Наш сусід Федір Іванович - моряк. Його довго не буває вдома; мабуть, тому він самотній. Я завжди уявляв людей цієї професії з мужньою зовнішністю. Моряк далекого плавання - це людина висока на зріст, плечиста, з міцними мускулами, обвітреним засмаглим обличчям. Вона ніби уособлює могутність морської стихії. І ще вона має обов’язково палити трубку. Зовнішність Федора Івановича не відповідала моїм уявленням. Він зовсім не підходив під визначення «морського вовка», навіть трубки у нього не було. Виглядав він не мужньо, на відміну від нашого сусіда з другого поверху бухгалтера В’ячеслава Михайловича Пенцова. Якось, повернувшись зі школи, я побачив у нас Федора Івановича. Матуся, батько і наш сусід щось жваво обговорювали. Мені здалося, що Федір Іванович про щось прохав моїх батьків, умовляючи їх.
Далі весь твір…

Пасажир без квитка (твір-оповідання на морально-етичну тему за даним сюжетом)

Сюжет. Ми їхали старим трамваєм, деренчливим на стиках. Несподівано нашу увагу привернуло чиєсь вищання. Воно доносилося з-під одиночного сидіння. Звідти підвівся чоловік і пересів на вільне місце. І тоді ми побачили під сидінням, яке звільнив незнайомець, невеликого собаку, із замурзаною скуйовдженою білою шерстю.
Далі весь твір…

Кого здивуєш березою? Ми проходимо повз берези, іноді навіть не помічаючи їх. Береза - постійний супутник нашого життя. Вона, радісна і ошатна, має у своєму одязі два головних кольори рідної природи - зелень луків і білизну засніжених полів. І як же їй личать ці два кольори! Мій батько - художник. У багатьох його картинах, етюдах і замальовках присутня береза. Пильно придивляючись до картин, я бачу у березках, зображених батьком, безліч відмінностей. Ось березка, що має у нижній частині стовбура поздовжні тріщинки, а поруч інша, абсолютно несхожа на свою сусідку! Батько каже, що існує сто сорок видів берези! Ніколи не забуду здивованих очей мого батька, коли ми, блукаючи березовою хащею, відкрили ці прикмети красунь з білими стовбурами, котрі не відразу впадають в око. Я дивлюся, як батько, що захоплено малює березу, увесь змінюється. Його чорні очі під широкими дугами густих чорних брів, блищать молодо і азартно. Худорляве обличчя наче осяяне світлом, що йде від беріз. Волосся, густе, темне, з легкою сивиною, трішки скуйовджене. Щільно стиснувши вуста, батько довго розглядає якусь гілочку на дереві. По його щасливій посмішці, що раптово осяває його засмагле обличчя, розумію, що він зробив для себе несподіване відкриття. Яке? Це стане зрозумілим, коли я, аж палаючи від нетерпіння, побачу готовий етюд.
Далі весь твір…

Про Велику Вітчизняну війну написано дуже багато. Перші добутки про неї почали з’являтися вже в середині сорокових років, і з тих пор романи, оповідання, вірші про війну видавалися суцільним потоком. І багато хто серед них були, на жаль, зовсім бездарні й нечитабельні. Сьогодні, перебуваючи більш ніж на піввіковій дистанції, що відокремлює нас від тієї війни, читач може підбити своєрідний підсумок розвитку “військової” літератури. Серед добутків радянських письменників, що висвітлюють період Великої Вітчизняної війни, особняком коштує роман Василя Гроссмана “Життя й доля”. На частку цього добутку випало багато митарств: роман забороняли, подтвергали цензурі, заарештовували, намагалися знищити. Однак роман “Життя й доля” не просто вижив» але й придбав всесвітню славу. З моменту написання цього добутку до його першої публікації в повному варіанті пройшло біля тридцяти років. Що ж так злякало ревнителів “соціалістичного реалізму” в “Житті й долі”? В одному з літературних журналів мені довелось прочитати про дискусії маститого історика й не менш маститого критика. Критик запитував, коли ж буде написана “Війна й мир” про Велику Вітчизняну війну? Мене вразив відповідь історика: “Такий добуток уже є. Це “Життя й доля” Василя Гроссмана”.
Далі весь твір…

Що б там не говорили, а перше враження про людину складається за її зовнішнім виглядом. Кожному з нас хочеться вдягатись елегантно і вишукано. Хороший смак завжди був ознакою вихованості. Слово мода наштовхує нас на думку про одяг, хоча означає більш широке поняття. Навіть переклад цього латинського слова, що означає «засіб», «манера», тісно пов’язаний із багатьма сферами людської діяльності. Але зв’язок її з одягом найбільш помітний. Погляди на моду більшою мірою суперечливі. Згадаймо хоча б, як розвивалася мода. Життя в печері не вимагало від одягу певних естетичних особливостей. Існувала практична потреба зігріти тіло, запобігти його пошкодженню. З цією метою використовувалися різноманітні підручні засоби, які згодом і стали поштовхом до створення костюма. Поступово, з розвитком цивілізації, до одягу почали ставитися ще й як до окраси. А поняття краси в усіх народів було своє. Погляди на моду змінювались зі зміною суспільних устроїв, нерідко на них впливали навіть дивацтва впливових осіб, які нерідко використовували довжину одягу для приховування власних фізичних вад (Карл VIII ховав за довгим одягом свої жахливі ноги, а Людовік XIV запровадив парик, щоб приховати лисину).
Далі весь твір…