він би не три роки пропадав по закордонах, а років десять — може, ще більше полюбила б? Чоловіка дуже часто вишукують досить дивні способи вираження своєї любові. А потім виявляється, що жінки легковажні, невірні, підступні й т.д. Але ж потрібно тільки вчасно згадати: «З улюбленими не розставайтеся» або «Любов’ю дорожити вмійте».  Як складно часом буває знайти вірний шлях від душі до душі! Згадаємо знамените лермонтовское вірш, у якому мова йде про напускну взаємну холодність закоханих:

• Вони любили один одного так довго й ніжно
• З тугою глибокої й пристрастю безумно заколотної!
• Але, як вороги, уникали признанья й зустрічі,
• И були порожні й хладны їхні короткі мовлення.
• Вони розсталися в безмовному й гордому страданье,
• И милий образ у сні лише порию видали.

Подібну ситуацію ми можемо спостерігати в «Пісні пісень» Шолома-Алейхема. Молоді люди приховували любов не тільки друг від друга, але й від себе теж. А потім Шилик виїхав. І втратив своє щастя, втратив навіки. Він повернувся, а Буза -і наречена. Чиясь наречена, не його. Хоча любила його й продовжує любити. І в підсумку -і замість «романтичної подорожі» по життю -і «розбите серце». А що провиною? Те, що люди забувають цю вічну й прекрасну істину: «Любов’ю дорожити вмійте». Невже всього цього мало, щоб довести її справедливість?

 

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Учнівський твір на тему «Любов’ю дорожити вмійте». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

Нет подходящих публикаций