Вітчизну і матір не обирають. Можливо, саме тому ці два слова часто вживаються поруч. Адже Вітчизну ми теж називаємо матір’ю. Кожний із нас під словом Вітчизна уявляє рідні обличчя батьків, друзів, рідних. І, захищаючи Вітчизну, кожний захищає найдорожче. Для моєї сім’ї День захисників Вітчизни - не просто дата в календарі, а одне з найвизначніших свят. Мій прадід загинув, захищаючи Вітчизну. Його листи і похоронка бережно зберігаються у нашій оселі. Мама і бабуся навіть їздили на його могилу кудись на Львівщину. Мій дідусь - кадровий військовий. Куди тільки не кидала його доля! Разом із бабусею вони об’їздили майже весь колишній Радянський Союз. Моя мама і народилась не в Україні, а на Камчатці. А мій татко - офіцер запасу. Після закінчення авіаційного інституту він два роки служив авіаційним техніком і має звання старшого лейтенанта.
Далі весь твір…

Усі свідомі роки мого дитинства пройшли в незалежній державі. Навіть не розуміючи, що таке незалежність, я чув і знав про неї. Осмислення приходило поступово. По мірі того, як я більшав, прийшло захоплення історією і літературою. І хоча учителі і батьки вважають, що у мене нахил до точних наук, гуманітарні предмети мені до душі значно більше. У п’ятому класі мені потрапила до рук книга Антона Лотоцького «Історія України», з якої я дізнався про розвиток української державності. Саме ця книга заклала в моє серце почуття гордості за свою Батьківщину. Пройшло чотири роки. Змінився я, змінилося наше суспільство. Але я не перестав пишатись тим, що живу в незалежній державі. Почуття гордості пробудили в мені твори про славних українських лицарів-козаків. Я уявляв їх або в запеклому бою, або на легких «чаєчках», долаючими чорноморські хвилі. Вони захищали рідну землю від ворога, визволяли бранців із неволі. Ось у чому полягає їх внесок у незалежність.
Далі весь твір…

Із моря дмухнув холодний вітер, пронизуючи до самих кісток. Весна видалася холодною. Дрібний дощ швидше нагадував осінь, аніж весну. Сіре небо зливалося з сірим пінявим морем, сірими скелями, сірими шинелями. Оце так південь! У Керчі майже не було дерев, а ті, що і були, вже давно порубано на дрова. А тепла все не було, весна затримувалась. Бійці грілися біля вимочених у солярці цеглин, які були за грубку. Попереду ще запеклі бої за звільнення Криму, треба триматися. Особливо важко було пораненим. Авіація довго не присилала транспорту для їхнього перебазування в тил. Не вистачало їжі, але найбільше докучала нестача тепла. Наказ був коротким: знайти дрова.
Далі весь твір…

ТВІР У ПУБЛІЦИСТИЧНОМУ СТИЛІ НА МОРАЛЬНО-ЕТИЧНУ ТЕМУ. У кожного народу є свої традиції. Їх історія сягає в глибину віків, поєднує в собі уявлення про світ, ставлення до релігії, ознаки побуту. В останні роки ми часто звертаємося до традицій, бо усвідомлюємо себе частиною великого народу з багатющими надбаннями культури. Той, хто не знає своєї культури і цурається своєї мови, не може з пошаною ставитись і до культури інших народів. Усвідомлення своєї причетності до великого народу - є усвідомленням себе самого, усвідомленням своєї значимості в світі. Моє перше ознайомлення з народними традиціями відбулося давно, коли я був ще дуже малим.
Далі весь твір…

У кожної людини є власні моральні цінності, найсвятіші речі і поняття. І одна з таких цінностей - любов до матері. Не даремно ж про матір пишуть поети і письменники, матір зображують живописці і оспівують музиканти. Перед матір’ю ми у невідплатному боргу за безсонні ночі, проведені біля колиски, за турботу і ласку, за велику материнську любов і за саме життя, подароване нею. Тому любов до матері - найсвятіше людське почуття.
Далі весь твір…