Твір на тему Антиутопія для антилюдства
Твір по романі Е. И. Замятіна “Ми”. Жанр утопії з’явився в Європі із зародженням гуманізму. Мудреці минулого з радістю зображували щасливий мир майбутнього, де немає війни, хвороб, а всі сфери життя суспільства підпорядковані законам розуму. Пройшли століття. І утопія змінилася антиутопією - зображенням “майбутнього без майбутнього”, мертвого механізованого суспільства, де людині відведена роль простої соціальної одиниці. Насправді антиутопія не є повною протилежністю утопії: антиутопія розвиває основні принципи утопії, доводячи їх до абсурду. Тепер виявляється, що той самий людський розум здатний побудувати “Місто Сонця” Томмазо Кампанелли й працюючі з точністю годинного механізму “фабрики смерті” Генріха Гіммлера. XX століття стало століттям втілених антиутопій - у житті й літературі.
Для російської літератури жанр антиутопії не цілком хороший. Однієї із кращих антиутопій, написаних російською мовою, став роман Євгенія Замятіна “Ми”. Цей роман створювався в 1920 році в холодному напівзруйнованому Петрограді. Авторові вдалося за сімдесят років до падіння комуністичного режиму зробити правильні висновки про “великий блеф”, втіленому в ідеях марксизму-ленінізму. Власне кажучи, Замятін нічого не видумував: він лише довів до логічного завершення ідею побудови комуністичного суспільства. Отже, перед нами - “ідеальне суспільство”.
Уніфікація, зрівнялівка, регламентація - от лише деякі з ознак “ідеального суспільства” у романі “Ми”. Історія створення цього суспільства досить нагадує історію створення Радянського Союзу. Його громадяни досягли щастя в результаті загибелі більшої частини населення. Жителі країни щасливі: вони живуть у будинках із прозорими стінами, ходять на роботу й з роботи ладом, а проблема любові вирішена раз і назавжди: “усякий номер має право на інший номер як на сексуальний об’єкт”. Жителі, або номера, носять однаковий одяг, їдять однакову їжу. Мистецтво є придатком державної машини. За цією соціальною ідилією спостерігають строгі Хоронителі. А вище всіх коштує Благодійник - лідер “ідеального суспільства”. Усе продумано до дріб’язків.
Виконані щасливого ідеалізму номера будують якийсь Інтеграл, що наповнить щастям весь Всесвіт. Ці картини щось нагадують, не чи правда? Недарма сучасні Замятіну критики з піною в рота доводили, що “Ми” - шкідливий і антирадянський добуток. Дійсно, цей роман - антирадянський добуток, причому одне із кращих. Головний герой - номер D-503, від імені якого ведеться оповідання, - одержує можливість випробувати теперішні людські почуття, зазнати пристрасть, страх. Доля його трагічна: він не був страчений, як його кохана, а піддався операції по усуненню уяви разом з іншими номерами, Одне з найважливіших питань, які намагається вирішити автор, - питання волі вибору й волі взагалі. Де грань, що відокремлює волю від несвободи, а людини від тварини? Сьогоднішні хаос і хитання в пострадянському суспільстві, соромливо іменовані “періодом становлення демократії”, показують, що ми не готові до волі, ми не навчилися розуміти й цінувати її. Може бути, нинішній пострадянський простір і є місцем, де живуть ті, хто вижив у катаклізмі антиутопії, - своєрідним “житлом для анти людства”. На щастя, республіки колишнього Радянського Союзу повільно й важко видужують, і повернення в дурний сон за назвою “Совдепія” уже зовсім неможливо. Але примара несвободи продовжує стояти за нашими плечима. Ми повинні бути уважні й пильні: у світі є багато Благодійників, готових ощасливити слухняних номеров. І саме головне - нам потрібно не машинне демократичне суспільство, а воля, заснована на вічних принципах гуманізму.
Сподобався твір? Збережи в закладках - » Твір на тему Антиутопія для антилюдства. Це не складно, зате не втратиш!