МРІЇ Й ДІЙСНОСТІ В ПЕТЕРБУРЗЬКИХ ПОВІСТЯХ М. В. ГОГОЛЯ

Твір розміщено в Микола Васильович Гоголь від Tvir в Пятница 17 июля

Восени 1833 року був написаний пушкінський Мідний вершник. Поема мала підзаголовок: «петербурзька повість». І в цей же час починав створювати свої петербурзькі повісті Гоголь. Пушкіна й Гоголь одночасно в поезії й у прозі починали висвітлювати більшу петербурзьку тему в нашій літературі, продовжену за ними Некрасовим, Достоєвським, Блоком. Ця тема відкрила в наших письменників особливий жанр «петербурзьких» добутків. У російській літературі північна столиця показана фантастичним містом: у ньому сполучалися й переходили друг у друга до крайності протилежні облики — велич і незначність, бюрократична махина імператорської влади й темне, дрібне життя «петербурзьких кутів». «Місто пишний, місто бідний…» — так Пушкін в одному віршованому рядку й у простих словах об’єднав контрастні петербурзькі «обличчя». Ми бачимо, читаючи повести Гоголя, як це протиріччя розростається в нього в непомірних гіперболах, у колосальному розмаху гоголівського сміху й у ліричній напрузі вболівай.

 

У кожній з петербурзьких повістей є хтось один — «істота поза громадянством столиці», хто відчуває себе винятковим, хто пропадає й гине. Цю долю однаково розділяють і петербурзький художник, і самий дрібний чиновник. Художник був улюбленою фігурою в письменників-романтиків як людина не від миру цього, у всьому відмінний від звичайних людей. Але петербурзькі художники в «Невському проспекті» — добрий, лагідний, дуже боязкий народ, зірка й товстий еполет приводять їх у замішання, вони відповідають нескладно й невлад. Словом, у мрійника Пискарева й убогого Акакия Акакиевича Вашмачкина виявляється багато загального. Ця подібність проливає світло на них обох: у Пискареве кращає помітні його людська простота й демократизм, а Башмачкин виявляється свого роду мрійником і «романтиком». Звичайн і незвичайне дуже тісно з’єднуються в їхній долі.

 

Повість «Портрет» розповідає про художника, що поступився спокусам багатства й слави, що сменяли свій дарунок на гроші, що продали дияволові душу. Мистецтво — це не легка здатність, а подвиг важкого збагнення життя. Тому для мистецтва мало тільки вміння: якби — читаємо ми про Чарткове — він був знавець людської природи, він багато прочитав би в особі молоденької дівчини, що він малював на замовлення; але художник бачило тільки ніжність і майже порцелянову прозорість особи, що силкувалося передати його мистецтво. Дуже важливо, що «спокусило» Чарткова теж добуток живопису — надзвичайний портрет з живими очами. «Це було вже не мистецтво: це руйнувало навіть гармонію самого портрета». Загадка портрета приводить у повісті до міркування про природу мистецтва, про розходження в ньому створення, де природа є «у якомусь світлі», і копії, де «однак же натура, ця живаючи натура», але вона викликає в глядачі якесь хворобливіше, томливіше почуття — як ці очі на портреті, начебто вирізані з живої людини. «Жвавість» зображення в художника-копіїста для Гоголя — це не просто поверхневе мистецтво: це знаряддя світового зла і його конкретного соціального втілення — грошової влади: з портрета дивляться живі очі лихваря. Це відвертає мистецтво від глибини, що воно покликано розкривати в явищах життя.

 

Гоголь називав Петербург містом «киплячої меркантильності», тому поряд з конкретними соціальними мотивуваннями, які в письменника дуже ясні, у повісті основну роль одержує мотив диявольської спокуси. У чому значення цього мотиву? Автор розповідає, що в благочестивого живописця, що создали дивний портрет з живими очами, раптом без усякої причини перемінився характер: він став марнолюбний і заздрий. Але такі ж непояснені факти трапляються в житті повсюдно: «Там чесна, твереза людина зробилася п’яницею… там візник, що возив кілька років чесно, за гріш зарізав сідока». Незабаром після Гоголя, і Достоєвський буде зображувати подібні прозаїчні, розповсюджені факти як надзвичайні, фантастичні. Там, де немає видимих причин для перетворень, що відбуваються на очах, — там безсило простої спостереження й опис, «копія», там потрібна проникаюча сила уяви художника, якому в цих випадках може допомогти фантастичний образ.

 

Після серйозної фантастики «Портрета», події в повісті «Ніс» здаються нісенітницею доконаної. Помітимо, що так дивується що відбувається й сам автор повести, що разом зі своїми персонажами теж не знає, що й подумати пр всім це. Кожному, хто дорікне його в повній неправдоподібності, оповідач заздалегідь говорить: «Так, нісенітниця доконана, ніякого правдоподібності». Автор заздалегідь відмовляється пояснювати, як це може бути, що ніс майора Ковальова виявився запечений у тесті, був кинутий у Неву, але в той же час роз’їжджав по Петербургу в ранзі статського радника, а потім вернувся на законне місце — «між двох щік майора Ковальова». У тих місцях, де обривки навіть такого неможливого сюжету могли б все-таки якось зв’язатися, Гоголь раптом заявляє: «Але тут подія зовсім закривається туманом, і що далі відбулося, анічогісінько не відомо».

 

Автор начебто говорить нам, що й не треба шукати правдоподібності, суть справи саме не в ньому, в «правдоподібних» границях ніяк не зійдуться кінець і початок оповідання. У підсумку, розглядаючи з погляду правдоподібності сюжет повести, він іде на компроміс, вирішуючи важке запитання таким чином, що подібні події «рідко, але бувають».

Цікаво , що в первісній редакції повести подію зрештою виявлялося сном Ковальова. Але в опублікованому тексті Гоголь виключив це мотивування, і вес описане стало відбуватися в дійсності, хоча й справді начебто в сні. Треба сказати, що повість багато б втратила у своєму комічному ефекті й у серйозному значенні, якби виявилося, що це все-таки сон, де всяка фантастична логіка в порядку речей. Інша справа — дійсна подія, що відбувається «як у се». Тут героєві доводиться кілька разів ущипнути себе й переконатися, що це не сон. Вся чудність «Носа» у тім, що показано реальне життя, у якій небачена подія відбувається в самій звичайній, буденній обстановці.

 

У повістях західноєвропейських романтиків розповідалося про те, як людина втратила свою тінь або відбиття в дзеркалі; це знаменувало втрату особистості. Гоголівський майор втратив ніс зі своєї особи. Однак для самого майора має той же зміст втрати всієї особистості: пропало «всі що не їсти, без чого не можна не женитися, не одержати місце, і на людях доводитися закриватися хусткою. Ковальов «втратив особу» і опинився поза суспільством, «поза громадянством столиці , подібно іншим знедоленим і дійсно, що гинуть героям, петербурзьких повістей.

 

Гоголь в одному листі жартував щодо людського носа, «що він нюхає все без розбору, і потім він вибіг на середину особи». Саме це особливе, видатне, центральне положення носа на особі «грає» у гоголівському сюжеті. Ковальов так і пояснює в газеті, що йому ніяк не можна без такої помітної частини тіла. Ніс — це якийсь осередок, «пік» зовнішнього достоїнства, у якому й полягає все існування майора. Помітимо для порівняння, що в трагічному «Портреті» фатальну роль грали живі очі. Отже, нісенітниця «Носа» має свою логіку. Мовлення идетр виявляється, про важливі для людини речах: як «зберегти особу», «не втратити себе»; мова йде про людську особистість і «власному місці в суспільстві». Нісенітниця походить від перетворення цих понять у якісь самодостатні зовнішні речі. Ніс як видна частина стає в центрі цих перетворень: із частини тіла — у цілого пана, з речі — в особу. Навколо тих же самих питань про особистість і її достоїнство кружляються «Записки божевільного». У творчості Гоголя цей єдиний добуток, написана як сповідь, як оповідання героя про себе. Поприщин веде свій внутрішній монолог, говорить «сам у собі», у зовнішнім же житті, перед генералом і його дочкою, він і хотів би багато сказати й запитати, але в нього мова не повертається. Це протиріччя зовнішнього положення й внутрішньої самосвідомості пронизує його записки, воно й зводить його з розуму.

 

У першій петербурзькій повісті Гоголя на Невському проспекті самостійно виступають вуси й бакенбарди. Герой «Записок божевільного» відкриває, що його директор департаменту — «пробка, а не директор… От котрої закупорюють пляшки». Ми розуміємо, що в його божевільній свідомості відбувається реалізація порівняння. У нездійсненому задумі комедії «Володимир Ш ступеня» герой себе самого уявляв цим орденом. Художникові Пискареву грезится в сновидінні якийсь чиновник, що у той же час чиновник і фагот. Художній мир Гоголя повний подібними перетвореннями людського образа в щось зовнішнє, неживе, речовинне. Але якщо в цих уподібненнях, у сновидіннях і божевіллях криється дійсна правда, то виникає вона як сигнал на якийсь розлад у реальності, на невідповідність її якимсь внутрішнім законам. І в цьому — сила письменницького таланта Гоголя.

 

 

Словниковий пошук:

Сподобався твір? Збережи в закладках - » МРІЇ Й ДІЙСНОСТІ В ПЕТЕРБУРЗЬКИХ ПОВІСТЯХ М. В. ГОГОЛЯ. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет »

    Нові твори

    Чому б Вам не залишити свій комертар?

    Ви не можете відправити коментар анонімно зареєструйтесь будь ласка.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru