І. С. Нечуй-Левицький збагатив українську літературу творами про українську старовину, детально змальовуючи україн-ш.ку природу, звичаї і побут селян, традиції українців, їхні повсякденні справи. Послідовна розповідь про життя Кайдашів допомагає відтворити в уяві селянську садибу: хату, стайню, хлів, повітку, город, леваду. Автор добре знає життя селян, майстерно відображає деталі оселі. Життя українського села повністю пов’язане з хліборобським календарем та церковними святами. Родина Кайдашів, як і всі інші, живе за цими не одне сторіччя встановленими правилами: працюють у будні, ходять до церкви у неділю та свята, постяться по п’ятницях, йдуть на прощу до Києва. Але разом з тим вічна, як саме життя, звучить і тема кохання. Хлопці і дівчата збираються на вечорниці, знайомляться, закохуються, одружуються… Лаврін знаходить чарівну Мелашку, Карпо відповідно до свого похмурого характеру підбирає собі горду Мотрю. Сварки і лайки, навіть бійки, відбуваються у кожній родині, бувають вони і у Кайдашів. Усе те змальовано то в іронічному, то в трагічному стилі. Оскільки порушено віковічну традицію народу - ввічливе ставлення до старших, то син підіймає руку на батька, невістки «воюють» проти свекрухи, і все те за господарювання на маленькому клаптику землі, що належить Кай-дашам. Це все теж частина тогочасного побуту українців. Невіддільна від кожного українця любов до пісні. Співає Мотря на зло свекрусі. Співає Кайдашиха за шиттям, співає Лаврін, співає Мелашка. Їх пісні і їхня мова відбивають вічний характер українців: ліричний і трохи лукавий. Змальовуючи побут українців, не обминає Нечуй-Левицький і їхнього одягу, описуючи, наприклад, як збиралася Кайдашиха на оглядини до Довбишів або як була вдягнена Мелашка, коли Лаврін уперше побачив ЇЇ. Ця чудова повість відбиває далекий від нас час, дає багате етнографічного й історичного матеріалу дослідникам, а нам, чиї тачам, велике задоволення від самого факту її існування.
Далі весь твір…

Вся повість Нечуя-Левицького пройнята гумором, іноді дуже «штиричним. Буденна поведінка Кайдашів викликає сміх у читача. Своїм твором письменник показав обмеженість, неосвіченість, сварливість та грубість колишніх кріпаків та їх дітей, вісі не можуть звикнути до нового господарювання, намагаються загарбати собі побільше, не можуть поділити господарство Іласної родини. Кайдаші влаштовують постійні бійки та сварки через дрібниці. Нечуй-Левицький доводить читачеві, що духовна роз’єднаність - це лихо, яке отруює кожний день життя І батьків, і їхніх дітей. Мені сподобалася повість «Кайдашева сім’я» насамперед тим, що всі події виписані І. Нечуєм-Левицьким в гумористично-сатиричному дусі. Комічні ситуації дуже повно розкривають образи Кайдашевої родини, їхню духовну порожнечу, дріб’язковість їхніх інтересів. Ми бачимо, як люди відходять від духовних цінностей, і життя цілої родини ламається, втрачає сенс. Матеріальні нестатки знівечили, отруїли життя цієї родини. Ця повість вчить нас не бути рабами власності, речей, а поважати батьків, родину, один одного.
Далі весь твір…

Одне з найпочесніших місць в українській літературі належить Іванові Семеновичу Нечую-Левицькому. Зі сторінок його творів ми дізнаємося про життя тогочасного села, про звичаї народу, про безліч людських характерів, сплетіння яких і породжує живу тканину його романів і повістей. В повісті  «Кайдашева сім’я»  розповідається про родину Кайдаша та звичаї і порядки пореформеного села. Сім’я Кайдашів - типові сільські мешканці. Усі вони пра-цмжиті: чоловіки заробляють на життя тим, що працюють у Молі, роблять вози, жінки - готують страви, дбають про хату.  Але характери усім письменник дав різні. Реалістичне зманювання персонажів спрямоване на розкриття основного конфлікту твору. Мимоволі захоплюємося прекрасними описами Ювнішності персонажів, забуваючи про жорстокість і бездушність світу. В образі Омелька Кайдаша ми бачимо працьовиту людину, іле його гарні риси вбивають любов до випивки, дріб’язковість тощо.
Далі весь твір…

І. Нечуй-Левицький - видатний український письменник. Його улюблена тема - український народ з його красою і багатством душі. І. Франко називав Нечуя-Левицького талановитим майстром слова, підкреслював його вміння спостерігати життя, передавати побачене засобами слова. Ось чому твори письменника завжди цікаві, захоплюючі і, головне, правдиві. В них дуже яскраво і мальовничо зображене життя людей, з їх святами і незгодами, любов’ю і ненавистю. Гарним прикладом цьому є повість «Кайдашева сім’я». Головою родини був Омелько Кайдаш. За панських часів йому довелося пізнати тяжкої,  виснажливої праці,  про що свідчить його зовнішність.   «Широкі рукава закачались до ліктів, з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве і бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною. Але Омелько не лякався роботи. І в кожний вільний від панщини час він не сидів без діла, а працював на себе, виробляючи вози.  Всі в його родині були працьовитими:  і жінка, і сини Карпо і Лаврін, і невістки Мотря і Мелашка. До весілля синів Кайдаші жили відносно спокійно і мирно. Лише інколи виникали невеликі суперечки між батьком і Карпом, бо Карпо не міг держати язика за зубами і кожного разу сперечався з батьком.

Далі весь твір…

Є завжди щось особливе шляхетне, лагідному,  ніжному, запашному й граціозне у всякім почутті Пушкіна. В. Г. Бєлінський

В, Г. Бєлінський точно визначив призначення поезії: “…розвивати в людях почуття витонченого й почуття гуманності, розуміючи під цим словом нескінченна повага до достоїнства людини як людини”. І сьогодні в цьому її святе призначення. А. С. Пушкіна по праву називають чудом росіянці літератури. Його поезія - невичерпне джерело, що, як у казці, напуває “живий водою” усіх, хто доторкається до нього. Увесь світ цінує поета за те, що він сам цінував у собі: І довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив… І до Пушкіна поезія служила народу, але в нього ця потреба російської літератури придбала небачену силу. Перше, що залучає нас при читанні добутків поета, - вражаюча сила почуттів, блиск розуму. Але його вірші треба читати уважно, вдумуючись у кожне слово, тому що слово це важливо для розуміння цілого, тому що, як говорив Н. В. Гоголь, у кожному слові Пушкіна “безодня простору”. Які ж “почуття добрі” будить пушкінська ліра? На зорі своєї поетичної діяльності, ще в ліцейських віршах, поет замислюється над роллю й долею поезії й поета в сучасному йому суспільстві. Прекрасно розуміючи незавидну долю поета, молодий Пушкін обрав для себе шлях літературної творчості:

Далі весь твір…