Люди в процесі суспільної діяльності мають постійну потребу вступати в різні стосунки з іншими людьми, погоджувати з ними свої дії, ділитися власним досвідом і запозичати собі досвід інших членів колективу, давати поради й розпорядження і одержувати їх; інакше кажучи, люди завжди мають потребу в спілкуванні з іншими членами суспільства. Спілкування між людьми відбувається за допомогою мови. Немає жодного суспільства, яке б не знало мови, яке б не володіло цим найважливішим засобом людських зносин; нею постійно користуються люди в своїй трудовій діяльності, спрямованій на досягнення певної мети; без мови не може існувати будь-яке виробництво, не можуть розвиватися техніка, культура, наука, мистецтво; за допомогою мови люди висловлюють свої думки і передають їх іншим людям; за допомогою мови людство зберігає й передає новим поколінням нагромаджений досвід. Без мови взагалі не може існувати людське суспільство. На певному етапі розвитку суспільства виникає письмо, яке поширює функціонування мови у часі та просторі. Мовою, закріпленою в знаках письма, користуються не лише тоді, коли вона висловлена, а й набагато пізніше, отже, функціонування такої мови не обмежено в часі. Писемна мова виконує роль засобу зносин з іншими членами колективу, які перебувають на будь-якому віддаленні від того, хто висловлює свої думки, а не лише з тими, хто бере безпосередню участь у розмові.

На основі писемної мови в процесі історичного розвитку суспільства виникає літературна мова. Літературною називають унормовану мову. Українська мова як окрема почала формуватися у XIV столітті, виділившися із східнослов’янської мовної спільності (давньоруської мови). Тому близькоспоріднені з українською мови - це російська та білоруська. Норми нової української літературної мови починають складатись ще з кінця XVIII і першої половини XIX століття. Вони зароджуються насамперед у творах І. Котляревського, Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, Т. Г. Шевченка.

У світі існує дуже багато мов. Наприклад, ціла група слов’янськії х мов, що мають багато спільного, оскільки вийшли з одного джерела (спільнослов’янської мовної єдності): польська, чеська, болгарська, сербська, хорватська, словенська тощо. Всім відомі також західноєвропейські мови: французька, німецька, англійська; скандинавські: шиедська, датська, литовська. Всіх мов не перерахувати, бо в світі їх не одна сотня. І для кожного народу його мова є найважливішою, в ній втілюється погляд на світ, на самих себе. Мова наша може по праву пишатися своїм титулом однієї її наймелодійніших мов, хоч і не мала вона можливостей для вільного розвитку, бо народ постійно перебував під іноземним гнобленням.

Думається мені, що чекає вас велике майбутнє, що побачите ви той день, який стане поворотним в історії нашої країни.

 

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Твір-роздум: Мова, наша мова. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

Мова - наше найбільше багатство (за віршем М. Рильського «Мова»)

Мова – основа духовного життя народу

Душа нашого народу рідна мова (за поезією В. Голобородька «Наша мови»)