Проблема культурного шоку і мистецької гри (на матеріалі творчості Редьярда Кіплінга)

Твір розміщено в Твір з літератури 6 клас від Tvir в Суббота 4 июня

Одним з найчастіше цитованих письменників у постмодерністському мистецтві Західної Європи і, особливо. Північної Америки, залишається Джозеф Редьярд Кіплінг — славетний співець Британської імперії, що одним з перших побачив початок її кінця, лауреат Нобелівської премії 1907 року. У Радянському Союзі одні з кращих перекладів кіплінговської поезії належать учениці Миколи Гумільова з «Цеху поетів» — Аді Оношкович-Яцині. З одного боку — маємо явище «радянського кіплінгіанства» (М. Тихонов) у дусі соцромантизму, з іншого — поетичні переклади Кіплінга, які стали частиною «фольклору радянської інтелігенції». Але разом з тим цитація Кіплінгового роману «Кім» у фільмі Знтоні Мінгелли «Англійський пацієнт» відкриває для нас «нерадянське» сприйняття його текстів: Кіплінг — це своєрідний знак для теми «іншого» в сучасному мистецтві, він доречний там, де ще немає визначеності, де зрушені ідеологічні та етнічні стереотипи і «все ще тільки вкладається», там, де жива мистецька гра переважає над формальною традицією.

Розглянемо гру як культурний феномен більш детально. В історико-культурних дослідженнях елемент гри пов’язують з розвитком мистецької свідомості в культурі. Цій темі присвячено багато сторінок в різних дослідницьких працях, наприклад, в книжках Л. О.Сафронової про слов’янське бароко та романтизм. Витоки і розгалуження уявлень про світ і місце людини в ньому привернули увагу Ю. М.Лотмана, а процес формування власного мистецького географічного середовища досліджує В. Н.Топоров. Нас буде цікавити дещо інший підхід, а саме — розвідки з естетики неоромантизму, які, здається, краще будувати, виходячи з суто естетичних та філософських розробок. Такою є, наприклад, праця Йохана Хейзінги «Homo Ludens», де автор викладає концепцію послідовного зростання гри як феномену в життєвих ситуаціях та переходу її до сфери естетичного.

В грі виявляється не дух, але вже й не інстинкт. Голандський філософ відстоює «імматеріальний момент у самій сутності гри». В ній закладено певний зміст, і «підіграє», бере участь дещо таке, що переважає безпосереднє прагнення до підтримки життя» [1].

«Існування гри всяк час підтверджує, причому у самому вищому сенсі, супралогічний характер нашого положення у Всесвіті… Ми граємо, і ми знаємо, що граємо, значить, ми більш ніж просто розумні істоти, бо гра є заняття позарозумне «[2].

Корні гри філософ вбачає поза розумом, але це не означає, що гра є пусте марнування часу, а гравець — блазень. Гра — це особлива форма діяльності, і як будь-яка діяльність має свої прикмети. Головна з них: «вона вільна, вона є воля».

З нею пов’язана й друга: «Гра не є повсякденне життя й життя як таке. Вона скоріше вихід з рамок цього життя у тимчасову сферу діяльності» [3].

В своїх вищих проявах гра щось означає, щось знаменує, «знаходить собі місце в сфері свята і культу, в сфері священного» [4].

Стосовно різноманітних форм гри Хейзінга докладно зупиняється на описі ігрового характеру війни. Остання може виступати як боротьба з обов’язковими правилами:

«Про війну як функцію культури можна говорити, коли вона йде в межах певного кола, члени котрого визнають один одного рівними або, у всякому випадку, рівноправними. Якщо війна йде проти угруповань, члени котрих, в сутності, не визнаються людьми — у всякому випадку за ними не визнають людських прав… — то в межах культури вона залишиться тільки в тому випадку, коли одне з угруповань, прагнучи зберегти власну честь, саме зв’яже себе певними обмеженнями» [5].

