Конспект до проведення уроку за романом «Запахи» П. Зюскінда. Частина ІІІ

Розміщено від Tvir в Четверг 27 мая

Відкриття «внутрішньої імперії»; мрії про боротьбу з огидними запахами світу та про створення досконалого аромату, за допомогою якого можна було б перетворити дійсність на царство гармонії й краси.

 Групові завдання. Знайдіть у тексті цитати, в котрих:

а)         Гренуй змальовується як «антисвятий»;

б)         розкривається Гренуєва жага перетворення дійсності,

Опорні цитати: Від слів:

а) «У перші тижні він ще кілька разів піднімався на верхів’я, аби обнюхати горизонт…» до слів; «Мов труп, лежав він у кам’яному склепі, майже бездиханний, майже не відчуваючи ударів свого серця — і в той же час жив таким інтенсивним і збоченським життям, як ніхто інший у звичайному світі».

б) Від слів: «Так! Це було його царство! Незрівнянна імперія Гренуя!..» до слів: «Так говорив Великий Гренуй, і тоді як простий духмяний парад внизу радісно танцював та веселився, він, спустившись із золотої хмарини, летів на широко розпростертих крилах понад нічною країною своєї душі, додому — у своє серце».

-        Як ви оцінюєте ці мрії героя? Саме по собі бажання Гренуя запліднити світ ароматами краси та досконалості кореспондує з рятівною місією, до певної міри схожою на прагнення Прометея чи Фауста (невипадково в одному з ключових епізодів роману герой сам порівнює себе із Прометеєм). Щоправда, Гренуй, загерметизований разом зі своїми перетворчими ідеями у царині парфумів, виглядає зловісною пародією на цих титанів духу. На відміну від них, його надихає не любов до людства, що визначає сутність подвигу викрадення вогню або освячення досконалої миті, а суто естетичні, позбавлені будь-якого морального сенсу спонуки: відраза до смороду життя й бажання віднайти божественний аромат. Крім того, цей аромат Гренуй розглядає не лише як засіб «виправлення» й облагороджен-ня світу, а й як шлях до встановлення свого панування над людством. Він не просто мріє про славу — він прагне повсюдного поклоніння, прагне здобути корони Великого Імператора, Творця й Бога, а по суті — необмеженої диктаторської влади «надлюдини». В цьому він виявляє спорідненість і з історичними постатями, згаданими на першій сторінці роману (Фуше, Бонапарт), і з «темними геніями» історії XX ст. (Сталін, Гітлер). Сім років, проведених героєм у гарячкових видіннях та шалених честолюбних мріях, виснажливих фізичних випробуваннях і найсуворішій аскезі, становлять етап «ініціації», впродовж якої відбувається його духовне і творче визрівання. Ця частина сюжету побудована як негатив життєпису ченця-відлюдника. Завдяки зумисному пародіюванню агіографічного жанру стає очевидним, що творчо-естетичні прагнення героя набувають значущості духовно-релігійних цінностей, що в його свідомості мистецтво підноситься до рангу Абсолюта — тобто підміняє собою Бога. Іронії ж цьому становищу додає те, що ідолом, якому поклоняється Гренуй, є парфумне мистецтво

6. Повернення до людства. Роль «живого експоната» в псевдонаукових дослідах маркіза де ла Тайад-Еспінассу. Загострення взаємонерозуміння зі світом; перші спроби створення та апробації людського запаху.

- Як співвідносяться образи Гренуя та маркіза? Маркіз, як і Бальдіні, є Гренуєвим двійником. Він також занурений у царину нематеріального й невидимого — у сферу «флюїдів» — і також цілковито відданий пошуку ключа до буття (його «вітальний флюїд» — це аналог «досконалого аромату»). Сходження маркіза на гору, де він заради відкриття, яке начебто має потрясти людство, готовий принести себе в жертву, пародіює Гренує-ву «ініціацію». З головним героєм його поєднує також і стихійність «творчості», протилежна ремісництву Бальдіні, яке грунтується на накопиченні та каталогізації знань. Проте, на відміну від геніального парфумера, маркіз безнадійно бездарний. Його «досліди» позбавлені властивих Гренуєві інтуїтивних прозрінь, глибини проникнення в сутність речей, істинного творчого начала. Він продукує кумедно хибні теорії, що не стосуються ані науки, ані дійсності. А оскільки цей «графоман» представляє в романі науку (і в цьому плані він протиставляється Греную-митцю), то тінь його карикатурної постаті падає на всю раціональну думку доби Просвітництва. Додамо, що критика раціонального пізнання є однією з провідних тенденцій постмодерн-го мислення.

7. Життя у Грасі. Подальше удосконалення майстерності, реалізація плану створення «божественного аромату» шляхом вбивства найвродливіших дівчат.

-        Як Гренуй ставиться до скоєних ним убивств? Чи розуміє він, що творить зло? Чи виникають у нього будь-які почуття в момент скоєння злочину. Зосереджений на своїй надметі — створенні досконалого аромату, з одного боку, і позбавлений здатності до моральних рефлексій, з іншого, герой вбачає у вбивствах лише одну з ланок ланцюга «професійних операцій». Тому він не відчуває співчуття до жертв чи мук совісті, тому й не усвідомлює антигуманності своїх вчинків. В силу вродженого мистецького гіперестетиз-му та імморалізму Гренуй взагалі не розуміє цінності людського життя. Для нього не існує порушеного Ф. Достоєвським питання про те, чи варта світова гармонія сльозики однієї дитини: цей «революціонер» від пар-фумного мистецтва заради досягнення своєї «благородної мети» ладен пролити ріки сліз та крові, безжалісно зрізати найпрекрасніші квіти життя, в яких найпотужніша сила молодості змішується з найтоншою ніжністю дівочості. Втім, на відміну від Гренуя, який, спромігшись створити божественний аромат, начебто мав нагоду ствердитися в правоті свого маргінального погляду на світ, автор, як свідчить логіка розвитку сюжету, піддає безкомпромісній критиці таку життєву настанову).

8. Страта й загибель. Тріумф і поразка Гренуя.

  • -        У чому полягав тріумф митця?
  • -        Чому в момент свого тріумфу він пережив розчарування?
  • -        Чому герой прийшов до самогубства?

- Прокоментуйте обраний ним спосіб зведення рахунків із життям. Опорна цитата: Від слів: «Люди по той бік бар’єра дедалі безсоромніше віддавалися почуттям, викликаним з’явою Гренуя…» до слів: «Багатії і вельможі, гонорові пани та панночки позавмирали від захвату, з яким люди всі разом, серед них батьки, матері, сестри його жертв, справляли оргії на його честь і в його ім’я». Створений Гренуєм досконалий аромат, що випромінює флюїд кохання надзвичаної сили, справді зачаровує натовп. Проте замість того, щоб облагороджувати людей, він, навпаки, їх розбещує й провокує масову вакханалію первісних часів. Сцена публічної оргії на символічному рівні означає крах ідеї перетворення світу самодостатньою естетикою, «чистим», позбавленим будь-якого морального змісту мистецтвом. Запах любові, який створювався без любові до людини і з почуттям відрази до життя, закономірно виявився дурманом, що паралізував моральні почуття присутніх й збудив тваринні інстинкти в кожному з них. Водночас дана сцена постає як іронічна метафора деградації ідеалу досконалості в матеріальному світі, його неминучої вульгаризації, а також — неадекватного впливу мистецького шедевру на натовп.

Поразка головного героя полягає ще й у тому, що він так і не спромігся привласнити собі створений ним аромат, а відтак — стати природним, а не штучним «джерелом досконалості», не спромігся стати «Великим Імператором». Знову ж таки, цей поворот розвитку подій має символіко-іронічний зміст: створюючи шедеври, істинний масштаб і смисл котрих доходить до публіки у викривленому, а то й докорінно спотвореному вигляді, митець не може стати їхнім справжнім володарем (адже вони існують поза його особистістю). Не може він з їхньою допомогою бути також органічною часткою людського світу або піднятися над людством. Адже чим, як не концентратом досконалої людської духовності, є Гренуєв диво-аромат, і хіба ж, прагнучи його собі привласнити, Гренуй не виявляє бажання, здобувши «інгредієнт», котрий з’єднав би його з людством, від якого він відокремлений з самого народження, водночас сягнути рангу «досконалої», «вищої», «богорівної» людини — тобто «надлюдини»? Експеримент же довів, що, навіть розв’язавши у мистецтві неймовірне завдання, герой все одно залишився чужинцем-маргіналом. Чарівні духи дали йому владу над натовпом, але то була влада не «надлюдини», а штукаря-ілюзіоніста, самозван-ця-диктатора, який тільки розтліває й руйнує людські душі, «каліфа на годину», чиє правління обмежене кількістю крапель духів у флаконі.

Усвідомлення головної мети штовхає Гренуя до того, щоб знищити і самого себе, і свій шедевр. Більше того, Гренуй хоче загинути від власного творіння (і тут постає низка образів художників, змальованих у літературі XX ст., котрі, немов від отрути, загинули від власної творчості — наприклад, Голодомайстер Ф. Кафки, Адріан Леверкюн Т. Манна та ін.). Картина його загибелі перегукується з трагічним кінцем життя античного Орфея, якого розірвали на шматки несамовиті вакханки. Однак трагічна розв’язка життя митця у  постмодерністському середовищі роману також: розчиняється у всепроникливій іронії. Автор кепкує з генія, який розтрачує диво-аромат не на вдосконалення людства й життя, а на купку покидьків, що вештаються на цвинтарі, серед могил і сміття. Глузуванню піддається й витвір митця: втілена в ароматі ідея досконалого кохання збуджує в людях атавістичну, первісно-канібалі-стичну жагу володіння істотою, що сподобалася, й спонукає їх до людожерської оргії, ще гіршої за ту, що трапилася у Грасі під час анульованої страти Гренуя.

Сторінка: 1 2



Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru