Сповідь «Хулігана» Сергія Єсеніна

Твір розміщено в * Теми творів для абітурієнтів від Tvir в Воскресенье 18 апреля

У свій час у кожного художника — і у художника слова — була своя репутація. Пушкіна — джиґун, Едгара По — п’яниця, Бродський — дармоїд. Не зміг уникнути подібної долі і Єсенін. Слава «хулігана і скандаліста» міцно закріпилася за ним — причому закріпилася у писемній формі: тому свідченням і наведені вище рядки, і вірші самого Єсеніна. А, як відомо, що написано пером… Так і залишився жити у літературі цей образ. І для багатьох Єсенін поетом «Москви шинкарською», «московським бешкетним гулякою» був і буде завжди. Спробуємо ж проаналізувати цей образ, простежити джерела його зародження, його розвиток, його кінець. У російському літературознавстві існує давня традиція особисті трагедії героїв і їхніх авторів вважати відбиттям більш широких соціальних конфліктів: Онєгін застрелив свого друга, тому що був «зайвою» людиною у своєму суспільстві, а Джек Лондон покінчив життя самогубством, зломлений ворожої художникові капіталістичною дійсністю. Такий підхід у цілому не поганий і продуктивний, і при розкритті причин єсенінського відходу у «хулігани» представляється цілком логічним.

Перший «хуліганський» вірш поета, що, до речі, так і називається — «Хуліган», — відноситься до післяреволюційного періоду і датується 1919 роком. До цього захоплені, повні очікування «чудесної гості» — революції — вірші. У них поет оспівував прийдешні зміни у житті країни і райський край, у якому все по-іншому, краще, чистіше, добріше. Край цей дивним образом схожий на рідне село автора, перетворене і ідеалізоване. Але мріям поета не призначено було збутися. Гримнула війна, а за нею — індустріалізація всієї країни, і від «мужицького раю» довелося відмовитися. У Єсеніна не залишається «любові ні до міста, ні до села». А звідси недалеко і до шинку:

  • Тому то уросла туга  
  • У перебори тальянки дзвінкої.
  • І соломою пропахлий мужик
  • Захлинувся лихою самогонкою.

Відтепер герой поезії Єсеніна -  «московський бешкетний гуляка». Він навмисно йде нечесаний, викликаючи лайку і осуд з боку  перехожих,   ночами  читає   вірші повіям  і  п’є  спирт,   похабничає і скандалить. Його доля — «вмерти у шинкарській п’яній бійці»  на вигнутих московських вулицях.   У  єсенінських віршах ми бачимо   Москву   «шинкарську»,   розгульну, п’яну.  Це місто його захопило,  запаморочило. З болем думає герой про своє колишнє життя:

  • Згадав я сільське дитинство,
  • Згадав я сільську синь.

І всього трепетніше і пронизливіше його спогади саме тоді, коли вслід йому доноситься чужа лайка — тому, бути може, він і любить свою скандальну славу. Адже у глибині душі він все такий же сільський хлопець із волошковими очами і ранимим серцем. Його душа в крові від ударів ближніх, як колись у дитинстві було в крові обличчя. Він «ніжно хворий спогадами дитинства» і жалем про колишню свіжість і «повіддя почуттів». Ця пам’ять про колишнє життя у рідному краї проявляється у характері образів його поетичних міркувань. Герой — такий же хуліган, як і дощ, як вітер. Розгульна туга точить його очі, немов сині листи хробак. Село стає для нього уособленням минулого, кращого життя і притулком, яким поет не поспішає скористатися. І від колишнього життя у нього залишилася одна радість — дружба з «братами нашими меншими». «Серед людей я дружби не маю», — говорить про себе герой. Люди не здатні відповісти на його почуття, це чужий і регочучий набрід, що не розуміє душі поета, а тому всіляко йому за це що мстить. Інша справа — звірі: «Для звірів приятель я гарний». Герой кланяється кожній корові з вивіски, йому жаль бездомних собак — адже для нього «брати — минулого і сестри — суки». Його знаменитий циліндр — не для того, щоб робити враження на жінок: подібні бажання здаються йому просто дурними. У циліндрі «зручніше» давати овес кобилі — щоб зменшити смуток, що таїться у серце. Отчого ж смутно поетові? Можливо, тому, що він самотній. Колись Блок писав про таку самітність: «Зберігаю я до людей на безлюддя Нерозділену любов». А Маяковський, не побачивши навколо себе людей, рветься цілувати «розумну морду трамвая». Самотній герой Єсеніна ж «прийшов цілувати корів». Він ніколи не скаже про людей — «озвірівши», тому що це буде образою для тварин. Різкий осуд за свій цинізм і брутальність звичайно викликають два вірші «Сип, тальянка…» і «Співай же, співай, на проклятій гітарі…». Пізніше сам автор говорив, що не може від них відмовитися, тому що внутрішньо пережив все описане в них. «Гірка отрута» стала частиною життя героя. У шинку за чаркою горілки він цинічно міркує про життя, про Росію, про жінок. Високе почуття кохання для нього не існує, є тільки гірка «правда землі», основний людський інстинкт. Саме існування людини на цій землі — невдачі, спирт і сифіліс:

  • І я сам, поникнув головою,
  • Заливаю очі вином,
  • Щоб не бачити в обличчя фатальне,
  • Щоб подумати на мить про інше.

Поет з болем усвідомлює глибину свого падіння. Почуття відрази викликає у нього «пропаща гульня». За підкресленими грубістю і цинізмом ховається (а його потрібно приховувати, тому що немає нічого болючіше, ніж коли в душу — брудними руками) серце, відкрите для кохання і добра. Так колись писав про себе Маяковський: «Я люблю дивитися, як помирають діти», ховаючи своє «суцільне серце», що стукає повсюдно. Герой Єсеніна почуває

  • Щось усіма навік втрачене.
  • Травень мій синій!
  • Червень голубий!

Життя здається йому загубленим. Він відчуває свою небувалу втому і знову повертається думками до рідної домівки, його доброчинному світу. Але поет розуміє, що йому немає повернення у минуле, що згасла «та ніжна дрімота». Герой, однак, почуває, як залишає його бажання мучити себе. Він ні про що не жалкує:

  • Нехай не зладилися, нехай не збулися
  • Ці помисли рожевих днів.
  • Якщо чорти в душі гніздилися
  • Виходить, ангели жили в ній.

Останній цикл «хуліганських» віршів — «Любов хулігана». У минулому розгульне життя — любов з’явилася як порятунок. Заради коханої герой готовий кинути вир шинків. Він співає їй про хуліганство, що йде. Нехай їм дісталася тільки осіння втома почуттів, не варто жалкувати про те, що

  • Так мало пройдено доріг,
  • Так багато зроблено помилок.

Герой воскрес для життя, він вірить у те, що він ще буде слухати пісні дощів і черемшин — «чим здорова живе людина». Так знаходить свій кінець образ хулігана у творчості Єсеніна. З радістю поет відрікається «скандалити», з радістю шукає і знаходить нові теми для своїх віршів. Тому свідчення — краса його «Перських мотивів». Цей збірник так і починається — з визнання поета про те, що його душу більше не гризе «п’яне марення». В «Листі до жінки» сам автор так представляє своє падіння у вир розгулу: у розкиданому побуті йому не вдалося визначитися у своєму призначенні, і він зволів «згоріти у вигарі п’яному». Тепер же все не так. Він став не тим, чим колись був. І це — останнє слово в єсенінської сповіді «хулігана».

  • Чого ж гарного?
  • Повний розвал! Шумить,
  • як Єсенін у ділянці.
  • В. Маяковський

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Сповідь «Хулігана» Сергія Єсеніна . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru