Поему «Кому на Русі жити добре» Некрасов задумав як «народну книгу». Він почав писати її в 1863 році, а закінчував смертельно хворим в 1877 році. Поет мріяв, щоб його книга була близька селянству. У центрі поеми - збірний образ російського селянства, образ охоронця рідної землі. Поема відображає мужицькі радості і прикрості, сумніви і надії, спрагу волі й щастя. Всі найважливіші події життя селянина вмістилися в цей твір. Сюжет поеми «Кому на Русі жити добре» близький до народної розповіді про пошуки щастя і правди. Але селяни, що рушили в шлях, - не мандрівники-прочани. Вони - символ Росії, що пробуджується. Серед селян, зображених Некрасовим, ми бачимо багато наполегливих шукачів істини. Це насамперед сім мужиків. Їх головна мета - знайти «щастя мужицьке». І поки його не знайдуть, вирішили мужики в домішки не повернуться. Не бачитися ні із дружинами, ні з малими хлопцями…Але й крім них у поемі зустрічаються шукачі народного щастя. Один з них зображений Некрасовим у главі «П’яна ніч». Це Яким Нагой.
(Далі весь твір…)

Некрасов працював над поемою більше 13 років. За цей час багато чого змінилося в поемі - від первісного задуму і до сюжету. Галерея сатиричних образів численних панів не була завершена, Некрасов залишив тільки попа і поміщика Оболдуєва. На перше місце поет поставив народ, відомості про життя якого Некрасов збирав довгий час. Поема «Кому на Русі жити добре» стала поемою про долю народу і його тяжкий стан. Написана в той час, коли відбувалася реформа по скасуванню кріпосного права, що нічого не принесла народу, поема показує шлях до звільнення. Тому питання про те, «кому живеться весело, привільно на Русі», зображено вже не в рамках щастя окремих людей, а введенням поняття всенародного щастя. Це зближає поему з епопеєю. Ще однією епічною рисою є те, що в «Кому на Русі жити добре» дуже багато героїв. Тут показані поміщики, поп, селяни з їх долями і представники «холопського звання», ціль життя яких полягає в служінні панам.
(Далі весь твір…)

Поема «Кому на Русі жити добре» займає центральне місце у творчості Некрасова. Вона стала своєрідним художнім підсумком більш ніж тридцятирічної роботи автора. Всі мотиви лірики Некрасова розвинені в поемі, заново осмислені всі проблеми, що хвилювали, використані вищі його художні   досягнення. Некрасов не тільки створив особливий жанр соціально-філософської поеми. Він підкорив його своїй надзадачі: показати картину, що розвивається, Росії в її минулому, сьогоденні і майбутньому. Почавши писати «по гарячих слідах», тобто відразу після реформи 1861 року, поему про звільнення, відродження народу, Некрасов значно розширив первісний задум. Пошуки «щасливців» на Русі повели його із сучасності до джерел: поет прагне усвідомити не тільки результати скасування кріпосного права але й саму філософську природу понять «щастя», «воля», «честь», «спокій», тому що поза цим філософським осмисленням неможливо зрозуміти суть теперішнього моменту і побачити майбутнє народу. Принципова новизна жанру пояснює фрагментарність поеми, побудованої із внутрішньо відкритих глав.
(Далі весь твір…)

Я ліру присвятив народу своєму.
М. О. Некрасов
Тема Росії і стан російського селянства хвилювали багатьох письменників і поетів. Ще Пушкін показав важкий стан селянства в безправній і голодній Росії. Чітко зобразив ситуацію в Росії Лєрмонтов: «країна рабів, країна панів». Некрасов у своїй ліриці відбиває свій погляд на стан народу в сучасній йому Росії. Він насмілився глянути в очі правді й у весь голос заявити про страждання народу, про його безмежне терпіння і справжню шляхетність. Дворянин по походженню, Некрасов, як ніхто інший, зумів зрозуміти душу російської людини і перейнятися повагою до народу. Тому всю свою творчість він присвятив служінню народу. Поет говорив: «Я покликаний був оспівати твої страждання, терпінням вражаючий народ». Недарма образ Музи Некрасов взяв не з античної міфології, до якої зверталися багато хто з його попередників а з народного життя. В 1848 році Некрасов пише вірш «Вчорашній день, годині у шостій…», де показує образ своєї Музи:
(Далі весь твір…)

М. О. Некрасов належить до числа тих поетів, у творчості яких народна тема є основною і у чиїх добутках чітко сформульована цивільна позиція. «Я ліру присвятив народу своєму», - писав  Некрасов,   Він   був  не   єдиним, хто так зробив. Наприклад, Тарас Шевченко, що вийшов із кріпосного середовища, також був народним письменником, але Некрасову стати їм було набагато складніше: він походив із дворянського роду, він повинен був завзято працювати, щоб зрозуміти селянина, просочити себе народним духом. У цьому величезна заслуга поета, що він навчився дивитися на світ очами простого трудівника. Але Некрасов не відрікся від того гарного, що дало йому дворянське звання. Він освічена людина, він почуває в собі великий талант і вважає своїм цивільним обов’язком прикласти усі свої сили до справи служіння народу. Таким чином, у Некрасові зібрані кращі риси як народу, так і дворянства. Від селянина він взяв здатність бачити речі такими, як вони є, від вищих шарів суспільства - культуру. Микола Олексійович став народним поетом не раптом. Його життя визначило головний напрямок у творчості поета.
(Далі весь твір…)