Моя Батьківщина — Україна

Твір розміщено в Твори з російської літератури від Tvir в Вторник 25 февраля

Щаслива з того, що народилася і живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти залюбуєшся полями високого жита, яке стоїть неначе дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм дороговказом. Милує душу така краса. Здається йшов би вічність цією стежкою, аби вона не кінчалася. А архітектура міст українських! Київ, Харків, Львів. Вона свідчить про високий рівень культури наших пращурів. Хто не милувався Софією Київською і Золотими воротами княжого міста, Видубицьким монастирем и Києво-Печерською лаврою з Успенським собором, старовинним Подолом сивочолим Борисфеи Дніпром? Все це духовні символи національної історії та культури, без яких і» мислиться наша земля.

Ось уже п’ятнадцять століть височіє на дніпровських схилах Золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», відіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав Європи Київської Русі.

Оглядаючи з високості київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли чиї ми діти? Хочеться знати, хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки, якого походження слово «Україна».

Оглядаючи з високості рідну землю, захоплюєшся її красою і величчю. Яка широчінь! Який простір! На заході постають зелені Карпатські гори, на півдні золотиться море золотої пшениці, на сході встають терикони донецьких шахт, на півночі багряніють червоною калиною ліси.

І все це моя Батьківщина — Україна.

Протягом столiть люди дуже уважно приглядалися до себе. У них постiйно жила й живе нескiнченна жага знання. «Пiзнай себе»,— так радили фiлософи. I, справдi, в цих простих, але дуже мiстких словах сконцентровано усе те, що повинно провадити людину шляхом життя, усе те, завдяки чому ми зможемо жити краще i спокiйнiше. Заглянути в глибiнь своєї душi — потрiбно, але iнодi страшно. I, мабуть, тi митцi, що намагаються зробити аналiз духовного стану своєї сучасностi, якоюсь мiрою здiйснюють подвиг. До таких митцiв ми з певнiстю вiдносимо О. Т. Гончара, бо автор зображував у своїх творах усе те, що болiло, що пекло, що вiщувало в майбутньому катастрофу для народу, для майбутнього.

Є книги, якi дають можливiсть отримати насолоду, захопитися цiкавим сюжетом, але згодом про них забуваєш. Однак є твори, якi заставляють нас думати i мiркувати над прочитаним. До таких книг належить роман О. Гончара «Собор». Це твiр правдивий, без прикрас, написаний із гiркотою i любов’ю. Роман учить нас любити свiй народ, його iсторiю, берегти його скарби — мову, звичаї, його культурнi надбання, його собори. А ще цей роман спонукає нас задуматись, а «моя душа — це храм чи купа цегли?» Хто я? Будiвничий чи руйнiвник? Чи зумiю прожити життя так, щоб залишити слiд в iсторiї мого народу, своєї країни? Невже i в мене пiднялась би рука знищити собор?

Герої «Собору» О. Гончара — це люди, якi розумiють, що йдеться не просто про облуплену, занедбану споруду, а йдеться про їхню честь, їх духовнi витоки; а з іншого боку, це люди, якi заради своєї кар’єри здатнi переступити через святая святих, зректися навiть себе.

Назва твору — символiчна: це i реальна архiтектурна споруда селища Зачiплянки, i символ моральної чистоти та краси людини. Саме у ставленнi до собору розкриваються душi головних героїв, їх внутрiшня сутнiсть. Жоднi вигадки Володьки Лободи не змогли вiдвернути людей вiд собору, тому що людина прагне чистого, духовного, а собор — саме та фортеця, яка зберiгає красу, правду столiть. Адже людина доти й людина, поки не втратила здатнiсть бачити, крiм потворностей життя, i його красу. Мистецтво — це незнищенний слiд людства, його злети, його верхогiр’я, на яких панує дух перемоги над смертю, дух вічності. Тодi людина велика — коли будує, коли творить.

Дуже переконливо вiдображенi в «Соборi» двi сторони екологiчної проблеми: екологiя довкiлля й екологiя душi. Ми повиннi вирiшувати цi питання водночас: не розв’язавши проблеми чистоти нашої планети, ми шкодитимемо своєму тiлу й душi; не залiкувавши хвороби нашої душi, ми запанащаємо Землю. Тому роман «Собор» — це не якийсь «регiональний» твiр письменника, це книга з глобальним аналiзом сучасностi. Мої симпатiї на боцi простої, чесної Вiруньки, молодого мрiйника-студента Миколи, Ягора Катратого, Єльки i особливо, цього апостола працi,— мудрого Iзота Iвановича Лободи i навiть баби Шпачихи, бо всi вони розумiють, що зруйнувати собор — це значить жити на руїнах, знищити сенс працi людської — а це грiх!

А от душа Володьки Лободи — це купа цегли. Вiн тiльки i думає про знесення собору. Переслiдуючи свою кар’єристську мету, Володька Лобода навiть зрiкся свого батька. Собор не викликає в душi його нiчого чистого, високого.

Я вiрю, що кожна людина може побудувати у своїй душi храм. I храм цей буде тим прекраснiшим i вищим, чим краще ми будемо ставитися до людей. Менi здається, що фундамент цього храму становить людяне ставлення до природи. Його стiни — це чистота нашої душi: вiдповiдальнiсть за свої обов’язки, за свої вчинки, любов до країни, до свого народу, вiрнiсть у дружбi i чистота кохання. А дах — це розумне ставлення людини до себе, до своїх потреб та здiбностей. Побудувати такий храм своєї душi — пiд силу кожнiй людинi. I чим бiльше людей зумiють побудувати i зберегти у своєму серцi храм, тим кращим i щасливiшим буде наше життя на Землi.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Моя Батьківщина — Україна. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2020 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru