Любіть Україну у сні й наяву

Твір розміщено в Володимир Миколайович Сосюра від Tvir в Пятница 10 июня

Володимир Миколайович Сосюра — представник високого поетичного світу, де пахнуть білі акації, палахкотять загравами донецькі ночі й цвіте різнобарв»ям Україна. Він — тонкий лірик і творець розгорнутих ліро-епічних полотен.

Народився В. Сосюра на станції Дебальцеве (нині Донецької області). За своїм національним походженням Володимир Миколайлович — не українець. По батькові він — француз. Про це В. Сосюра неодноразово згадує у своїх віршах і споминах. Його батько, Микола Володимирович, за фахом кресляр, був людиною непосидющою й різнобічно обдарованою, змінив багато професій, вчителював, працював сільським адвокатом, шахтарем.

Мати поета — Марія Данилівна Локотош — мадярка, робітниця з Луганська, займалася хатнім господарством.

Дитячі роки майбутнього поета минули у с. Третя Рота (нині м. Верхнє) , у старій хворостянці над берегом Дінця, де в одній кімнатці тулилися восьмеро дітей і батьки. Одинадцяти років В. Сосюра йде працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом. Початкову освіту здобуває під опікою батька, зачитується пригодницькою літературою ( Майн Рід, Жюль Верн, Фенімор Купер), віршами О. Кольцова та І. Нікітіна. 1911 р. вступає до міністерського двокласного училища у с. Третя Рота.

До зацікавлень дитячих літ Володимира належали Гомер і Ф. Шіллер, Т. Шевченко і М. Гоголь, О. Пушкін та І. Франко. А разом з ними — А. Бєлий, О. Апухтін, М. Вороний, О. Олесь, С. Надсон.

Свої перші поетичні спроби російською мовою В. Сосюра відносить до 1914 р. (усі рукописи загинули у роки Першої світової війни). 1914 р. він вступає до трикласного нижчого сільськогосподарського училища у с. Яма, але смерть батька (1915) змушує його залишити навчання й працювати на содовому заводі учнем маркшейдерського бюро. Восени 1916 р. В. Сосюра повертається до училища, аби пробути тут до буремної осені 1918 р.

Поет вірить у революційне оновлення життя і разом з тим болісно, гостро реагує на драму громадянської війни, що відбито ним у вірші «Брат на брата».

Становлення В. Сосюри як громадянина й митця припадає на перші пореволюційні роки. Восени 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу він бере участь у повстанні проти кайзерівських військ. Взимку 1918 р. стає козаком петлюрівської армії. Восени 1919 р. тікає з її лав і потрапляє у полон до денікінців. Його розстрілюють як петлюрівця, але рана виявляється несмертельною і він виживає. Судив В. Сосюру червоний ревтрибунал і тільки житейська мудрість голови трибуналу, котрий розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя; 1920 р. Сосюра опиняється в Одесі, де його, хворого на тиф, приймають до своїх лав бійці Червоної Армії.

Політкурсант 41-ї стрілецької дивізії, він 1920 р. знайомиться в Одесі з Ю. Олешею, Е. Багрицьким, К. Гордієнком, О. Ковінькою, які одностайно визнають його за складом мислення й почуття поетом суто українським.

У листопаді 1920 р. червоноармієць В. Сосюра направляється в Єлисаветград, де потрапляє до лікарні, а після одужання їде політпрацівником на Донбас. Під час відпустки 1921 р. він знайомиться у Харкові з В. Коряком, В. Блакитним та І. Куликом. Починається харківський період напруженого творчого життя у колі провідних українських майстрів: О. Довженка, М. Хвильового, О. Вишні, О. Копиленка, І. Сенченка, М. Йогансена та ін.

1921 р. побачила світ збірка В. Сосюри «Поезії», що досі вважалася його першою книжкою. Нещодавно віднайдений документ корегує цю думку. Рукою Сосюри в нім записано: «В 1918 р. після проскурівського погрому, який вчинив 3-й гайдамацький полк, козаком якого я був, на гроші Волоха (ком. полку) було надруковоно й видано першу збірку моїх поезій «Пісні крові»*.

1921 р. виходить поема «Червона зима», яка мала небачений успіх. В її невеличких дев»яти розділах вмістився цілий духовний світ представника «робітничої рані»: теплі спогади про дитинство й домівку, парубочі розваги й перше кохання, порив повстанських загонів, повернення додому й сум утрат, відчуття єдності з народом і віра в ідеали народовладдя. Здобуття свого берега в розбурханому суспільному морі, світоглядна визначеність як дарунок бунтівливій душі — ось психологічне й філософське підгрунтя поеми, що попри всю суворість зображуваної реальності (голод, злидні, розруха, війна і смерть) наскрізь перейнята оптимістичним звучанням.

Широкий діапазон має й соціально-філософська тематика поета. Його даниною космізму 20-х років є поема «Навколо» (1921), ліричний суб»єкт якої прагне охопити поглядом усю розвихрену революцією планету. Вселенські масштаби виміру подій і у поемі «В віках» (1921). Стоїчне сприйняття суворої дійсності відбите у присвяченому М. Хвильовому диптиху «Сніг» («Сніг… перед очима за лицями лиця…»).

А у вірші «Граційно руку подала і пішла» панує стихія революційного романтизму. Подібні коливання філософських акцентів також свідчать про синкретизм художнього мислення Сосюри.

З-під пера митця виходить низка ліро-епичних поем: «Оксана» (1922), «Робітфахівка» (1923), «Шахтар», «Сількор», «Хлоня» (1924). Нині важко стверджувати, що вони належать до вершинних художніх зразків, але тогочасному читачеві ці розширені соціальні портрети, психологічно проникливі й точні, говорили багато про нього самого. Одним із перших проявів інтересу молодої літератури до рідної давнини (особливо цінного в атмосфері лівореволюційних вульгаризацій історії) став віршований роман В. Сосюри «Тарас Трясило» (1926).

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці. Упродовж десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, «Плугу», «Гарту», ВАПЛІТЕ, ВУСПу та ін.), керуючись не стільки ставленням до їхніх ідейно-естетичних програм, скільки особистими симпатіями.

Надто відкритий та імпульсивний, В. Сосюра часто бував беззахисним, іноді сам наражався на гострі закиди. Так, він впав у розпач з приходом непу, що відверто відбилося у збірці «Місто» (1924). Щоправда, свою похмуру розчарованість (по-своєму відтінену низкою екзотичних образів — «далекої Іранії», «замріяної Індії» та ін.) поет досить швидко долає. Вже в поемі «Воно» (1924) читаємо: «Знає він, од непу стало лучче, хоч спочатку й никла голова». Але недругам було що брати на недобру пам»ять.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Любіть Україну у сні й наяву. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru