Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка «Зів’яле листя»

Твір розміщено в Твори з зарубіжної літератури від Tvir в Четверг 8 декабря

Поезію Івана Франка традиційно асоціюють з поезією боротьби. Боротьба справді була його життєвим кредо. Але якою б сильною не була людина, вона має право на слабкість. Відвертим та вразливим постає поет у своїй інтимній поезії, неповторним зразком якої є лірична драма «Зів’яле листя», що складається з трьох циклів поезій. У віршованих рядках драми з дивовижною пристрасністю відкривається трагедія закоханого серця. Перед нами — ліричний герой зі складним внутрішнім світом, зі своєю цікавою життєвою історією і цілим океаном думок, переживань, мрій… «Розвійтеся вітром, листочки зів’ялі…» З тих зів’ялих листочків, одиноких свідків колись палаючого, напоєного життєвим соком почуття, маємо три несених вітром жмутки, кожен з яких має свій чар, свої барви, свою мелодію. «Перший жмуток» розкриває трагедію нерозділеного кохання («Не боюсь я ні бога, ні біса…», «Так, ти одна моя правдивая любов…»), його беззахисність та вразливість («За що, красавице, я так тебе люблю…», «Не надійся нічого»). Ліричний герой не хоче приймати однозначної відмови. Він то винуватить у всьому обставини й умовності («Раз зійшлися ми случайно…»), то прагне здаватися збайдужілим («Я не надіюсь нічого»), то переконує кохану не нехтувати ним і скласти справжню ціну його великому почуттю, щоб потім не пошкодувати за навіки втраченим («Не минай з погордою», «Я не кляв тебе, о зоре», «Ти плачеш»): Я боюсь за тебе дуже, Бо любов — то мстивий бог: Як одно її зневажить, Любить мститься на обох. («Я не кляв тебе, о зоре…») То раптом герой з розпачу намагається спаплюжити, очорнити у власній уяві образ коханої («Я нелюд!..»). І врешті робить спробу поставитись до своїх невдач по-філософськи, прийнявши їх як свого роду благо: Я не жалуюсь на тебе, доле: Добре ти вела мене, мов мати. Тож де хліб родити має поле, Мусить плуг квітки з корінням рвати… («Я не жалуюсь на тебе, доле…») Союзник-день заповнює голову героя думками про працю, примиряючи з тим, що не судилося. Зрадниця-ніч приводить із собою химери, що знов і знов роз’ятрюють пам’ять та не дають забути про зневажене. кохання («Привид»). Із цього моменту в ліричній драмі все частіше звучать зловісні мотиви. «Другий жмуток» відкриває віршована легенда про несподівану пригоду, що сталася над Сяном. По льоду промчала, як вихор, четвірка баских коней, запряжених у розкішну карету. Вона розкроїла льодяний панцир і була поглинута холодними водами ріки. Усе сталося так блискавично, що приголомшені люди не могли з певністю сказати: було це насправді чи примарилося. Так і любов, каже поет, нагадувала би надсянську легенду, якби не озивалася в серці роками глухого болю. «Другий жмуток» написаний у народнопісенній манері, і більшість його віршів стали дотепер піснями («Зелений явір…», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», «Червона калино, чого в лузі гнешся?..», «Ой ти, дубочку кучерявий…»). Поет намагається знайти в природі співзвучність своїм стражданням. Проте спрагла любові душа, виспівавши себе у піснях, ненадовго отримала полегкість. Вона знову б’ється в пошуках порятунку для себе. Герой стверджує, що любить уже не свою обраницю, а швидше мрії про неї («Я не тебе люблю, о ні…»). І тільки диво може врятувати його («Якби я знав чари…»). Але дива не стається — і з’являються думки про самогубство: Нехай ти тінь, мана, дім з карт І мрія молодеча, Без тебе жить — безглуздий жарт, І світ весь — порожнеча. («Що щастя? Се ж ілюзія…») У «Третьому жмутку» думка про самогубство все частіше і частіше б’ється кров’ю у скронях героя («Не можу жить, не можу згинуть…», «Я хотів життю кінець зробить», «Самовбійство — се трусість»). Він мимоволі робить підсумок життю («Тричі мені являлася любов…», «Матінко моя ріднесенька…») і так само мимоволі замислюється над проблемою віри. Герой готовий звернутися до будь-яких сил і навіть віддати душу Мефістофелю в обмін на любов коханої. Так він невідворотно наближається до свого кінця: Отсей маленький інструмент Холодний та блискучий… Один кивок… один момент… І крові ключ кипучий… Легенький крик… безсильний шепт, А там — поклін покірний, — Отеє весь лік, отеє рецепт На весь мій біль безмірний… («Отсей маленький інструмент…)

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Трагедія закоханого серця в ліричній драмі І. Франка «Зів’яле листя». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2020 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru