Нові твориМинуле, сьогодення й майбутнє Елізи Дуліттл
Шкільний твір По п’єсі Б. Шоу “Пігмаліон”. Джордж Бернард Шоу - найбільший англійський драматург кінця XIX - початку XX століття. Йому вдалося вивести англійську драму з ідейного й художнього тупика, характерного для 60-70-х років XIX в. Він додав їй соціальну гостроту, проблемний характер і блискучу сатирично-парадоксальну форму. Серед численних п’єс, написаних Б. Шоу між 1905 і 1914 р., виділяється “Пігмаліон” (1913). Ця п’єса обійшла всі провідні театри миру й користується незмінним сценічним успіхом. Назва її нагадує про античний міф, відповідно до якого скульптор Пігмаліон закохався в створену їм статую Галатеї й пожвавив неї своїми благаннями. У версії, запропонованої Шоу, у ролі новоявленої Галатеї виступає лондонська квіткарка Еліза Дуліттл, а ожививши її Пігмаліон - професор фонетики Хіггінс. Гуморист, іраніст, парадоксаліст Шоу демонструє свою віру в безмежні можливості людини. Недорікуватій замазурі Елине з надзвичайною легкістю дається не тільки оволодіння літературною англійською мовою, перед нею відкриваються справжні багатства духовної культури, відбиті в книгах, музиці, і вона жадібно усмоктує їх. Елізу не просто приймають за щиру леді на великосвітському прийомі - розумна, талановита дівчина з народу стає по-справжньому гармонійною особистістю. Щось схоже відбувається й з її батьком, сміттярем Альфредом Дуліттлом - із брудних смітників він з легкістю крокує на кафедру проповідника, тому що дарунок оратора, полеміста даний йому самою природою.
Але переклик з античною легендою - тільки одна сторона цієї складної п’єси. У ній у наявності справжній демократизм: Шоу доводить, що бідну робітницю відрізняють від герцогині тільки неправильна вимова й вульгарні манери. Але він не обмежується цим: надалі ми переконуємося, що Еліза Дуліттл набагато вище аристократичного середовища, з якої їй довелося зштовхнутися. Не професор Хіггінс виховує в ній високі принципи чесності, строгості до себе й іншим, працьовитість - все це вона принесла з того миру нетрів і безпросвітного нестатку, у якому виросла. Трагічний відтінок надає блискучій і дотепній п’єсі тема холодного експериментування над живою людиною, настільки характерного для буржуазної науки. Елізі, такий, який вона з’являється у фіналі, однаково немає гідного місця в сучасної буржуазної Англія-Шоу любив відкриті фінали п’єс, що змушують глядачів продовжувати думати, тривожитися про долю героїв і власних доль також.
Про що б не говорив Шоу, як щирий син своєї епохи, він завжди говорив про своєму “сьогодні”, про “сьогодні” свою Англію.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!