Твір По романі М. Е. Салтикова-Щедріна . “Добродії Головлеви”.

Коли намагаєшся охопити думкою вся нескінченна кількість сатиричних персонажів, що встають перед нами зі сторінок творів М. Е. Щедріна, те спочатку навіть губишся: така їхня безліч і настільки вони різноманітні. Один з найвідоміших сатиричних персонажів Щедріна - Іудушка Головлеви, головний герой роману “Добродії Головлеви”. Чим же привернув загальну увагу Порфирій Володимирович Головлев - благовидна людина з м’якими, вкрадливими манерами і єлейним-ласкавим мовленням? Що являє собою цей сатиричний образ, відразу ж після опублікування роману визнаний класичним? У першій же главі роману ми зіштовхуємося з характеристикою Порфирія Володимировича Головлеви: “Порфирій Володимирович, - пише Щедрін, - відомий був у сімействі під трьома іменами: Іудушки, кровопивушки . З дитячого років любив він приголубитися до милого друга мами, нишком поцілувати її в плічко, а іноді й злегка понаушнічать. Нечутно відчинить, буває, двері матусиної кімнати, нечутно прокрадеться в куточок, сяде й, немов зачарований, не зводить очей з мами, покута вона пише або возиться з рахунками. Але Орися Петрівна вже й тоді з підозрілістю ставилася до цим синам запобіганням, И тоді цей пильно спрямований на неї погляд здавався їй загадковим, і тоді вона не могла визначити собі, що саме він виливає: отруту або синовою шанобливість”. Прізвиська ці відразу ж розкривають сутність героя. Порфирій не був Іудою, а саме Іудушкою, Він був позбавлений того розмаху, що відрізняв похмуру фігуру, відбиту в Євангелії. Іудушка жодного великої провини за все життя не зробив.
Далі весь твір…

Комедію «Хазяїн» І. Карпенко-Карий написав навесні 1900 року. Перші вистави «Хазяїна» пройшли з великим успіхом у Києві в 1901 році. У цій комедії автор проявив себе драматургом-новатором. Це відразу вловили і критика, і глядачі йе тільки в Україні, а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета «Театральньїе известия» дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почер ку драматурга:

Далі весь твір…

Без минулого немає майбутнього. Якщо прийняти це за iстину, то життя селян, так яскраво змальоване I. Нечуєм-Левицьким у повiстi «Кайдашева сiм’я», становить великий iнтерес. А ще як врахувати, що у багатьох iз нас корiння роду тягнеться саме з села. Життя сiльських трудiвникiв споконвiку пiдпорядковувалося хлiборобському цикловi - оранцi, сiянню, жнивам, возовицi, молотьбi. I саме за такою щоденною роботою ми бачимо Кайдашiв. Не сидiли вони без дiла i тодi, коли справлялися зi своїм урожаєм - йшли працювати на панське поле за снопи. Крім того, старий Кайдаш був добрим стельмахом і робив вози та інший сільськогосподарський реманент. За це його поважали, як і кожного гарного майстра. Бачимо в повісті і нові реалії пореформеної доби - щоб заплатити непомірні податки, сини Кайдаша наймалися возити своїми кіньми панський цукор і борошно до залізниці. До громадського життя селяни здебільшого байдужі, адже їхня психологія формувалася ще за кріпаччини, коли про все думав пан, управитель. Згадаймо хоча б історію з розкопуванням горба. Сільська громада довірлива і недосвічена у громадських справах, тому хитрий жид Берко легко її підкупив і обдурив із шинком, діставши собі велику вигоду, а людям зробивши шкоду.
Далі весь твір…

Люблячи свій народ, співчуваючи його тяжкій долі, видатний український письменник І. Нечуй-Левицький вважав своїм обов’язком говорити йому правду, будити від тяжкого сну й апатії, які були викликані довгими роками кріпосницького гніту та злиднями. І правда ще висловлена у такій досконалій художній формі, з таким гумором та іронією, що це викликає сміх і сльози вже в багатьох поколінь читачів, примушує їх вкотре замислитися над вічними істинами добра і зла. Перш за все ми бачимо, що життя селянина проходить у щоденній важкій праці. Вона хоч і виснажлива, але, мабуть, жоден із героїв повісті не уявляв себе без роботи. Омелько Кайдаш, окрім хліборобства, займався ще й стельмахуванням - робив вози та інші вироби з дерева. Карпо і Лаврін підробляли хурщиками: наймалися возити до залізниці з панських сахарень та млинів цукор і борошно. Уся сім’я, зібравши власний урожай, йшла заробляти у пана снопи, щоб розрахуватися з податками і на свої потреби залишити дещицю. Отже, ми виразно бачимо одну з найхарактерніших рис українського селянина - працьовитість, як і розпорядливість та господарність.
Далі весь твір…

Твір За повістю І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я». Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору», Нечуй-Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як жорстоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо - боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власність морально губить людей, вони стають жорстокими і грубими, їх багатий душевний світ поступово закриває темрява. Образи «Кайдашевої сім’ї» - це жертви експлуататорського ладу, морально знівечені люди.
Далі весь твір…