Твір- роздум: Телебачення та його вплив на сучасну людину
Глибоко помиляються ті, хто вважає, що журналісти відображають реальність чи оповідають про реальність: вони створюють її. Не більше й не менше. Зараз і думаю про ге, що більшість із нас не уявляє собі життя без телевізора, газет, електронних ЗМІ й усього, що зветься мас-медіа, Хтось із сучасних культурологів сказав, що якщо в лісі впало дерево і жоден канал телебачення нічого про це не сказав, то можна вважати, що дерево не впало. Це така гіпербола, але ж, врешті-решт, це правда. Мені хочеться багато написати про сучасну пресу, радіо, але зараз я зупинюся на телебаченні, бо немає поки що впливовішого й авторитетнішого джерела інформації в сучасному суспільстві. От візьмемо хоча б новини, Якщо вам траплялося уважно дивитися новини з різних країн, а це можливо по кабельному чи супутни-ковому телебаченню, ви мали змогу помітити, шо різні редакції новин відображають одну й ту саму подію по-різному. Так це природно, скажете ви, адже це не просто різниця у способі подачі інформації, а прихована, але однозначна оцінка. Так, навіть не упереджені офіційні новини - свідомо чи несвідомо, про це ми вже не дішаємось - дають власну оцінку зображуваним подіям. Особливо це стосується політичних подій: прихований легкий сарказм - і одна її та сама репліка політика з нейтральної перетворюється на дуже агресивну. Або ше - власними очима бачив - К російськомовні новини перекладають українське «нам би хотілося» в інтерв’ю з українським політиком, навіть неважливо, з ким, як «ми гребуєм»!
Але це в жодному разі не закид у непрофесійності журналістам якоїсь однієї країни: ситуація симетрична! Та ми зараз навіть не про політику. Дивлячись сучасне кіно, так зване масоне, або комерційне, я щоразу дивуюся: чому популярними стають, наприклад, так шані екшени, бойовики або якісь божевільні мелодрами. Коли мистецтва кіно ще не існувало, а життя зображувалось хіба що літературою та живописом, критики невтомно повторювали: той твір є художньо вартісним, у якому зображено психологію людини і у якому читач впізнає сам себе, що? Хтось впізнає себе у головному герої чергового бойовика, де абсолютно позбавлений індивідуальних рис молодик рігає зі зброєю, де жодних сумнівів, жодних роздумів, жодної психології? Чи хтось ипізнає себе у латиноамериканському серіалі, де вирують навіть не пристрасті, а ікась невмогивована істерія та суцільна атонія людських інстинктів - не ризикну назвати їх почуттями? Не впізнає…
У чому ж тоді річ? Чи, можливо хтось із глядачів, боронь Боже, хоче мати собі таке життя? Чи, може, ці картинки приваблюють? Навряд. Якщо хтось сподівається, що я у цьому творі дам відповідь на мною ж поставлені питання - на нього, на жаль, чекає розчарування: для мене все це і досі (влишається великою загадкою. Але якщо хтось поставить ці питання, може, це хоч ш крок наблизить нас до відповіді. Я не перестану повторювати, що пропозицію формує попит: навала, справжня лавина неякісної інформаційної продукції - не наслідок того, що якісь «погані толи» знімають погане кіно і примушують його дивитись: такого кіно ніколи б не знімали, якби воно було непопулярним. Прагнучи прибутків, що цілком природно, медіа-промисловість створює той продукт, який дасть цей прибуток. Виходить, глядачі, яким такі фільми подобаються, не просто існують, більше - ім’я їм, яу лжуть, легіон…
І де ж той вплив телебачення на людину, - спитаєте ви, - якщо все сказане навпаки, свідчить про вплив людини на телебачення? За останніми дослідженнями, рівень довіри до телебачення у підлітків вищий, нія рівень довіри до батьків, друзів, учителів! Це ж просто фантастика якась, антиутопія: виходить все, що лунає з «залізної патякалки» буде прийнято на віру швидше, ніж будь-що, сказане близькими…
Єдине, чим можу наразі похвалитись, що хоча б частково усвідомлюю цЛ дивну новітню залежність. Я не проти телебачення: с багато цікавих передач, ал» вплив медіа на сучасну людину видається мені надмірним і протиприродним. Я сподіваюсь, що у майбутньому ті, хто роблять фільми та телепередачі, стануть чеснішими та відповідальнішими, а ті, хто їх дивиться, знайдуть у собі сили змі«у нити власні смаки, подолати цю залежність. Поки ж що на це залишається лише сподіватись.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!
Навколо цієї проблеми сьогодні тривають гарячі дискусії. Дехто з науковців переконаний, що вплив телебачення на дитячу психіку дуже небезпечний. Проте у наукових колах також вважають, що агресія і насильство з екранів не може негативно впливати на несформовану дитячу і підліткову психічну систему. Навпаки, побачений на телеекрані жах дозволяє “пережити” власні страхи у реальному житті.
І все ж статистика оперує надзвичайними цифрами - кожна пересічна дитина у віці від двох до вісімнадцяти років споглядає на екрані понад 18 тисяч убивств та близько 200 тисяч інших насильницьких сцен. Із 50-х років ХХ ст. серйозно досліджувати вплив телебачення на людину розпочав Вілбур Шрамм та його колеги в Японії і Великобританії, які довели, що перегляд телепрограм суттєво скорочує час, призначений для читання, негативно позначається на вмінні читати і шкільній успішності взагалі. Загалом, за даними Патриції Вільямс, негативні наслідки впливу телебачення дають про себе знати, коли дитина приділяє перегляду телепередач понад 10 годин на тиждень.
Протягом п’ятирічного спостереження за 732 дітьми було помічено, що конфлікти з батьками, бійки з однолітками та злочинність неповнолітніх скорельовані з кількістю годин, проведених перед телевізором. До того ж зростання агресії збігається із зростанням кількості годин перегляду будь-яких передач, а не тільки пов’язаних із сценами насильства. Завдяки проведеним дослідам науковці з’ясували, що в реальному житті перегляд жорстоких телевізійних сцен підсилює агресію дитини проти оточення, стимулює страх.
До того ж з’ясували, що вигадані мультиплікаційні герої можуть провокувати дитину до агресії не менше, ніж люди. Американська колегія педіатрів навіть опублікувала найважливіші висновки, у яких ішлося про те, що діти, які переглядають багато насильницьких сцен, сприймають насильство як нормальний, часто єдиний спосіб розв’язання конфліктів. Такий перегляд робить їх беззахисними перед насильством у реальному житті, і що більше дитина переглядає таких сцен, то більше ймовірності, що вона сама колись стане жертвою насильства.
Я повністю з вами згодний, і із цією проблемою треба що то робити.