Якщо пригадати, що Кіплінг став знаменитим завдяки «Казарменим баладам» з їх військовою тематикою й розмовним стилем, то можна зробити цікаве припущення: своєрідна естетика і художність збірки з’явились завдяки тому, що колоніальні «туземці» і солдати представлені рівними супротивниками, їх війна має атональній характер і ця «гра» співпадає з грою естетичною, тобто творчістю. «Казармені балади» не вийшли за межі культури, незважаючи на «грубість» мови і теми, яка залишилась у межах культури, як і уявлення автора про війну.

Крім того для Кіплінга, як і для Уайльда актуальною залишалася проблема «іншості». Розбіжність між авторами, однак, полягає в тому, що автор «Доріана Грея» страждав від своїх абсолютно персональних проблем, а Кіплінг, можливо, почував себе часткою цілої верстви англійського суспільства, цілого покоління, яке виросло на перехресті двох цивілізацій — європейської та індійської.

Як вважає У. Дж. Лохман, «ключ до Кіплінга може бути знайдений у динаміці культурного шоку» [6]. Культурний шок був досліджений антропологами та психологами, які пояснювали, чому особистість, перенесена з «рідного» культурного оточення в інше, переживає дискомфорт, комплексує і потребує додаткової самоідентифікації. Це відчуття близьке до симптому втраченої домівки, який переживають біженці, іммігранти, військовики.

Культура проявляє своє обличчя у взаємодії людей і соціальних груп, у національних типах інтеракції, тому людина, що хоче вийти зі стану шоку, повинна пристосовуватись до нової соціальної гри.

Така гра може чимось нагадувати мистецтво, бо нові моделі поведінки — це новий текст, який часто повинен будуватися на основі нової мови. Згадаймо, що мова художнього твору теж є «іншою» по відношенню до загальновживаної (М. Бахтін).

Таким чином, сама ситуація переживання культурного шоку готувала Кіплінга для того, щоб поглянути на дилему «життя — мистецтво» з точки зору життя-реальності, яке перетворилося для нього на зразок «життєвого мистецтва». Тому будь-які запозичення з реальної дійсності — від сюжетів до розмовного «солдатського» стилю — не були для нього антиестетичними.

Крім того, перед англійським письменником поставала подвійна проблема: як саме будувати соціальну гру і як будувати гру літературну.

Досить часто солдатську тематику ранніх віршів Кіплінга пояснювали його бажанням відбити у своїх творах те, що він бачив: побут колоніальних англійських військовиків. Мовляв, «що бачив, про те й співав». Дослідження Лохмана дає відповідь на питання: яку психологічну функцію виконували «Департаментські пісні» і «Казармені балади» у творчому світі самого поета.

У шестирічному віці Кіплінг пережив культурне потрясіння, потрапивши до англійської напіввоєнної школи з дому, де виховувався індійськими служницями. Але він пристосувався до незвичних умов, і «гра у солдатиків» стала для нього вже сталою моделлю адаптації до нового світу. Створення нової системи інтеракцій за мотивами воєнної гри було «передестетичною діяльністю». Воно належало життю і вже відрізнялось від життя як такого, як істинного, зафіксованого у попередньому досвіді 4-5 річного хлопчика.

Якщо ми знову звернемося до Хайдеггера, то віднайдемо у нього дуже слушне для нашого випадку положення : «Сутність істини відкривається як свобода. Це є екзистентне, звільняючедопущення буття сущого. Вся поведінка людини узгоджена відкритістю сущого в цілому»[7]. Звідси витікає, що тяжіння Кіплінга відтворити у своїх творах світ Індії є не тільки сублімацією ностальгії по втраченому дитячому Раю, а й естетичною спробою створити образ «істинної реальності». Саме це і вплинуло на ідеалізацію «дитячого Раю», про яку так докладно пише Лохман.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Проблема культурного шоку і мистецької гри (на матеріалі творчості Редьярда Кіплінга). Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2020 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru