Нові твориТворче кредо Василя Симоненка
Василь Симоненко належав до когорти «шістдесятників» - митців, які не боялися говорити правду, не хилили голови, не корилися владі. їх називали відступниками і запроданцями, твори не друкували, а самих поетів відправляли до психушок і концтаборів. Але справжню поезію не можна вбити. Нині вона повертається до нас у збірках, піснях. Василь Симоненко постає перед сьогоднішнім читачем виразником народної совісті, правди й надії. Силою свого поетичного таланту, даром образного узагальнення поет підніс життя звичайних людей до рівня загальнолюдських ідеалів і проблем, долучив до духовних здобутків світової культури. У поезії Василя Симоненка - любов і йідданість рідній землі рідному народові. Він боронить його честь і силу, гнівно засуджує носіїв кривди і зла, відступників і злочинців. Чужі мені ці ідоли надуті, І псалми їм складатиму не я, Бо не втонула в пошлій каламуті І не заснула молодість моя.
Василь Симоненко був нещадно вимогливий до себе й інших, був тим, чиє слово може судити й висміювати, обурюватись і таврувати. Натурою він боєць, таким виступає в найдраматичніших колізіях сьогодення, де фронти нерідко пролягають через душі людські, де від людини не менше, ніж будь-коли, вимагається мужності, гніву й любові. Він.з тих молодечих завзятих натур, що не дають прощення нічому фальшивому, тупому, потворному, здатному хіба що нівечити буйнозелені паростки життя. Тому громадянський пафос поета, його патріотична патетика так природно поєднуються з гнівною інвенктивою, сатиричним викриттям, що раз у раз сусідить у нього зі строфами найінтимнішої лірики.
- Хай сміються тупі кентаври!
- В мене власна погорда єсть,
- Бо за ваші дешеві лаври
- Не продам я совість і честь.
Слово його б’є з розмаху, поет уміє сказати, як «параграфи присіли біля столу», як на свіжу думку чатують «цитати із багнетами в руках…» «Василь був у всьому красивою, чистою людиною, правдолюбцем, безкомпромісним до лицемірів, ницих і убогих духом підлабузників», - згадує друг Симоненка поет Ілля Бердник. Не судилося його таланту розкритися вповні, але те, що він створив, нетлінне. Слово його - справжнє коштовне надбання, воно висяває всіма мальовничими гранями. У кожний рядок вкласти душу - ось творче кредо Василя Симоненка. Поет не думав над тим, щоб доскочити літературної слави - вона прийшла до нього посмертно і утвердилася навіки. Його поезія витримала випробування протягом кількох десятиліть. Чим же бере за живе Симонен-ко? Простотою, щирістю вислову, глибоким проникненням у душу людини, в її зачарований світ, самобутньою образністю поетичної мови, патріотичним звучанням своєї музи.
І сьогодні чуємо ми його свіжий, юнацьки бадьорий голос, яким він вітає життя: Здрастуй, сонце, і здрастуй, вітре! Здрастуй, свіжосте нив! Я воскрес, щоб із вами жити Під шаленством весняних злив.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!