Учнівський твір По п’єсі А. Н. Островського “Гроза”. Сонце в небі високо, стежка біжить далеко, бреде по ній червона дівиця. Стомилася вона, змучилася: за довгий свій шлях три пари черевиків залізних стоптала, три чавунних ціпки зламала так три кам’яні проскури. Як я любила в далекому своєму дитинстві читати й слухати казку про Фініфте - ясного сокола, про його наречену й велику її любов, що зуміла всі перешкоди перебороти, всі позбавлення й лиха перенести заради того, щоб з ним, єдиним, вибраним її серцем, до кінця розділити будь-яку долю. Я завжди згадую цю казку на уроках літератури. Згадала неї, коли ми читали сцену прощання Бориса й Катерини в драмі А. Н. Островського “Гроза”. Перед нами російська жінка, може, сама таємничій і незбагненна в російській літературі, що не змогла жити в неправді й загинула, кинувшись у Волгу. Як тільки не намагалися пояснити її вчинок: і темне царство загубило, і дитинок, які б удержали, не було, і, пішовши поперек власних правил, упокоритися із цим не змогла.
Далі весь твір…

А, вірно, вона існувала й, вірно, було мені призначення високе, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні. М. Ю. Лермонтов. Герой нашого часу. “Герой нашого часу” - перший російський реалістичний психологічний роман у прозі. У романі піднімається злободенна проблема: чому розумні й енергійні люди не знаходять застосування своїм незвичайним здатностям і “в’януть без боротьби” на самому початку життєвого поприща? На це питання Лермонтов відповідає історією життя Печоріна, парубка, що належить до покоління 30-х років XIX в. В образі Печоріна автор представив художній тип, що увібрав у себе риси цілого покоління молодих людей початку століття. У передмові до “Журналу Печоріна” Лермонтов пише: “Історія душі людської, хоча б самої дрібної душі, чи не цікавіше й не корисніше історії цілого народу…” Таке ідейне завдання автора обумовило й своєрідну побудову роману. Особливістю його є порушення хронологічної послідовності подій. Роман складається з п’яти частин, п’яти повістей, що мають кожна свій жанр, свій сюжет і свій заголовок. Тільки основний герой поєднує всі ці повісті в щось цільне, у єдиний роман.
Далі весь твір…

Час… Це воно встало непереборною стіною між двадцятими й тридцятими роками минулого століття. Час відкинув назад шумні суперечки про майбутнє Росії, мрії, радість очікування прийдешніх змін. Усе залишилося там, за тридцятим липня 1826 року - страшним днем страти декабристів. Не почуєш більше слова “воля”; “серед бур порожніх нудиться юність” Лермонтова і його однолітків. У п’ятнадцять років Лермонтов, спереду в якого було ціле життя, писав: До чого глибокі пізнання, спрага слави, талант і палка любов волі, коли ми їх ужити не можемо? “Немита Росія, країна рабів, країна панів”, - страждання й біль Лермонтова.  У цій Росії виявився  людиною й Печорін - герой роману “Герой нашого часу”. Коли відкриваєш цей роман, забуваєш, що книга написана більше ста років тому. З перших же сторінок поринаєш у мир, де живуть такі різні люди - Максим Максимович, у якого, за словами Бєлінського, “чудесна душа, золоте серце”, і Печорін.
Далі весь твір…

Що залучає мене в поезії Пушкіна? Насамперед, особистість самого поета, багатогранна і незбагненна, спілкуючись із якої, випробовуєш почуття, подібне тому, що переживає альпініст при підйомі до сніжної вершини. Наше століття чимало постаралося, щоб занурити людини в безодню низинних страстей і закрити для нього сяючу сніжну вершину людського духу. “Вивчаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини”, - сказав В. Г. Бєлінський. Хочеться пояснити - доконаної людини, точніше, людини, що невпинно прагне до самовдосконалення. Таким був Пушкін. Що ж становить першооснову його духовної організації? Вичерпна відповідь ми знайдемо в дивному вірші “Пророк”. Написане в 1826 році в селі Михайлівський, цей вірш є маніфестом творчої діяльності поета. Громадянська мужність, вірність своєму призначенню - призначенню поета-пророка, чий шлях обіцяє “і праця й горе”, не може не захоплювати в Пушкіні. “духовною спрагою” знайдуть у його віршах поживу для розуму й серця. Читаючи його вірші, розумієш, що щастя - у служінні іншим, у самовіддачі, а не в корисливості й накопиченні.
Далі весь твір…

Пушкіна для мене не застиглий еталон, не догма, це й життя, і сльози, і любов - цілий мир, багатства якого невичерпні.

С. Гейченко

Ще й ще раз звертаюся до творчості Пушкіна, перечитую незабутні вірші великого поета. Художній мир Пушкіна, часто незбагненний по об’ємності, при видимій структурній простоті те саме що природний мир природи. Усе тут взаємозалежно й відповідно до: однаково гармонійно сусідять один з одним подібні й контрастні відтінки почуттів, страстей, думок, ситуацій, подібно тому, як у тому самому пейзажі органічно сполучаються подібні й контрастні відтінки кольорів. Уважаю, що той, хто позбавлений відчуття пушкінського миру, настільки принижений  духовно, як і той, хто або позбавлений почуття рідної природи. Поет учить почувати захід і смак поезії природи, поезії рідного російського народу: “Там росіянин дух… там Руссю   пахне”.
Далі весь твір…