Краса людини i природи у кiноповiстi Олександра Довженка «Зачарована Десна»

Твір розміщено в Олександр Петрович Довженко від Tvir в Вторник 15 февраля

Олександр Довженко — людина, щедро обдарована багатогранними здiбностями й талантом. Сьогоднi ми навiть вагаємося, кому надати перевагу — Довженковi як творцевi прекрасних кiноповiстей чи авторовi захоплюючих фiлософських щоденникiв, у яких вiн замислюється над красою i щастям людини на оновленiй землi. Довженко писав також оповiдання та публiцистичнi статтi. У всiх жанрах, в яких вiн виступав, був однаково глибоким i нiжним, мудрим i смiливим, художником i громадянином. У його творах ми бачимо всю велич i красу народної душi. «Я покликаний возвеличувати свiй народ». Цiми словами з автобiографiї вiн оспiвує свою рiдну Україну. Змалював її пастельними, м’якими фарбами в «Зачарованiй Деснi», грiзними блискавками накреслив у «Українi в огнi».

Кожний рядок «Зачарованої Десни» пронизаний глибокою любов’ю до України. Що це за кiноповiсть? Картини дитинства, свiт очима малої людини, яка ще навiть не встигла ознайомитися з цим свiтом, для якої навiть смерть — це радiсть. «Яка то радiсть, коли помирає прабаба!» Маленька людина та свiт дитинства — великий, таємничий, зелений, буйний.

Допитливий малий Сашко, мрiйливий, з неабиякою уявою пiзнаючи цей свiт, поринав у нього з головою. I ми розумiємо, що цей бiлоголовий хлопчик — сам Довженко.

З поетичною силою i пафосом оспiвує письменник людей працi — величних i прекрасних у своєму трудовому талантi, у своїй моральнiй чистотi. Це «малесенька i прудка» прабаба Марусина, в устах якої прокльони перетворювалися на чарiвнi пiснi, мати, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало». Адже найсильнiше i найкраще народне поняття про естетичнiсть втiлилося в образi батька — людини надзвичайної талановитостi. Вiн змальований з епiчним розмахом, як зображують народних героїв, i з лiричним щемом синiвської любовi. Батько для Довженка iдеал трудiвника землi: «Багато бачив я гарних людей, але такого, як батько, не бачив. Голова в нього була темноволоса, велика i великi розумнi сiрi очi, тiльки в очах чомусь завжди було повно смутку. Тяжкi кайдани неписьменностi i несвободи. Скiльки вiн землi виорав, скiльки хлiба накосив! Як вправно робив, який був дужий i чистий». Образ батька Довженко пiдносить до вселюдського iдеалу, хоч його життя було нелюдське, злиденне: «Одне в батька було некрасиве — одяг».

Ще один образ людини працi вимальовано в «Зачарованiй Деснi» — це дядько Самiйло, «великий косар». «Орудував вiн косою, як добрий маляр пензлем, — легко i вправно. Коли б його пустити з косою просто, вiн обкосив би всю земну кулю, аби тiльки була добра трава та хлiб i каша».

Як уособлення народної мудростi виступає у повiстi дiд Семен — лагiдний, працьовитий, залюблений у вiчне слово, такий собi народний фiлософ, що «прожив пiд сонцем коло 100 лiт… нiколи не ховаючись в холодок».

Усi цi образи трудiвникiв i фiлософiв несуть у собi думку про невичерпнiсть i життєдайнiсть народного джерела, про безсмертя народу.

Важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. Картини сiножатi, нiчного зоряного неба сповненi веселощiв, пройнятi трепетною закоханiстю у рiдний край, у його красу.

Своєрiдним символом — рiкою життя проходить через повiсть образ зачарованої Десни. Не можна без хвилювання читати Довженкiв образ рiдної рiчки: «Благословенна будь, моя незаймана дiвице Десно, що, згадуючи тебе вже много лiт, я завжди добрiшав, почував себе невичерпно багатим i щедрим. Так багато дала ти менi подарункiв на все життя».

Мовчазна бесiда коней пiдслухана малим хлопцем, це вмiння вiн перейняв у дiда, образнi прикмети народних вiрувань, звичаїв, забобонiв, що надають повiстi нацiональної своєрiдностi й колориту, казковий образ яблунатого коня, про якого наспiвали малому хлопцевi колядники — все це чарiвний свiт фантастики, що своїм корiнням сягає у глибину народної уяви.

Iсторiя лiтератури знає чимало творiв про дитинство, про вихован ня почуттiв. Олександр Довженко зробив у цю скарбницю свiй внесок, i його повiсть про народження великого митця перетворилася на гiмн рiдному народовi, його працелюбству, мудростi, силi, невичерпнiй життєвiй енергiї.

О. Довженко великий не тiльки як режисер, а й як публiцист i письменник, автор багатьох чудових творiв, як-от: «Повiсть полум’яних лiт», «Україна у вогнi», «Поема про море» та iншi. Серед творiв, що виникли пiсля Великої Вiтчизняної вiйни, одне з найпочеснiших мiсць посiдає його повiсть «Зачарована Десна».

Вихований у любовi до працi, письменник усе життя звеличував її, бачив щастя людей i їхню красу саме в трудi.

У своїй кiноповiстi письменник змальовує наддеснянських селян, якi становлять узагальнений образ дореволюцiйного українського селянства з його високими повсякденними буднями. Дорогi Довженку земляки — працьовитi, сильнi фiзично, мудрi життєлюби, хоча й жили у великих злиднях. Нелегка доля випала Сашковому батьку, який багато «землi виорав» i «хлiба накосив», але так i не мiг у дореволюцiйнi часи вирватися з кайданiв бiдностi. Через це i Бога прокляв, i попа вигнав з двору, i «зневажав начальство i царя».

З любов’ю говорить Довженко про свою матiр, яка любила «саджати що-небудь у землю, щоб проiзростало». Образ матерi постає перед нами як взiрець працьовитостi i доброти.

У нелегкiй працi пройшло життя дiда Семена, «схожого на Бога»… Вiн «прожив пiд сонцем коло ста лiт, нiколи не ховаючись у холодок», пахнув «теплою землею i трохи млином».

Захоплено пише автор про чудесний талант косаря дядька Самiйла. Сусiди забули його прiзвище i звали просто косар. Вiн так вправно володiв косою, що мiг би за добрий харч обкосити всю «земну кулю». Тут у художнiй формi звеличено руки селянина, якi символiзують працьовитiсть усiх хлiборобiв. А коротконогий мисливець Тихон Бобир, що, йдучи на полювання, забув дома курок вiд рушницi уособлює добродушнiсть i лагiднiсть селянської натури.

Живучи в нестатках, б’ючись за копицю сiна, як бувало у родинi малого Сашка, хлiбороби, проте, високо цiнували людську гiднiсть, чеснiсть, роботящi руки, поетизували працю, яка виступала головним критерiєм моралi селянина.

Винятково важливу роль у повiстi вiдiграє природа, нерозривно пов’язана з життям людей. «Жили ми в певнiй гармонiї з силами природи. Зимою мерзли, лiтом смажились на сонцi, восени мiсили грязь, а весною нас заливало водою. I хто цього не знає, не знає тiєї радостi i повноти життя».

Отже, кiноповiсть «Зачарована Десна» — це гiмн людинi працi, яка своїми руками вирощує хлiб i створює всi земнi блага. Заклик любити життя, цiнувати й берегти все те прекрасне, що робить людину духовно багатою й щасливою, не забувати, якого ти кореня i що дав тобi твiй народ та батьки, щоб ти став гiдним сином їх, — така iдея кiноповiстi «Зачарована Десна».

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Краса людини i природи у кiноповiстi Олександра Довженка «Зачарована Десна». Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Філософське осмислення краси людини і краси природи
  • Краса людини та природи у кіноповісті «Зачарована Десна»
  • Щасливий я, що народився на твоєму березі. «Зачарована Десна»

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2013 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru