Кохання. Закохані. Промовляю ці слова - і переді мною проходять тисячі щасливих людей, які відчули повноту і всю силу найсо-лодшого і терпкого до щему почуття.  «Тільки закохані мають право називатися людьми», - стверджував класик. Звичайно, що так. Тільки той, що кохає сам і відчуває це з боку іншого, підноситься до високих поривань. Він любить життя, людей. Саме кохання надихало на створення шедеврів мистецтва. Кохання водило пензлем Рафаеля, коли він створював свою «Сікстинську мадонну». Кохання виливалося у невмирущі рядки Пушкіна, Лєрмонтова, Шевченка, Сосюри. Саме кохання надихнуло Родена на створення чудової скульптури «Вічна весна».
Далі весь твір…

Мабуть, недарма вчителі та батьки говорять, що підлітковий вік - найскладніший. Усе видається таким незрозумілим: дитинство нібито позаду, але ж до дорослого мудрого сприйняття світу ще далеко. У мене багато друзів, і вони розповідають мені про власні думки й переживання. І справді - вони мають чим перейматися. У кожного різні труднощі, у кожного різні мрії. На жаль, багато хто з моїх ровесників скаржиться на труднощі у спілкуванні з батьками. Тож я не можу оминути цю тему, тим більше, що й сам іноді створюю ситуації прикрих непорозумінь із близькими. Варто про це подумати, бо завжди варто шукати компроміс. Розмірковуючи над проблемою батьків і дітей, я почав з того, що спробував сформулювати основні «теми» конфліктів. Через що виникають сварки в моїй родині або в родинах друзів? Коли я згадав кілька таких ситуацій, я дуже здивувався, навіть був шокований: насправді усі непорозуміння виникають через дрібниці! Адже серйозних розбіжностей у поглядах на життя майже немає! Хіба я або, сказати ширше, моє покоління заперечує ті цінності, що виховують у нас батьки? Та звісно, ні. Тобто ніхто з моїх ровесників не просто не задеречує тих рис, які батьки хотіли б у нас бачити, навіть навпаки - ми домагаємось одного й того ж самого: хіба підлітки не хочуть бути чесними, впевненими у собі, поважати думки інших (адже тільки так нас поважатимуть інші), хіба вони не хочуть бути відповідальними (адже саме відповідальність веде до омріяної «самостійності» та «свободи»)? Виходить, ми з нашими батьками прагнемо одного й того самого. Усі конфлікти виникають на рівні дрібниць, на рівні побутових суперечок, які можна легко подолати, адже мені насправді зовсім не важко допомогти близьким у хатніх справах чи зайвий раз зателефонувати, коли я затримуюсь, а батькам, мабуть, не важко поставитись із розумінням до моїх бажань і виявити трохи терплячості до;; моїх - ненавмисних! - помилок. Зараз, збагнувши, наскільки дрібними, неважливими є причини, що призводять до конфліктів зі старшими, я трошки змінив свою поведінку. І ефект був просто казковий: непорозумінь відчутно поменшало!
Далі весь твір…

Поняття «субкультура» з’явилось відносно недавно: саме у сучасному суспільстві, коли кожен може реалізовувати себе в такий спосіб, в який йому хочеться, коли майже не існує обмежень для самовираження, для висловлення своїх переконань та реалізації своєї творчої енергії, саме тепер субкультури стають прикметною рисою будь-якого суспільства в багатьох країнах світу. Відтак це явище, окрім того, що привертає пильний погляд об’єктивного ока соціологів, викликає не менше емоційних реакцій - хід захоплення та схвалення аж до різкого категоричного засудження. Звісно, однозначної думки тут бути не може, та й час покачує, що навряд чи можлива одностороння оцінка якогось соціального явища. Втім питання субкультур цікавить багатьох. Субкульгура - це таке утворення в межах суспільства, яке не заперечує основних цінностей панівної культури, а певним чином доповнює чи трансформує їх, тобто по-своєму розставляє акценти. Так думають’науковці. Але ж, розмірковуючи про субкультури, від наукового підходу мені тільки й лишається, що процитувати «близько до тексту» наукове визначення та кинутися у мандри власними - ненауковими - спостереженнями та міркуваннями.
Далі весь твір…