Маріо і Чарівник — ІІІ (стислий переказ)

Твір розміщено в Стислі перекази з української мови від Tvir в Среда 25 мая

Скинувши шовковий циліндр, шарф і накидку, він обсмикав сюртук, поправив застебнуті великими запонками манжети, пригладив свою блазенську стрічку і знов підійшов до рампи. Зачіска в нього була огидна: на майже голому черепі від тім’я до лоба тяглося вузеньке, ніби наліплене, пофарбоване в чорний колір пасмо з проділом посередині, а волосся на скронях, також підчорнене, було зализане від боків до куточків очей, — ця зачіска, як у старомодного директора цирку, була смішна, але дуже пасувала до його дивної постаті, і Чіполла носив її так самовпевнено, що ніхто з публіки не помітив, яка вона кумедна, і не засміявся. «Маленька фізична вада», про яку він уже згадував, тепер стала аж надто помітна, хоч і досі не можна було напевне сказати, в чому ж саме вона полягає. Г,руди, як завжди в таких людей, були зависокі, але горб на спині містився не між лопатками, як звичайно, а нижче, десь над стегнами, на попереку, і не заважав Чіполлі ходити, але якось химерно випинався з кожним його кроком. А втім, оскільки Чіполла попередив про своє каліцтво, воно нікого не вразило, і зала поставилась до нього із належною в цивілізованому світі делікатністю.

- До ваших послуг! — мовив Чіполла. — Якщо не заперечуєте, почнемо нашу програму з арифметичних вправ.

Арифметика? Яке ж це штукарство! У мене вже з’явилася підозра, що цей чоловік видає себе не за того, ким є насправді, от тільки незрозуміло було, хто ж він насправді. Мені стало шкода дітей, але поки що вони сяяли з радощів.

Гра з числами, яку влаштував Чіполла, була така ж проста, як і приголомшлива за своєю суттю. Він почав з того, що приколов у правому верхньому кутку дошки аркуш паперу і, відхиливши його, щось написав під ним крейдою. Поки він робив це* то ні на мить не змовкав, намагаючись пожвавити свою виставу безперервним словесним акомпанементом. Виявилося, що він дуже меткий на язик, спритний конферансьє власного номера. Він весь час намагався подолати прірву між сценою і залою з глядачами, через яку вже й так був перекинутий місток завдяки словесному двобоєві з молодим рибалкою, наполегливо запрошував на сцену представників публіки і сам спускався вниз дерев’яними східцями, щоб увійти в контакт із своїми глядачами, — мабуть, такий у нього був стиль, і це дуже подобалося дітям. Не знаю, чи сутички з окремими людьми входили в його систему, чи він затівав їх ненавмисне, бо весь час був суворий і роздратований, але глядачі, принаймні простий люд, мабуть, вважали, що це належить до програми.

Після того, як Чіполла щось написав на дошці й прикрив написане аркушем паперу, він попросив, щоб двоє глядачів піднялися на сцену й допомогли йому в рахунках. Мовляв, це буде не важке завдання, навіть людина, не дуже сильна в арифметиці, легко впорається з ним. Як звичайно, ніхто не зголосився, а Чіполла остерігався зачіпати благородну публіку і звертався тільки до простолюду. Він вибрав двох здоровенних хлопців із стоячих місць у глибині зали, почав підбадьорювати їх, ганити за те, що вони стоять, витріщивши очі, й не хочуть прислужитися публіці, і врешті йому справді пощастило розворушити їх. Важко ступаючи, вони подалися наперед середнім проходом, піднялися східцями на сцену і, під гучні вигуки «Браво!» своїх товаришів, збентежено всміхаючись, стали біля дошки. Чіполла ще трохи пожартував з ними, похвалив їхню атлетичну статуру, їхні великі руки, ніби створені для того, щоб зробити публіці послугу, задля якої їх викликано, потім дав одному з них крейду й звелів просто записувати цифри, які він йому називатиме. Та хлопець заявив, що не вміє писати.

-        N0 зо зсгіуеге, — сказав він басом.

-        І я також не вмію, — додав його товариш.

Бог йЬго знає, чи вони казали правду, чи тільки глузували з Чіпо-лли. В кожному разі, коли зала у відповідь на ці слова вибухнула веселим сміхом, кабальєро не приєднався до нього. Він був ображений і розгніваний. Він сів на плетений стілець посеред сцени, закинув ногу на ногу й закурив нову цигарку з тієї дешевої пачки; мабуть, йому було приємно закурити ще й тому, що він устиг випити другу чарку коньяку, поки недолугі помічники чвалали на сцену. Він знов, глибоко затягуючись, випускав дим крізь зуби і, погойдуючи ногою, суворо дивився повз веселих нечестивців, понад головами публіки в порожнечу, як людина, що, здибавшись із чимось невимовно мерзенним, замикається в почутті власної гідності.

-        Ганьба, — сказав він холодно й злісно. — Ідіть на свої місця!

Кожен уміє писати в Італії, її велич несумісна а відсталістю і темно

тою. Це кепські жарти — зводити перед інтернаціональною публікою

наклепи на себе, які не тільки принижують нас самих, а й кидають

тінь на наш уряд і на нашу країну. Якщо Торре ді Венере й справді

найгірший закуток у нашій батьківщині, де збереглася темнота й при

мітивне невігластво, то я жалкую, що відвідав його, хоч, звичайно, й

знав, що з багатьох поглядів йому далеко до Рима…

Його перебив юнак з нубійською зачіскою і з курткою через плече; видно, в ньому знов спалахнув бойовий запал, який був на короткий час пригас, і тепер він, піднявши голову, по-рицарському кинувся захищати рідне містечко.

-        Годі! — вигукнув він, — Годі сміятися з Торре! Ми всі тутешні

й не дозволимо глумитися з нашого міста перед чужоземцями. Та й ці

хлопці — наші приятелі. Хоч вони й не вчені, зате чесніші, ніж дехто

в цій залі, що так хвалиться Римом, ніби сам його заснував.

Чудово присадив штукаря, нічого не скажеш. Мабуть, хлопець і справді був гострий на язик. Усім сподобалась ця драматична сценка, хоч вона й відтягала початок запланованої програми. Словесний двобій завжди цікаво послухати. Одним просто весело, і вони трохи навіть злорадно втішаються тим, що самі лишилися збоку, інші почувають себе пригніченими і схвильованими, і я їх дуже добре розумію, хоч цього разу мені здавалося,’ що все це певною мірою наперед погоджено, що обидва неписьменні телепні і навіть Джованотто, порозумівшись з актором, допомагають йому пожвавити виставу. Діти слухали з величезною насолодою. Вони нічого не розуміли, але від самої інтонації їм аж дух забивало. Он який він, цей вечір див, принаймні справжній італійський вечір! Усе їм здавалося чудовим.

Чіполла ще трохи наблизився до юнака, якось особливо дивлячись, йому в вічі. Він навіть, почав спускатися в залу східцями, що були ліворуч від нас, але на півдорозі спинився. Тепер він стояв якраз навпроти войовничого юнака, їгрохи вище за нього. В руці він тримав нагайку.

-        Ти не схильний жартувати, синку, — сказав він. — Воно й зро

зуміло, бо кожен бачить, що ти нездужаєш. Он який у тебе язик, зразу

видно, що дуже болить живіт. Не можна йти на вечірню виставу, коли

так погано себе почуваєш, та ти, я знаю, й сам вагався, чи не краще

лягти в ліжко й поставити на живіт компрес. Дарма ти випив після

обіду стільки білого вина, адже воно кисле, як оцет, тепер у тебе так

коле в животі, що тобі хочеться скорчитися з болю. Нема чого сороми

тись. Тобі стане трохи легше, коли ти скорчишся.

Поки він проказував усе це слово за словом із спокійною наполегливістю і якимось суворим співчуттям, очі його над підпухлими сльозовими мішками, спрямовані на юнака, ніби і поблякли, і спалахнули водночас — то були дуже дивні очі, і всі розуміли, що партнер Чіпол-ли не може відірватися від них не з самої тільки чоловічої, гордості. На засмаглому обличчі юнака не лишилося й сліду від колишнього зухвальства. Він дивився на кабальєро, роззявивши рота, всміхаючись розгублено й жалісливо.

-        Зігнися! — знов наказав Чіполла. — Що ти можеш ще вдіяти?

Коли так болить, то треба зігнутися. Не будеш же ти опиратися приро

дному, інстинктивному порухові тільки тому, що це я тобі раджу зро

бити його.

Юнак поволі підняв руки, схрестив їх, притис до живота, тіло його подалося вперед і почало згинатися все нижче й нижче, майже до самої землі, ноги вивернулися п’ятами назовні, коліна зійшлись докупи, він весь скорчився, — живе втілення безмежного болю. Чіполла на кілька секунд лишив його в цій позі, тоді коротко ляснув у повітрі нагайкою, перевальцем підійшов до столика й випив ще одну чарку коньяку.

-        II Ьоіі Ьеаисоир2, — зауважила позад нас якась дама.

Невже їй більше нічого не впало в око? Нам було не ясно, чи публіка зрозуміла, що тут відбувається. Юнак уже знов випростався і стояв, збентежено всміхаючись, ніби й сам до пуття не збагнув, що з ним було. Всі напружено спостерігали цю сцену і заплескали в долоні, коли вона скінчилася, гукаючи то« «Браво, Чіполло!», то «Браво, Джованот-то!». Мабуть, глядачі не вважали, що в цій суперечці юнак зазнав поразки, а плескали йому, як акторові, що успішно зіграв роль страдника. І справді, він так виразно корчився з болю, ніби справжній актор, що хоче справити враження на публіку з гальорки. Але я не певен, чи таку поведінку глядачів можна пояснити тільки їхнім почуттям такту, в якому мешканці півдня нас переважають, чи вони дійсно зрозуміли суть того, що відбувалося в залі.

Сторінка: 1 2

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Маріо і Чарівник — ІІІ (стислий переказ). Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru