Особливості імпресіоністичної прози (за твором «Момент» Володимира Винниченка)

Твір розміщено в Зразки шкільних творчих робіт від Tvir в Понедельник 14 февраля

Час складається з моментів. Ми непомітно проходимо повз одні, при згадці про інші серце починає тривожно калатати, деякі запам’ятовуємо назавжди. І немає чіткого алгоритму, чому відбувається саме . так. Іноді довірливий погляд, гарячий подих, невловимий аромат, що кружляє в повітрі… Умови, місце зустрічі, твій соціальний статус — все це марнота: є лише відчуття і емоції — споконвічна загадка людства. Виникаючи у певний момент, вони по вінця сповнюють людину. Сліплять очі, заволодівають свідомістю, зачакловують волю і розум, позбавляють нас можливості говорити. А коли полум’я згасне, маємо вірогідність, шо тепло його зігріватиме нас усе життя.

Твір «Момент» Володимира Винниченка — новатора в українській прозі і драматургії — відбиває той відрізок часу, який неможливо забути. Зовнішні події, близькі для колишнього політв’язня В. Винниченка, стають лише ґрунтом, на якому розквітає вразлива квітка кохання-щастя.

Імпресіоністична форма викладу, емоційність та психологізм твору змушують читача повною мірою відчути те, що переживав головний герой твору, який мав негайно перетнути кордон. Найліпший час для задуманого — темна ніч, але він не має вибору, і тому «можуть убити». Ще одна незвичайність — перетнути кордон він мусить разом із, як виявилось потім, «знайомою у минулому житті» незнайомкою.

Екстремальність ситуації, момент на межі життя і смерті, сприйняття оточуючого середовища на емоційному рівні, стан героя — спокійний, врівноважений, ненапружений, немов затишшя перед грозою. Він не тільки бачить і відчуває такий дріб’язок, як соломинки, що кололи обличчя під час переїзду, запах рядна, яким колись накривали огірки, шарудіння бур’яну, пирхкання конячки, бездоріжжя, по якому їде підвода, білі берези, метелики, кузьки. Все це закарбовується у його пам’яті з такою силою, що потім, у тюремній камері, він здатен відтворити найтонші нюанси, найдрібніші, але такі важливі деталі, без яких світ не був би гармонійним.

Сама природа, яка живе за своїми законами, без вигаданих людством «пашпортів, моралів, «уложеній о наказаніях»», надає на декілька годин затишний притулок двом людям, «загнаним другими людьми», дає можливість найповніше розкритися, відчути зв’язок із нею, пробудити первісні інстинкти, злитися із «великим прекрасним процесом життя».

Автор навмисне не називає імен героїв, ми нічого не знаємо про їх дитинство, життя, що змусило їх іти небезпечним шляхом. Знаємо тільки головне: вони — протестанти за вдачею, які не погоджуються з умовами, що їм нав’язує суспільство. Випадкова зустріч звела людей, які, перетнувшись лише раз у житті, будуть завжди носити в душі коханий образ. Циніки не повірять в нескінченність цих почуттів, а скептики взагалі не назвуть ці почуття коханням. Можливо, це кохання здається оманним, нереальним і… тимчасовим, але для героя воно є вічним. Бо немає в світі нічого постійнішого за тимчасове. І цю любов, таку коротку і примарну, але незаплямовану буденщиною, незатавровану брудними руками (а люди часто мають звичку усе псувати), він буде носити в душі все життя.

Прикро, що майже 30 років Україна не читала твори великого майстра, новатора української літератури В. Винниченка. Жорстокий час змусив талановитого митця залишити Україну, до останніх днів жити за кордоном. Але талант не може бути мовчазним. Працював, багато писав з надією, що минеться, настануть часи, коли його твори продовжать своє життя на рідній землі, серед тих, для кого творив і про кого розповідав у своїх романах, драматичних творах, оповіданнях. Мала проза В. Винниченко — це понад сто оповідань. І в цьому жанрі він — новатор, зумів майстерно поєднати українські та європейські традиції. Зокрема, у багатьох оповіданнях, крім традиційних проблем, письменник розв’язує проблему жінки як особистості. Якщо у творах його попередників жінка була змальована приниженою, переляканою, позбавленою права на самоповагу, то в оповіданнях Винниченка бачимо зовсім новий погляд на жінку: жінка і світ, жінка і мораль, краса як мірило цінності особи. Він примушує всіх по-новому подивитися на місце жінки в якісно оновленому суспільстві.

Майстерність письменника очевидна, бо вміє виділити в описі зовнішності те головне, що створює неповторну красу і привабливість: «… на ту красу, що не б’є у вічі, що на перший погляд ледве примітна, а тільки в неї вдивившись, можна впиться й очима, й серцем, всею істотою. То була краса, що виховується тільки на Україні…»

Дівчата у Винниченкових оповіданнях не монументальні, духовно замкнуті і неприступні. У них зовнішня краса поєднується з природною щирістю, душевністю, і сама дівчина вражає своєю цілісністю, запалом, енергією. Як ось в оповіданні «Зіна»: «… ця дівчина щоранку влітала до мене в кімнату, нашвидку струсювала мою руку, бризкала в усі кутки сміхом та словами, хапала мене за рукав і з такою хапливістю витягала на вулицю, ніби в тому будинку починалася пожежа…» Тож і постає перед нами Зіна, незвичайна Зіна, загадкова, і поведінка у неї чудна, зовнішня врода казкова, натура лірична.

А ось перед нами інший тип жінки — Людмила з оповідання «Роботи!»: «… в хату вступила якась висока, струнка, повна жіноча постать, вся в чорному, й чорному широкому капелюсі на голові.

Вона з серйозним і поважним виглядом застібнулась, повернулась знов і, поклавши жмут на стіл, мовчки сіла на лаву, мимохіть протягнувши йому свою, доволі велику, затягнену в чорну рукавичку руку». Перед нами професійна революціонерка. До природної вишуканості додається вимушена таємничість, глибокий розум, усвідомлення власної громадянської позиції і готовності до самопожертви. Вона сприймається як самодостатня, повноправна особистість. І, нарешті, ще один тип жінки — це Гликерія з оповідання «Контрасти». «Вона випила і вже третю чарку густого, міцного лікеру і почуває себе надзвичайно приємно: так любо, так затишно сидіти, спершись спиною на дерево, і ліниво прислухатись до цих звуків, змішаних з балачок спільників пікніка, з лопотіння листя, з щебетання пташок… По всьому тілу розлита така хороша, ніжна втома, у грудях дзвенить якесь м’яке, тепле, добре чуття, не хочеться ні рухатись, ні говорити, — хочеться тільки щасливо, радісно усміхатись». Це — жінка-настрій. Майстер деталі показує, що нове життя змінило побут жінки, вона має можливість саме так проявити свою ніжність, романтизм, розкутість.

В. Винниченка цікавить загадка жіночої душі, психологія настроїв, почуттів. Він створив образ жінки, який бачив сам, і Дуже йому хотілося, щоб і інші бачили жінку саме такою, бо в ній зовнішня краса поєднується з духовним благородством.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Особливості імпресіоністичної прози (за твором «Момент» Володимира Винниченка) . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2021 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru