Роздуми над твором І. Драча «Чорнобильська Мадонна»

Твір розміщено в Твори на морально-етичні теми від Tvir в Вторник 15 февраля

Поема І. Драча «Чорнобильська Мадонна» — це твір, який читаєш з болем, твір, що дає кожному з нас збагнути найболючіші проблеми нашого буття, нашої духовності, нашої скорботи, долі нашої України. Це твір — складний, метафоричний, багатопроблемний. Поет порушує у поемі політичні, екологічні, морально-етичні, історичні проблеми, спонукає нас до роздумів над нашим минулим і сучасним, закликає зупинитися, переосмислити все і жити, не завдаючи шкоди навколишньому середовищу. Над нашою Україною 26 квітня 1986 року нависла чорна хмара лиха. Це лихо — радіація, небачене забруднення біосфери, до появи мертвої тридцяти кілометрової зони. Атомний вибух негативно вплинув на все живе, показав, до чого може призвести необачність. Поет відкрито називає винуватців трагедії:

  • Над тобою схилилась, політик,
  • Чи впізнав ти цю матір-вдову?
  • Із мільярдом поганьблених діток
  • Вона долю несе світову?!
  • Чи впізнав ти її, учений…
  • Її погляд на тебе вогненний.

Око поета-мислителя бачить все. Своїм поетичним словом він охоплює всі проблеми, відчуті ним, його близькими і друзями. Але, на жаль, наше суспільство не однорідне: серед нас є і герої-пожежники, які ціною свого життя рятували людство, а є й такі, які грабували покинуті села. І ця проблема теж знаходить відображення в поемі І. Драча.

Чорнобиль… Полин-трава… Це, певно, вона дала назву стародавньому місту на берегах Прип’яті. Чорнобиль — це ніби «чорний біль», якій прийшов крізь роки у прекрасне українське місто і спустошив все живе, зранив землю і людей. Для людей цей край став мертвим, але природа продовжує жити і далі. Вона мовчки страждає за помилки людей. Повертаються у безлюдну зону птахи і дивуються, чому не чути людського гомону, чому тут немає життя. У цій місцевості живуть лише здичавілі тварини, навіюють тяжкі думки безлюдні будинки.

Але не тільки екологічні проблеми висвітлив Чорнобиль. Чорнобиль духовний — це теж екологічна проблема, проблема екології душі людини. Може, чорнобильська трагедія не набула б такого розмаху, коли б тоді у державі не було так багато брехні. І ті, хто зобов’язаний був вчасно сказати людям правду, не зробили цього, виявилися нечесними, чорними душею, бо думали не про людей, не про майбуття, а про свої «кар’єри» і «премії» — у цьому трагедія тогочасного суспільства.

Чорнобиль — це незагоювана рана на тілі нашої планети. Це наша українська і світова трагедія. І. Драч стверджує, що недбальство людське, глум, знущання з природи, сучасна наука з її фантастичною, не завжди контрольованою могутністю призвели до найбільшої атомної катастрофи XX століття. «Ядерна чума» не обминула нікого. Ще багато років вона нагадуватиме про себе.

Берегти екологію навколишнього середовища мусить кожний із нас, як і дбати про екологію своїх вчинків, дій і почуттів. І. Драч переконує нас своїм твором, що ці поняття невіддільні одне від одного.

Спочатку подивiмося, в яких умовах виникла поезiя Iвана Драча. Поезiя, а лiрика в першу чергу, не могла не вловити тих величезних зрушень, якi вiдбувалися в науцi й технiцi, змiнювали уявлення людини про свiт, в якому вона живе, перебудували людську психологiю, створюючи привабливi утопiї про блага технiзованої цивiлiзацiї. Хто тодi не пiддався спокусливому впливовi цих чарiв фiзики, бiологiї, хто не повiрив, що математизацiя проникне навiть у мистецтво i буде знайдено алгоритм поезiї, музики, скульптури.

Але згодом прийшло розчарування. Так, людина розширила межi своєї присутностi, подаючи сигнали своєї могутностi Всесвiту. З її iлюзiями довелося з сумом прощатися, лiтература поставила кардинальне питання, яке досi залишається актуальним: для чого буде використано могутнiсть знань i технiчної могутностi людини, чому служитимуть вiдкриття фiзикiв, генетикiв,- на благо чи на шкоду, творення чи руйнування, єднання чи розлад?.. Саме в цьому ключi треба розумiти основну думку поеми «Нiж у сонцi», яка свого часу викликала стiльки суперечок.

Сама сюжетна основа поеми проста й прозора. Лiричний герой твору, дiставши земне благословення, полетiв у космос рятувати Сонце вiд пiдступного ножа Мефiстофеля. Цей «вiчний чорт» «у модерному костюмi» заповзявся також влити в серце героя отруту зневiри, вiдiбрати в нього iсторичну пам’ять. Але герой, iдучи на подвиг, бере з собою все земне, готовий переможцем умерти «на золотiм щитi» врятованого ним Сонця.

Новаторство I. Драча полягало i не у вiдривi вiд традицiй, навiть принципiв поетики його попередникiв, а в збагаченнi, оновленнi цих традицiй зануренням у нову реальнiсть свiту, в прагненнi освоїти її прикмети, ввести їх в систему метафор.

Саме звiдси i «сивий сум», i «тополь дiвочих золотистi стрiли», i «оранжеве шептання», i кружляння супутника «кругом чола» i багато iнших несподiваних, не раз природних, а не раз штучних i силуваних метафоричних сполучень. Настанова на те, що поезiя повинна вбирати в себе всi реалiї, поняття сучасного свiту й сучасного мислення людини, повинна гранично iнтелектуалiзуватися, оскiльки унiверсальнiсть слова здатна виразити всю повноту духовного самовираження людини, — ця настанова найповнiше виявилася у збiрках «Соняшник» (1962) та «Протуберанцi серця» (1965).

Звiдки походять драчiвськi «протуберанцi серця»? Вiд тичининсь кого «червоних сонць протуберанцi». «Повстанцiв сонця» молодий поет зняв з їх космiчної висоти i поселив у людину, в її серце, зробив ознакою вiчного неспокою i невтомної дiяльностi для торжества справедливостi, щастя, добра, сонячної сили серця:

  • Летить прокльон в зимовий сон, -
  • Ми розкутурхаєм в двобої
  • Людський гранiт, людський гудрон
  • Багряним громом сили тої,
  • Що нас розчахує з добра, -
  • Так б’ють з сердець протуберанцi -
  • Повстанцi сонця… Бiль вмира
  • У грандiознiм сонцетанцi…

Сонце тут — шкала моральних цiнностей: чисте i просте «сонце вiри», «сонце смутку — з вiжками на храпах», «сонце смутку», з якого виростає «жорстока мудрiсть», поет взамiн за сонце вимагає серце як найбiльшу спiвмiрну цiну, вимагав повноти самовiддачi людини за радiсть буття на землi. Усвiдомлення настiйної потреби жити за вищими законами краси i правди виступає у Драча не просто як гасло, заклик, — воно пройняте глибоким драматизмом.

Бiль за сестер, чиє «бути чи не бути» безповоротно вмерло, посилюючись i наростаючи, вже дзвоном лунає в «Похоронi голови колгоспу» (поема-трагедiя «Нiж у сонцi»).

  • Прощайте, ферми!
  • Й ви, воли розумнi!
  • Й сторожкi конi в траурнiм вбраннi,
  • I чисте сонце, й люди, й лист кленовий!
  • I ви, машини, й ти, кринице вiрна!
  • Прощай, дорого! Й ви, воли розумнi!
  • А ти, Бетховене, прости мене за те,
  • Що я не мав часу прийти до тебе,
  • Що знаю я симфонiї полiв,
  • Але твоєї жодної не знаю.
  • Прости менi, Бетховене, за це.

Критик Ю. Суровцев у передмовi до книги поезiй I. Драча «Солнечнuй гром», виданiй росiйською мовою, справедливо писав, що в болях, гiркотi героїв, лiрично пiдкреслених автором, вiдчувається «мрiя — про час, коли повинно «вистачити життя» i на «симфонiї полiв», i на Бетховена». Такий висновок пiдтверджується спiввiдношенням у творчостi поета високих загальнолюдських цiнностей з тим, що створено безiменними трудiвниками. I тут немає нiякої нарочитостi, неспiвмiрностi величин: для поета головною є думка про те, що великi витвори майстрiв грунтувалися на народнiй основi й ставали загальнолюдським надбанням. Недарма в «Баладi про Сар’янiв та Ван Гогiв» такi несподiванi аналогiї:

  • Пооранi вiком смаглявi лиця:
  • Горпини, Теклi, Тетяни i Ганни -
  • Сар’яни в хустках,
  • Ван Гоги в спiдницях,
  • Кричевськi з порепаними ногами.

Вони, цi жiнки, бiлять i малюють звичайнi сiльськi хати, але поет переконаний, що без цих хат, без цих «Парфенонiв солом’яно-русих» не було б «спiвмiрної музики гранiту», не цiлилися б у блакить «вiтражiв веселi зграї» i що забуття народних основ породжує потвори «цегли, залiза i скла», яких «Зверхньо бридиться небо з холодними зорями» («Архiтектурний диптих»).

Одна з найхарактернiших особливостей розвитку I. Драча як поета, найприкметнiша риса внутрiшнього «сюжету» його лiрики полягає в тому, що гострота вражень, справдi ненаситна жадоба бачення, вiдчуття, заглибленiсть у поетичну традицiю перебувають у нерозривнiй єдностi з такою ж невтоленною спрагою iнтелекту, прагненням осмислювати шляхи i наслiдки науково-технiчного прогресу. Вiрш «До джерел» пронизує та ж iдея, що й «Баладу про Сар’янiв та Ван Гогiв» та iншi твори збiрок «Соняшник» i «Протуберанцi серця» — iдея народних джерел справжнього мистецтва, iдея високої шляхетностi душi народу, аристократизму селянського кореня. I все ж, коли порiвнюєш «Баладу про Сар’янiв i Ван Гогiв» з вiршем «До джерел», бачиш, на перший погляд, незначну, але все ж помiтну рiзницю мiж ними. Вона полягає в змiнi принципу пiдходу, кута зору на предмет. Якщо в перших книгах позицiя поета випливає iз сучасної реальностi, то, починаючи вiд «Балад буднiв» (1967) та «До джерел» (1972), точка зору змiщується у бiк джерел, до природної послiдовностi («Корiнь i крона», 1974).

Сторінка: 1 2

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Роздуми над твором І. Драча «Чорнобильська Мадонна». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2020 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru