Любов, любов - говорить придання  - Сполучник душі з душею рідний, И фатальне їх сіяння . И… двобій фатальної…

Ф. И. Тютчев

Був такий випадок. У редакцію однієї молодіжної газети прийшов парубок. Він готовий був заплатити більші гроші за те, щоб надрукували одну-єдиний рядок: “Лариса, я люблю тебе, прости мене! Сашко”. Оголошення було надруковано. Наступного дня почалося щось неуявне. Телефони в редакції не вмовкали. Дзвонили дівчини, від яких пішов улюблений, жінки, що втратили своїх чоловіків. Дзвонили з дітьми й без, замужні й розведені. Дзвонили Лариси, волею долі розлучені зі своїми Сашами. Дзвонили й благали, просили, вимагали назвати прізвище або адресу автора оголошення. У місті з мільйонним населенням тисячі Ларис і тисячі Саш. А ще є Людмили, Олени, Наташі й Коли, Дмитрика, Сережи. І в кожного - гострий щиросердечний біль і очікування щастя. І скільки їх, що люблять, що втратили один одного в цьому величезному світі, що розмінялися по дріб’язках, що забули про головний: “Я люблю тебе!” А навколо -”куплю”, “продам”…
Далі весь твір…

Звичайно, я не священик, і права сповіді не маю, та й не бажаю цього. Але те, що я хочу сьогодні сказати про мого улюбленого героя Гамлетові, дає мені все-таки шанс стати його сповідником в основному значенні цього слова. А ще я вибрала для себе друге значення - приймати від віруючого як дарунок його кращі якості, приймати, а не відривати. Адже в Гамлетові стільки багатства душі людської, стільки мужності й самозречення, стільки сили й краси! Недарма він - сучасник прекрасної епохи Відродження! Сповідь - це визнання, покаяння, прохання про прощення, про спокуту гріхів людських перед Богом, перед людьми. І ніколи не пізно зробити це визнання, адже чим більше людина аналізує свої кроки по життю, тим більше він розуміє зміст прожитого.
Далі весь твір…

Мати… Скільки приємних спогадів пов’язано з цим словом, скільки можливого і неможливого зробила ця жінка для нас. Хіба хтось може бути ближчим за неї? Руки та обличчя жінки-матері - це те, що завжди заспокоїть, підтримає, збереже від будь-якого зла. Мати-Берегиня завжди поруч із нами. Мама - найрідніша і найдорожча у цілому світі людина, і все в дитині - від матері. Це вона вчила нас вимовляти перші слова, посміхатися до людей, говорити з ними ввічливо, з любов’ю. Вона нас вчила бути дорослими. І пізнаючи закони життя, саме від матері ми перейняли най-мудрішу науку - любити людей. Бо лише з любові народжується прекрасне. Мати вчила нас поважати друзів, бути вірними їм і у радощах, і у горі. Вірність - це почуття, яке теж виховала у нас ненька: вірність матері, вірність друзям, вірність батьківщині… Ми, українці, вкладаємо триєдиний сенс у поняття «Мати». Це - Мати-Богородиця, яку українці обрали своєю заступницею. До неї звертаються в молитві, в поезії, в піснях. Народна мораль ставить якнайвищі вимоги до жінки-матері. Ця прадавня етична засада втілена в Заповідях Господніх: «Шануй батька свого і матір свою, щоб довгими дні твої були на землі». Звідси - образ Матері-Берегині, яка завжди поруч із нами, як писав безсмертний Тарас Шевченко:

Далі весь твір…

Здається, що на світі не існує людини, якій би була байдужою тема кохання. Може, це і є те найблагородніше почуття, яке робить людину людиною. Кохання робить нас добрими і лагідними, чуйними і чистими. Читаєш книгу, дивишся фільм - скрізь кохання. Здається, що саме воно є рушієм життя, бо всі безумства і всі благородні пориви звершуються людиною в пориві кохання. А скільки написано про це велике почуття художниками слова, скільки зображено майстрами пензля! Кожний митець намагається увічнити своє кохання. І, мабуть, це правильно. Невідомо, чи існував би без кохання рід людський. Напевне, що ні. Людство перетворилося б на купку бездушних істот, не здатних на сильні почуття. Якщо проаналізувати розвиток мистецтва, то можна переконатися, що кожного митця надихало кохання. Згадаймо, Данте і Петрарка, Міцке-вич і Пушкін, Шевченко і Грабовський, увічнили своє кохання величними творіннями. А імена деяких літературних героїв стали не просто символами, а перетворилися на уособлення самого кохання: Ромео і Джульєтта, Тристан та Ізольда, Майстер і Маргарита.
Далі весь твір…

«Чорна рада» П. О. Куліша - перший і один з кращих українських історичних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем - незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.
Далі весь твір…