Подолання німоти і божевілля в «Реквіємі» Ганни Ахматової

Твір розміщено в Твори з російської літератури від Tvir в Вторник 15 апреля

Ідея «Реквієму» Г. Ахматової може бути виражена у формі повинності і протиріччя. Поет повинен виразити своє особисте горе, інакше — параліч пам’яті і божевілля. Поет повинен виразити народне горе, стати голосом «стомільйонного народу», інакше — розрив історичної пам’яті і втрата історичного змісту. Але єдина можлива реакція на жах що діється — німота. Звідси трагічне протиріччя «Реквієму»: необхідність слова в ситуації німоти. Б. Пастернак у своїй рецензії на військові вірші Г. Ахматової писав про одино з них: «Її вірші про вбитого ленінградського хлопчика повні несамовитої гіркоти і написані немов під диктування матері або старої севастопольської солдатки». Приведемо один з військових віршів Ахматової:

    І всі, кого серце моє не забуде, Але кого ніде чомусь немає… І страшні діти, яких не буде, Яким не буде двадцять років, А було вісім, а дев’ять було, А було… Досить, не муч себе, І всі, кого ти і справді любила, Живими залишаться для тебе.

Дві багато крапки, які обривають фрази, напівбожевільне «чомусь», у якому ховається розпачливе «чому?», ще ближче до божевілля — перерахування, що передає невідступність горя («А було вісім, а дев’ять було, а було…») — це все ознаки мовлення на грані німоти. На рубежі тридцятих — сорокових Ахматова, якщо так можна виразитися, пише під диктування німоти:

    Останню і вищу нагороду — Моє мовчання — віддаю Великомученикові Ленінграду.

Німота, неможливість говорити стає лейтмотивом «Реквієму», поеми про світ як безглуздий сон, і про горе, безсловесне, невимовне:

    Усе переплуталося навік, І мені не розібрати Тепер, хто звір, хто людина, І чи довго страти чекати.

От як про це міркує І. Бродський: «Трагедійність «Реквієму» не в загибелі людей, а в неможливості того, хто вижив, цю загибель усвідомити. Його, «Реквієму», драматизм не в тім, які жахливі події він описує, а в тім, у що ці події перетворюють твою… свідомість, твою уяву про самого себе». Ніхто у російської поезії не зміг би краще Ахматової, простим і стриманим словом, виразити екстремальний щиросердечний стан. Це дивна властивість її лірики виявилася ще на початку творчого шляху, коли були написані такі, наприклад, рядки:

    Десять років завмирань і лементів, Всі мої безсонні ночі Я вклала в тихе слово І сказала його — дарма.

Пережите Ахматовою у тюремних чергах, однак, перевищувало всі можливі «завмирання і лементи» звичайного життя. Це, як і концтабори, єврейські гетто, колимські рудники і інші жахи XX століття, відчувалися як щось позамежне, заперечливе людський досвід і «історичні звички». Як же це виразити? Ахматова зробила, здавалося б, неможливе: виразила німоту і у такий спосіб переборола німоту (тобто зробила те, до чого призивала інша мучениця російської поезії XX століття — М. Цвєтаєва: «Співати не можу! Це оспівай!»). Відчуваючи жорстокі каяття совісті (які намагається реконструювати І. Бродський: «…так що ж ти за монстр такий, якщо весь цей жах і кошмар ще й з боку бачиш?»), Ахматова піддає свої ж власні страждання поетичному аналізу:

    Вже божевілля крилом Душі накрило половину, І напуває вогненним вином, І вабить у чорну долину. І зрозуміла я, що йому Повинна я поступитися перемогою, Прислухаючись до свого, Вже як би чужого марення.

Ліричний герой Ахматової роздвоюється: з одного боку, свідомість, що страждає і не витримує страждання, з іншого боку — свідомість, що безпристрасно спостерігає за цим стражданням: «Ні, це не я, це хтось інший страждає. Я б так не могла, а те, що трапилося, Нехай чорні сукна покриють І нехай віднесуть ліхтарі…». Ясна логіка і класичний лад її вірша перериваються, розмір порушується. «Чорні сукна», ніч без ліхтарів — іносказання, що означають зупинене, паралізоване мовлення. Як «особистість», як ліричне «я» Ахматова не може говорити. Завдяки чому вона все ж таки говорить, завдяки чому знову знаходить класичні розміри і шляхетну ясність? Вона одержує право на слово як обов’язок — вона покликана сказати від імені всього «стомільйонного народу». Вона повинна свідчити. «Якось раз хтось «пізнав» мене, — пише Ахматова «замість передмови». — Тоді у черзі зі мною жінка із блакитними губами… опам’яталася від властивого нам усім заціпеніння і, запитала мене на вухо (там усі говорили пошепки): — А це ви можете описати? І я сказала: — Можу». І Ахматова починає свідчити — з опорою на традицію, на світову культуру. «Ми увесь час чуємо різні голоси, — говорить про «Реквієм» Бродський, — то просто жіночий, то раптом поетеси, то перед нами Марія». От «жіночий» голос, що прийшов із плачу і сумних російських пісень: Ця жінка хвора, Ця жінка одна, : Чоловік: у могилі, син у в’язниці, Помолитесь про мене. От — «поетеса», з безмірним видаленням озирається на загибле, як Атлантида, срібне століття:

    Показати б тобі, насмішниці І улюблениці всіх друзів, Царскосельській веселій грішниці, Що трапиться з життям твоїм…

От, нарешті, жертовні тюремні черги дорівнюють кожну мученицю-матір до Богоматері. Три древніх традиції — народно-пісенна, поетична (недарма процитовані пушкінські слова: «каторжні нори») і християнська допомагають ліричній героїні «Реквієму» вистояти у нечуваному випробуванні. «Реквієм» завершується подоланням німоти і божевілля — урочистим і героїчним віршем. Воно перегукується зі знаменитими «Пам’ятниками» — Горація, Державіна і Пушкіна. Ахматова «дає згоду» на пам’ятник собі, але з умовою, що поставлять його …тут, де стояла я триста годин І де для мене не відкрили засув. Тобто з умовою, що це буде пам’ятник не поетові, а матері, однієї з багатьох і багатьох. Завершення «Реквієму» таким «пам’ятником» означає перемогу людини над жахом і заціпенінням, перемогою пам’яті і змісту.

    Я була тоді з моїм народом, Там, де мій народ, до нещастя, був. Г. Ахматова

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Подолання німоти і божевілля в «Реквіємі» Ганни Ахматової. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru