Творчий доробок класика літератури Панаса Мирного

Твір розміщено в Панас Мирний (Рудченко) від Tvir в Понедельник 20 июня

Корінні питання доби у різних вимірах і виявах — знесення кріпосництва і ліквідація його залишків, шляхи капіталістичного розвитку в умовах самодержавства, революційні ситуації 60-х і 70-х років, народницький рух, перша російська буржуазно-демократична революція, обезземелення селянства й класове розшарування села, зародження куркульства як класу, заробітчанство, переселення, поліцейські розгули, земство як груба самодержавна підробка демократичного органу, лібералізм буржуазної інтелігенції — все це відбито у творах Мирного.

З позицій свого часу письменник розглядав такі «вічні» проблеми, як воля й поневолення, війна і мир, народ і інтелігенція, праця і споживацтво, природа і люди, батьки і діти, порядність і підлість, традиції і нові повіви, кохання і подружнє життя, влада землі, технічний прогрес, пияцтво, проституція.

Звісно, ці проблеми і їх спрямування до гуманістичного вирішення характерні не тільки для доробку Мирного. Але це й його творчий заповіт як своїм молодшим сучасникам, так і спадкоємцям — радянським письменникам. І тому маємо підстави сказати, що й «Бур’ян» А. Головка, і гумористична планета Остапа Вишні, і «Брати» та «Вуркагани» І. Микитенка, новели Г. Косинки і мироборчі романи О. Гон-чара — від «Прапороносців» і до «Твоєї зорі», «Правда і кривда» М. Стельмаха, «Малиновий дзвін» і «Єдина» Ю. Збанацького, романні пошуки ниючого нерву сьогодення Ю. Мушкетика, «Аристократ з Вапнярки» О. Чорногуза, повісті і новели 6. Гуцала, В. Дрозда та багато інших видатних творів українських радянських письменників написано в традиціях мирнівської боротьби з «лихом сьогочасним».

Найактуальніша проблема нашого часу — мир між народами — не була чужа Панасу Мирному, відбита і в його псевдонімі, і в його творах — в осуді солдатчини, загарбницьких і поневолювальних війн, що вів царизм. Послідовний демократ визнавав правомірність тільки визвольних, справедливих війн, бо ж кликав своїми творами до кардинальних, революційних перетворень у країні. Цей гуманістичний погляд, ця традиція у радянській літературі знайшла повний розквіт, стала її лейтмотивом.

До високих поетичних регістрів підноситься проза Мирного во славу волі. І вся його спадщина наскрізно пронизана ненавистю до поневолення. У будь-яких виявах — юридичному чи економічному. Як звинувачувальний акт гнобленню полишив нам цілу галерею «пропащої сили» — образів здібних, душевно чистих і красивих людей, «наш цвіт, первоцвіт», який зламав-знищив експлуататорський лад. Показав і їх ворогів різного стану і масті, від спинкового дворянства — до «своїх» упирів типу Супруненка Гриць-ка — людей хижих, ницих, здатних на будь-який злочин в ім’я своїх корисливих інтересів.

Таку проблему, як праця й споживацтво, письменник уже в той час розкладав не тільки на «верхи» і «низи» суспільства. Будь-який вияв паразитарності, споживацького підходу до життя був йому внутрішньо неприйнятний, неприродний, патологічний.

Навіть у тому разі, коли те споживацтво було зумовлене соціальною несправедливістю, підневільним станом її носіїв. Щоправда, на відміну від «верхового» причини «низового» глибоко розкрито письменником — соціологом і психологом.

У наш час ця тема розбуяла на сатиричній ниві. І хоч, скажімо, в «Аристократі з Вапнярки» О. Чорногуза відчувається потужний вплив сатири Ільфа і Петрова, а в «Самотньому вовку» В. Дрозда — традиції химерної прози, все ж тематично автори продовжують розробляти на новому життєвому матеріалі саме мирнівську тему споживацтва у його ж викривально-провідних ознаках агресивності.

Це ж можна сказати і про твори Івана Чендея, зокрема про його роман «Птахи полишають гнізда» та ряд новел, де працьовитість, високе почуття професійної та трудової гордості позитивних героїв протиставлені різним видам споживацтва як соціальному злу. І ключовим, виграшним засобом розкриття пара-зитарності автор використав саме акт їди, картини застілля. Згадаймо «роти заремигали», купецькі і земські «обіди» в «Повії».

Мирнівське оспівування праці, звеличення людей, одержимих нею, тих, хто пізнав щастя «у чеснім житті та мозольнім труді» (VII, 24), найближче проглядається у творах радянських письменників про минуле, в таких образах, як отаманша стрижіїв тітка Варвара в романі «Таврія» О. Гончара або «вічний косар» Мар’ян Поляруш з роману М. Стельмаха «Хліб і сіль», який, «злиднями чавлений, громом битий, залізом рубаний» 2, косив сніги — привчав покалічені руки до їх одвічної роботи.

Прагнення показати кожне явище, кожного героя переднього плану з корінням, з землею, з минулим у другому чи третьому коліні (родовід Чіпки, панів Польських) — це одна з особливостей поетики Мирного, його діалектико-матеріалістичне розуміння і суспільного життя, і формування особистості.

От ця увага до передісторій — звісно, в інших масштабах, ракурсах, що виходить насамперед з письменницьких уподобань та можливостей, куди слід віднести і творчий час (не забуваймо, що наші корифеї здебільшого були аматорами, а не професіонала-ми-письменпиками; залежність літературної праці від вільного часу по службі особливо виразна в життєдіяльності Мирного), простежується в багатьох романістів нашої доби.

Стосовно широких передісторій, що виливаються в окремий роман чи романи, говорити про вплив Мирного дещо й ризиковано. Це таки творчо-психологічна спорідненість письменницького таланту, «тавро» пи-сьменників-епіків, у яких у процесі творення виникає нагальна потреба розкрити коріння певного суспільного явища, характеру, що іноді закриває й початковий творчий інтерес.

І все-таки стельмахівське ретротворення («Велика рідня» у двох частинах — «Кров людська — не водиця» — «Хліб і сіль») дуже близьке до Мирного в самому об’єкті зображення. Адже і в «Хіба ревуть воли…», і в тетралогії М. Стельмаха на матеріалі життя одного села показано певний період історії всієї України. У першого — від закріпачення до знесення кріпосництва і наступу капіталістичних форм експлуатації, у другого — від першої російської революції до кінця Великої Вітчизняної війни. Сільська громада чи то села Пісок, чи то Новобугівки, рід Чіпки, Максима Гудзя, панів Польських у романі Мирного; Мірошниченків, Підопригір, Горицвітів та інших у Стельмаха — ось ті об’єкти, що беруть під аналіз обидва письменники у цих творах. До того ж у системі персонажів «Великої рідні», в паралелі Дмитро Горрщвіт — Гнат Фесюк, у зіставленні характерів двох ровесників-середняків легко впізнаємо мирнівську паралель — Чіпка і Грицько з «Хіба ревуть воли…».

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Творчий доробок класика літератури Панаса Мирного. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru