Нові твориУ високому леті. Твір за лірикою Д. В. Павличка
Любов і ненависть - мов близнюки у характері Дмитра Павличка. Такий він і в поезії. Трибун, що кидає прокляття на голови ворогів: «Великих днів незрячі свідки, кому потрібні ви, кому?» - і поряд: «Ріка крізь гори мусить повернути, щоб на Вкраїні закінчити путь». І винувате зізнання дружині: «Ти досі без моєї похвали обходилась, моя ясна любове». Д. Павличко прийшов в українську літературу на початку 50-х років і довго був чи не єдиним серед молодих, хто створював нові поетичні форми. Літературна мода мінялася. Павличко, сприймаючи нові віяння, поглиблював вироблену ним поетику, насичував актуальними проблемами свою строфу. І 1968 року видав карбований і мудрий, з широкою палітрою художнього образу «Гранослов». • Уміння відчувати свій час - це найщедріший дар для поета. Із велемодних письменницьких потоків усіх часів до нас дійшли і залишилися жити тільки ті творці, які осмислили свою епоху і поставили на читацький суд проблеми, що хвилювали їхніх сучасників. Не скривдила доля Дмитра Павличка - наділила його слухом великого поета.
У збірці «Любов і ненависть» поет виступає, як «армії Життя солдат». У наступній книжці «Моя земля» Д. Павличко розширює діапазон осмислення життя свого народу - від глибокої княжої історії до трактора, що співає в полі пісню. З роками талант поета мужніє, глибшає. Як плід інтенсивного поетичного мислення народжується наскрізь філософська книга «Сонети», де оглянуто чи не все духовне багатство, якими живе сьогоднішня людина. Працьовитість - одна з головних рис характеру Дмитра Павличка. Він - поет високого лету. Та хоч як би високо він піднявся, а відчуття рідного ґрунту не втратить ніколи і не перестане бути учнем. І не назове лжу правдою, не втратить здатність відчувати поклик свого часу. Бо в цьому запорука його високого і тривалого лету.
Словниковий пошук: роздум
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!