Нові твориНезламність духу українського народу
Твір за поезією І. Ф. Драча «Балада роду». Одна із визначних рис поетичного таланту Івана Драча полягає у непереверщеному поєднанні філософічності роздумів про загальнолюдські цінності із картинами буденними, приземленими за своїми зовнішніми ознаками, але значними за своєю глибинною суттю. Прикладом цього унікального поєднання є його «Балада роду», яка увійшла до збірки «Балади буднів» (1967 р.). Мені здається, що цю баладу не можна осягнути, прочитавши її лише один раз. Вона ніби примушує перечитати її знов і знов, кожного разу відкриваючи перед нами свій глибокий філософсько-патріотичний зміст, що криється у словах щирого освідчення у любові й шані до свого роду. Того гідного роду, який «не висхне зроду», бо він, за визначенням автора, становить «жилаву породу», і хоч «сушило ж роду вроду» «сто скажених сивих бід», але славний рід залишався й залишиться незламним. У чому ж секрет його незламності, його сили? Іван Драч вбачає його і розкриває перед нами у символічному образі «ста доріг», що пролягли на історичному просторі: гордо ніс ними свою долю український народ, долаючи лихоліття й виборюючи щасливе життя. Секрет незламної сили його і у давності роду: «Сто століть у мого роду», - гордо заявляє поет і цим самим підкреслює його набуту мудрість і життєвий досвід. А це - обов’язкова умова стійкості нації, її непохитності.
Від філософського символу у понятті «сто доріг» і «сто століть», що лежать у основі незламності роду, І. Драч переходить до більш близького народові символу вічності батьківського краю:
- Вичовганий старий поріг
- Старій бабі в нагороду,
- Сива стежка в сто доріг
- Розлітається од хати.
- В них - теж основи непохитності роду.
Але поет недарма декілька разів повторює, як символ минулого, поняття із значенням «давній»: «вичовганий старий поріг», «старій бабі», «сива стежка», «сиву хату». Цей прийом допомагає йому створити яскравий контраст із образом малюка: «Внучок тупцю тупотить». Ось воно, продовження славного роду! І якщо за спиною у цього сивого роду «сто доріг», то малюкові випадає гідна участь: «Він - сто першеньку протопче…» Новим поколінням йти новими стежками, уквітчуючи історію України новими надбаннями. «Ні в погоду, ні в негоду» не зломиться його дух. З цим переконанням, усвідомленням власної гідності, з вдячною пам’яттю про славне минуле буде крокувати український рід у своє майбутнє, бо
- Сто вітрів в ногах лежить
- Мого роду і народу.
Словниковий пошук: поезія
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!