Поетичне ‘я’ поезій В. Маяковського

Твір розміщено в Твори з російської літератури від Tvir в Понедельник 16 ноября

Про поезію Маяковського найчастіше сперечаються, тому що непросто прийняти його вірші й зрозуміти — надто вже вони незвичайні. Але це — справжня поезія, тому що вона сповнена виразних і естетично переконливих художніх образів, які передають мінливість і багатство навколишнього світу.

Яке ж поетичне «я» цього поета? Перш за все воно яскраво виражене, як годилося футуристові. Він ставить своє «я» врівень з цілим світом, тому й звертається до Землі:

Земле!

Ты! Нас — двоє,

Пораненных, загнанных ланями…

Так відчуває поет землю і себе, самотнього серед світу, де панують гроші, де матеріальне посіло не тільки своє місце, але й місце творчості, духовності. Саме цим фактом продиктоване оце перебільшене «я». Це не від егоїзму, а від власної вразливості. І навіть назва «Себе, любимому, посвящает эти строки автор» — це спосіб захисту від великого й часто бездушного світу. І в циклі «Я» поет сказав про це недвозначно:

Я одинок, как последний глаз

у идущего к слепоте человека!

Позиція Маяковського висловлена часто різко, категорично, любов і ненависть виражені контрастно. Разом із тим поетичне «я» — це уособлення емоційної відкритості для сприйняття чужого болю. Таким є вірш «Хорошее отношение к лошадям» або «Вот так я сделался собакой». Почуття спорідненості з усім живим на землі — ось головне у віршах Маяковського. Це душа його поезії, а химерна форма, незвичність образів — то лише спосіб подачі свого бачення світу. А шляхи розв’язання важливих задач сучасності лежать, на думку поета, через розуміння законів гармонії, через любов до всього навколишнього. Кохання до жінки — лише частина сприйняття світу через власне «я». Але це почуття так само сильне, всеохватне:

И чувствую -

«я»

для меня мало.

Кто-то из меня вырывается упрямо.

Поетичне «я» Маяковського інколи свідомо зухвале, воно кидає виклик усьому світові, який втратив гармонію:

Эй, вы!

Небо!

Снимите шляпу!

Я иду!

Але й сам поет, відкричавши свої гасла, відгримівши зболеними римами, ніби прислухається до всесвіту, який здається йому довершеним і живим:

Вселенная спит,

положивши на лапу

с клещами звезд огромное ухо.

І тоді знову відкривається уся незахищеність, вразливість його поетичного «я».

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Поетичне ‘я’ поезій В. Маяковського. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru