Леся Українка, Публікації, статті, дослідження

Твір розміщено в Леся Українка (Косач) від Tvir в Вторник 14 июня

Героєм багатьох творів Лесі Українки, зокрема драматичних, став борець проти всілякого, в тому числі й насамперед духовного, поневолення. Боротьба проти рабства думки, як першочергове завдання письменника, що своєю творчістю активно допомагає створенню «суспільства свідомих осіб», стає у центрі більшості її драм. В ряді творів Лесі Українки бунтарем, борцем її герой стає не зразу. В перший момент навіть здається, що несхожість у поглядах героя з його ідейним супротивником незначна, що вони подібні між собою. Та далі ця несхожість у погля- н дах, яка постає після першої ж зустрічі персонажів, розвиває суперечності доти, доки суперники не визначаться як непримиренні носії протилежних, одна одну заперечуючих ідей.

Діалектичний розвиток провідної думки приводить до драматичних зіткнень, до конфлікту, в якому ідеї стають виявом класово протилежних становищ їх носіїв, логічно приводять до єдиного висновку, до єдиного розв’язання — між носіями класово протилежних ідей не може бути примирення. Неминуча лише запекла боротьба за волю людини — соціальну, матеріальну і духовну. Сперечники постають ворогами, з яких один за допомогою віри, релігії, облудної ідеалістичної філософської ідеї гнобить іншого, того, що з часом у суперечці, у поєдинку двох поглядів дійде до усвідомлення свого становища і визволиться з-під духовного гніту. У цьому виявляється послідовне застосування того нового творчого методу, йти за яким Леся Українка закликала в своїх статтях. Основна сила, що рухає конфлікт драматичних творів Лесі Українки — сила передової, демократичної ідеї, втіленої в її носії — новій людині, яка власним життям і власним розумом доходить до усвідомлення необхідності порвати революційним засобом усі пута, якими в’яжуть її експлуататорські класи, всі тенета ідеологічних хитросплетінь, що обплутують і присипляють думку трудящої людини.

Безперечно, драматургія Лесі Українки не постала на голому місці. Поетеса була добре обізнана з усім багатовіковим досвідом вітчизняної і зарубіжної літератури, зокрема драматургії. Мужні і водночас ніжні постаті старогрецьких трагедій були їй близькі і рідні настільки, що Кассандру вона зробила героїнею великої драматичної поеми, а в образі Іфігенії відбила свої почуття і становище людини, яку рятують добровільним вигнанням. Улюбленою героїнею Лесі Українки була Антігона, і риси її позначилися на багатьох образах письменниці. Про постійну любов до цього образу свідчить випадок, що його поетеса згадує в листі до сестри, датованому 7 червня 1911 року: «Учора було велике «собьітие» — я пішла в театр! (літ з 5, либонь, не бувала, коли не лічити школи Лисенка торік). Се тому, що заїжджа трупа російська (дуже порядна) ставила «Антігону» Софокла, а я маю пасію до сих матерій. Враження було прекрасне…».

Вісімнадцятирічна Леся Українка вже добре знала твори Шекспіра й радила перекласти українською мовою «Гамлета», «Отєлло», «Короля Ліра», «Річарда III» і «Коріолан». В цьому списку ми не знайдемо жодної комедії Шекспіра. Чотирма роками пізніше, старанно навчаючись англійської мови, поетеса мріяла: «Ох, коли то я читатиму Шекспіра в оригіналі» 2. «Гамлета» Леся Українка бачила у виконанні Муне-Сюллі. Щодо «Отєлло», якого вона пізніше бачила у тому ж виконанні, то Муне-Сюллі її не задовольнив фальшивою декламацією.

«Гамлет» був настільки знаний поетесі, що вона в листах наводить з пам’яті вислови з нього, а монолог Гамлета послужив їй темою власного вірша. Вона починає перекладати драму Шекспіра «Макбет» і журиться, що ґрунтовна праця М. Ста-рицького — «його чудовий переклад «Гамлета» марнується, загнічений дикими умовами нашого театру і ще дичішим глузуванням чужих і власних невігласів»3. Шекспір був зразком і стимулом в драматургічній творчості Лесі Українки, він був у родині Косачів «свій», про що красномовно свідчить така фраза в листі до Кобилянської — Леся Українка своєчасно не відповіла на її лист, бо «не було часу (от і як же нам стати «слов’янськими Шекспірами»?)

Шекспіра маса виступає «епізодично, грає підрядну роль, яко грунт для головних героїв». Разом з тим Лесі Українці приємно було відзначити, що в драмах і трагедіях великого англійського драматурга маса, хоч «їй відведено дуже незначне й несамостійне місце», все ж «виступає вже не одноликим натовпом, що промовляє унісоном монологи, а збором виразних індивідуальносте» ‘.

Цікавила Лесю Українку й драматургія Шіллера. Спочатку вона вважала, що при важкому становищі української літератури рано перекладати Шіллера рідною мовою, але вже в списку рекомендованих для перекладу творів у 1889 році ми знаходимо «Орлеанську діву», «Розбійників», «Дон Карлоса» і «Марію Стюарт» Шіллера. Німецький драматург згадується в її полемічних листах як втілення справжнього мистецтва, протиставленого утилітарно-практичному підходові до художньої творчості. <Вільгельма Телля» вона дивиться у віденському театрі Виг£. Відзначаючи, що в драмах Шіллера масі, юрбі приділене значне місце, поетеса робить висновок: «У всякім разі се не марний припадок, що власне в такій драмі, де найвиразніше стала демократична ідея (мова йде про «Вільгельма Телля»), юрба вперше була поставлена на першім плані та навіть ідеалізована; та не припадок і те, що роль юрби хоч і дуже значна, все ж невиразна, заплутана,- звісно, се залежало не від прикмет талану драматурга, а від неясності самої ідеї для нього» .

«Неясність самої ідеї», на думку Лесі Українки, характеризувала й наступні покоління західноєвропейських драматургів і призвела до занепаду, через який «побутова драма й комедія ((Італіє де тіїіеи) теж не виробилася в соціальну драму, бо зображала більше форми суспільного життя, ніж його зміст» .

Леся Українка була невисокої думки про західноєвропейську так звану «народну п’єсу», в яку виродилася побутова драма: «Єсть то сумішка етнографії й маскараду, мелодрами і фарсу, здебільшого зовсім позбавлена артизму, вимірена тільки на дешевий ефект» 4. Серед усіх драматургів, що писали на Заході в жанрі «народної п’єси», вона робить виняток лише для австрійського драматурга Анценгрубера. Щоправда, 1891 року, коли Леся Українка подивилася його п’єсу «Оаз уіегіе ОеЬоІ» («Четверта заповідь»), то писала про неї, як про «щи-ронімецьку п’єсу», що «в якомусь чудному романтичному, мелодраматичному стилі написана, у нас уже таких не пишуть, мені ся п’єса не сподобалась, але не жалую, що бачила її, бо треба ж «познавать всякого рода вещи» ‘. Та з часом поетеса побачила в драмах Анценгрубера не тільки мелодраматизм і примітивність, а й «тонко похоплені силуети народних типів», і «поважну ідею» 2.

Хоч Леся Українка ніде не ставить питання про вищість того або іншого типу драми, та з оцінки сучасних їй творів і з історичного екскурсу в розвиток елементів суспільної драми стає очевидним, що саме суспільну драму, яка висуває героями не окремих «обраних» індивідумів, а масу, її представників, вона вважає найвищим досягненням драматургії свого часу.

В зв’язку з цим слід окремо зупинитися на розумінні Лесею Українкою питання народності письменника. Відзначаючи досягнення Анценгрубера в змалюванні народного життя, Леся Українка саме слово «народний» бере в лапки й пише: «Анценгрубер був цілком «народний» письменник у тому розумінні, що не тільки знав життя народного середовища, але й знав його смаки і вмів догоджати їм, інколи, на жаль, на шкоду худож-ньості і правді. В драмах його відчувається нестача широти й глибини, звуженість горизонту, відсутність певних суспільних ідеалів, що і є головною причиною недорозвиненості його народних п’єс в суспільні» 3. В українському варіанті статті «Європейська соціальна драма в кінці XIX ст.» це місце скорочено, від нього залишилася лише перша фраза: «Анценгрубер був цілком народний письменник, не тільки тим, що знав життя народної маси, але й тим, що знав народний смак і вмів йому догоджати» 4. Таким чином, Леся Українка насамперед підкреслює народність письменника. Це не означає, звичайно, що поетеса не бачила обмеженості як ідейних, так і художніх можливостей Анценгрубера, та вона розглядала його творчість як певний етап на шляху до створення справжньої суспільної драми. Цікаво, що кількома роками раніше Франц Мерінг дав по суті своїй близьку до наведеної оцінку творчості Анценгрубера і його місця в розвитку німецької демократичної літератури. Він писав: «Анценгрубер все сильніше вростає в майбутнє завдяки щільному контакту з пролетаріатом». Наприкінці Мерінг робить такий висновок: «Анценгрубер втілив ідеал справжнього народного поета… І цей ідеал ми поки що не маємо ні щонайменшого бажання відкинути, як старе шмаття» .

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Леся Українка, Публікації, статті, дослідження. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru