Простими і немногими словами дякую Вам

Твір розміщено в Ольга Юліанівна Кобилянська від Tvir в Четверг 16 июня

Відрадним явищем у житті О. Кобилянської перших повоєнних років було вшанування мистецькою громадськістю Чернівців 35-ліття її літературної діяльності (1922). Відзначали цей ювілей і в Галичині. Чернівецькі видання «Промінь» і «Каменярі» присвятили ювілярці спеціальні випуски, накладом журналу «Промінь» вийшла збірка її творів «Сниться», до якої увійшли антивоєнні новели і нариси. У відповіді-подяці О. Кобилянська писала: «Простими і немногими словами дякую Вам, дорогі земляки, за всей Ваш труд, який не щадили Ви, щоб звеличати мені той, можу щиро сказати, найкращий день мого життя. Не як свято буде сей день сіяти на дальше в моїм серцю, а як огонь любові, запалений національною і культурною свідомістю мого народу — до великої поломіні, що не згасне в мені до самого краю мого життя і не допустить, щоб руки мої опустилися безчинно в подолок, доки не захоче се сама природа…»

 «Апостол черні». У перших трьох оповіданнях («Василка», «Любов до рідної землі», «Зійшов з розуму») розробляється тема війни. Звернення в цей час до цієї теми було закономірним для багатьох письменників — В. Стефаника, М. Яц кова, О. Маковея, М. Черемшини та інших. Глибокі рани, нанесені трудящим імперіалістичною війною, ще довго відчувалися і в економічному, і в родинному житті. Не загоїлися вони і в серці письменниці. Тим більше, що її рідний край і надалі лишався поневоленим. Саме в цих антивоєнних оповіданнях знайшли свій відбиток роздуми письменниці про характер війни і настрої буковинців, про ті цілі, за які даремно проливалася кров чесних людей. Не всі думки, що їх проводила письменниця у новелах, були правильні. Так, зокрема, суперечливі, а то й помилкові думки О. Кобилянської знайшли свій відбиток в оповіданні «Василка» ‘, де вона торкається питання еміграції селян до Канади напередодні війни і прагне розкрити взаємини між буковинськими селянами та російськими солдатами під час їх першого перебування на Буковині. Оповідання поділяється на дві частини та епілог, відмінні за характером зображення і способом викладу, але зв’язані в одне ціле розповіддю про долю головної героїні — селянки Василки.

Розповідаючи про еміграцію, яка на початку XX століття була масовим явищем у західноукраїнському селі, письменниця, однак, не розкриває тих глибоких суперечностей, що роз’їдали буковинське село, не розкриває глибоко і тих причин, що примусили Максима покинути рідний край. Максим сподіваного багатства не привіз, не повернувся і сам: загинув на чужині.

Вся перша частина оповідання становить ніби експозицію, хоч і зберігає відносну самостійність. Написана вона у формі авторської оповіді. У тих епізодах, де письменниця вдається до діалога, вона досягає сильного емоційного впливу на читача, виразного розкриття характерів. Перед від’їздом до Канади Максимові приснився сон. Він бачив білого закривавленого коня (символ, що вже зустрічався раніше), який виростає з клубів диму, передвісника страшної людської трагедії — війни. Там, де пройшла ця істота, пустіють поля, висихають скиби, твориться пустеля. Передчуття страшної кривавої події викликає відповідну реакцію в Максима. Його думки зразу ж скеровуються до землі, і він остерігає дружину: «Майся на осторожності, жінко, аби не зазнала якої кривди» (16). Письменниця висловлює тут своє вороже ставлення до війни. Вона говорить, що «кожний зазнав горя, надивився на червону кров і давав жертви» (20). Але говориться про війну в загальному, публіцистичному плані.

Основні ж події розгортаються навколо такого факту: Василка переховує полоненого, австрійського солдата Ро-тенчука. Про події розповідає сама героїня. Письменниця виступає в ролі пасивного слухача і тільки ніби фіксує розповідь. Створюється, отже, ілюзія певної безсторонності письменниці. Така форма викладу надає оповіданню об’єктивного характеру. З розповіді героїні вимальовуються образи простих людей — російських солдатів, у яких під військовими шинелями б’ється добре людське серце. Кілька разів вони стикаються з Василкою і полоненим Ротен-чуком і кожний раз поводять себе не як завойовники, а благородно і гуманно. Підкреслюється, що солдати так само поводилися і з іншими селянами. Тільки один раз дійшло до гострої сутички, і ця сутичка переконливо і правильно мотивується. У всіх селян перебувають на постої солдати. Василка ж, боячись, щоб не знайшли полоненого, не впускає їх до хати. Солдати, що прийшли на цей раз, були неправильно поінформовані злобними сусідами, що Василка — уніатка, вважали, що вона навмисне не пускає «москалів» до хати. Коли ще до того селянка зарозумілим тоном заявляє, що її обікрадуть, як це сталося у знайомої, у солдатів виникає обурення і роздратування. Але воно так же скоро зникло, як і появилося. Залишаючи солдатів у Ва-силки, старший між ними наказав:

«- Не кивайте баби, ані не беріть від неї нічого; вона того боїться.

А до мене (Василки.) звертаючись, сказав:

- Коли тобі що пропаде або вони будуть що брати, тоді прийди до мене». (22).

Дуже гуманно поставилися солдати до селянки і тоді, коли знайшли у схованці військову карту і бінокль. Вся розповідь самої Василки про її зіткнення з російськими солдатами викликає у читача об’єктивні уявлення про них як про гуманних і добрих людей, що з повагою ставляться до селян окупованої території. Тут, як і в творах, написаних  під  час  війни,  насамперед  визначилися  позиції самої письменниці, яка, будучи чесним художником, не могла йти всупереч правді життя. І все ж героїня оповідання ставиться до них як до ворогів.

У другій частині оповідання Василка перетворюється на австрійську патріотку, що готова померти за австрійського «нашого царя, а не за москаля». Письменниці не вдалося вмотивувати поведінки і настроїв своєї героїні. Більше того, в оповіданні порушено внутрішню логіку розвитку образу. Ніяк не можна повірити, щоб із сумирної і байдужої до всякої політики жінки кілька місяців війни могли зробити таку «австрійську патріотку», що вона навіть зуміла розвідати,  хто  з  «шпіонів»  працює  у  штабі  російських  військ.

З історії нам відомо, що під час підготовки імперіалістичної війни на Буковині, як і в Галичині, буржуазними націоналістами проводилася проавстрійська агітація, спрямована на організацію т. зв. «добровольчих загонів» із селян. Навіть удалося декого обманути і втягнути в цю брудну справу ‘. Та австрофільський патріотичний чад ненадовго задурманив буковинського селянина, який внутрішньо ненавидів війну, а думав насамперед про сім’ю, господарство. Коли ж прийшли російські війська, селяни побачили в них не завойовників, не грабіжників, як про них кричала австрійська пропаганда, а звичайних хліборобів, одягнутих у сірі військові шинелі. Вони користувалися справжньою симпатією в трудящих Буковини. Ці настрої західноукраїнських трудящих прекрасно розкрили сучасники О. Кобилянської — Марко Черемшина («Село вигибає»), О. Маковей («Братання»), С. Васильченко («Окопний щоденник», «Отруйна квітка»). Це добре показала і О. Кобилянська в оповіданні «Назустріч долі». У кінці оповідання «Василка» письменниця намагалася показати зміни у поглядах героїні. Тепер вона (не без іронії зазначає письменниця) «споважніла, ціле її переповнене єство успокоїлося» (34). Змінюються думки і настрої Василки, вона стала сумною, задумливою. Розповідаючи про вістку від Ротенчука, який перебував у полоні в Росії, Василка зазначає, що йому «там добре», а про свій колишній «патріотизм» вже й не згадує.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Простими і немногими словами дякую Вам. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru