Князь Iгор — мужнiй воїн

Твір розміщено в Твори - Усна народна творчість від Tvir в Вторник 7 июня

Найвидатнiшою пам’яткою лiтератури Київської Русi є «Слово о полку Iгоревiм». Сюжений змiст «Слова…» — змалювання походу князя Iгоря Святославовича проти половцiв 1185 року, що був одним з епiзодiв тривалої боротьби проти степових кочiвникiв.

Про цей похiд розповiдають також i лiтописи, додаючи подробицi, яких бракує в поемi. Але, як справжнiй художнiй твiр, «Слово о полку Iгоревiм» вирiзняється тим, що не просто розповiдає про перебiг подiй походу, а має чiтку, продуману побудову, що дозволяє невiдомому авторовi передати головну iдею й висловити власне ставлення до фактiв. Вiн обмiрковує цю iдею ще у вступi, а пiзнiше вiдверто звертається до найсильнiших володарiв Руської землi iз закликом об’єднатися.

Оборона Руської землi вiд половцiв була важливим завданням ХI-ХII столiть. Але вирiшити його князi не змогли, i не тому, що їм бракувало хоробростi, а тому, що не було мiж ними узгодженостi в дiях. Доля князя Iгоря, центральної постатi «Слова…» є чудовою iлюстрацiєю цього твердження.

Князь Iгор у «Словi…» зображений хороброю та благородною людиною. Для нього характернi сувора, спокiйна вiдвага та рiшучiсть. Вiн нехтує «знаменнями» так само, як будь-якою небезпекою взагалi. Головнi рушiї його поведiнки — честь i слава.

Князь Iгор має усi риси iдеалiзованого, справжнього оборонця рiдної землi — вiрнiсть, вiдданiсть Батькiвщинi, стiйкiсть, хоробрiсть, енергiйнiсть, мужнiсть тощо. Вiдступити перед небезпекою йому здавалося ганебним, коли висланi вперед розвiдники сповiщають йому про несприятливiсть становища для руського вiйська, Iгор каже: «Якщо так вернутися, не бившись, сором буде нам гiрше смертi».

Але попри все його чекає поразка. «Краще ж би порубаним бути, нiж полоненим бути» — говорить вiн, та саме це йому судилося — iз золотого сiдла вiн «пересiв у сiдло кощiйове» (рабське). «А Iгоревого хороброго полку не воскресити» — з болем повiдомляє автор.

То чому ж Iгоря спiткало таке лихо?

«О мої сини, Iгорю i Всеволоде! — каже про це «золоте слово, iз слiзьми змiшане», Святослав, довiдавшись про гiрку долю Iгоря та його вiйська. — Рано почали ви Половецьку землю мечами разити, а собi слави шукати».

Рано — тому що половцi були приборканi великим князем київським Святославом якраз перед походом Iгоря, а князi без упину сваряться мiж собою. Вирушати у новий похiд за таких умов було дуже нерозсудливим, тож i «засумували в городах заборола, а веселiсть поникла».

«Чорна земля пiд копитами кiстьми була засiяна, а кров’ю полита i тугою зiйшов (цей посiв) на Руськiй землi…»

Автор спiвчуває Iгоревi, та правда для нього важливiша — поряд з найкращими рисами поступово стають зрозумiлими й типовi недолiки цього хороброго князя: вiн надто необачний, надто запальний i надмiрно честолюбний.

То ж, з одного боку, в ролi захисника Iгор майже iдеальний, але з iншого — зовсiм нi. Беззаперечно, визначнi якостi його саме як воїна не збiгаються iз бажаними чеснотами полководця, адже останньому потрiбнi розсудливiсть i помiркована обережнiсть. Що переважить?

У Путивлi плаче жiнка полоненого князя, Ярославна. Вона закликає вiтер, рiки та навiть сонце допомогти Iгоревi визволитись з бiди. Заклики не лишаються марними — Iгор тiкає, i не можна не помiтити, з якою радiстю ставиться автор до цiєї втечi. Бог показує князевi напрямок втечi, рiчка Донець лелiє його на хвилях, стелить йому пiд ноги зелену траву. «Землi радi, города веселi», коли Iгор прибуває в Київ.

Тож його особистi якостi важливiшi для автора, нiж недостатня воєначальницька майстернiсть, що може прийти з досвiдом.

Вiра невiдомого автора саме у цi кращi сторони Iгоря цiлком ви-правдовується: пiзнiше, як вiдомо, князь не раз вiдплачував за свою поразку успiшнiшими походами на половцiв. Для автора князь Iгор лишається втiленням князiвських доблестей.

Образ Iгоря уособлює героїчний дух усього народу, сповнений пат-рiотизму i почуття воїнської честi, а цей дух неможливо знищити однiєю поразкою, чи забути про нього через окремi помилки.

Змальовуючи Iгоря з його доблестями та вадами, у стосунках з iншими князями та у боротьбi з ворожою навалою, автор зображує ще

й узагальнений образ Руської землi, яку треба любити i берегти. Це й намагається робити Iгор.

Головним задумом автора було закликати Київську Русь до єдностi, особливо перед загрозою з боку давнiх ворогiв — половцiв. Образ головного героя теж слугує цiй метi.

Саме в цьому високому патрiотизмi полягає найбiльша цiннiсть високохудожньої найвидатнiшої пам’ятки давньоруської лiтератури — «Слова о полку Iгоревiм».

«Лiпше смерть, достойна слави,

 анiж зганьблене життя»

 / Шота Руставелi /

У поемi «Слово о полку Iгоревiм» невiдомий автор iз великою майстер нiстю змалював мужнiх захисникiв Руської землi вiд половцiв у XII столiттi.

Серед усiх персонажiв поеми на першому планi ми бачимо хороброго князя Iгоря та вiдважну дружину, з якою вiн вирушив у похiд проти ворогiв.

Iгор був новгород-сiверським князем. Iз перших рядкiв поеми вiн виступає перед нами як патрiот: мужньо обороняє рiдну землю вiд найлютiшого ворога Київської Русi — половцiв. Найсвятiший обов’язок для нього — залишитись вiрним своїй вiтчизнi, навiть вiддати за неї своє життя, але не зрадити її. Тому i говорить вiн такi глибоко патрiотичнi слова перед виступом у похiд: «Браття i дружино. Лучше ж би потятим бути, анiж полоненим бути».

Потрапивши у полон, Iгор не втрачає надiї повернутись на батькiвщину, думкою лине на рiдну землю: «Iгор спить, Iгор не спить, Iгор мислю поля мiрить од великого Дону до малого Дiнця».

Мужнiстю князiв Iгоря i Всеволода захоплюється навiть київський князь Святослав. Вiн говорить: «Вашi хоробрi серця в жорсткiм харалузi скованi, а в одвазi загартованi».

Крiм цього, автор пiдкреслює i благородство Iгоря. Князь розумiє, як потрiбнi в бою взаємодопомога i взаємовиручка, i тому не залишає в бiдi Всеволода. Вiн не кидає свого брата на поталу ворогам, коли той потрапив у скрутне становище, негайно поспiшає йому на допомогу: «Iгор полки завертає: жаль бо йому милого брата Всеволода».

Коли ж дружина Iгоря почала зазнавати поразки, то князь не залишає поля бою, а як буйний тур, б’ється разом iз воїнами до кiнця.

Але чому ж Iгор зазнав поразки? По-перше, тому, що дiяв нерозсуд ливо. Адже вiн виступив у похiд сам, не порадившись нi з ким, навiть iз київським князем Святославом. Та й похiд вiн мiг би вiдкласти, адже природа вiщувала йому невдачу, нiби попереджувала, щоб Iгор зачекав. Проте Iгор був занадто самовпевненим, i його необдуманi дiї призвели до поразки.

По-друге, Iгор був честолюбивою людиною. Його прагнення здобути собi славу дорого обiйшлося русичам. Зазнавши поразки у битвi з половцями, вiн вiдкрив нападникам дорогу на Русь. Саме за це Iгоря i його брата Всеволода гостро картає автор «Слова…», вкладаючи в уста Святослава такi слова: «Ви ж сказали: «Мужаймося самi — минулу славу самi заберем i прийдешню самi подiлим!», Без честi бо кров погану ви пролили».

Отже, прославляючи мужнiсть i патрiотизм князя Iгоря, автор засуджує його легковажнiсть, честолюбство, вiн пiдкреслює, що лише у спiльнiй боротьбi, об’єднаними зусиллями всiх князiв можна розгромити половцiв.

Образ Iгоря глибоко хвилює сучасного читача. Знайомлячись iз ним, ми переконуємось, що i в глибоку давнину нашi хоробрi предки були великими патрiотами i мужнiми захисниками рiдної землi вiд нападникiв, вiд тих, хто намагався посягнути на її свободу i незалежнiсть. Iгор близький нам своїм глибоким патрiотизмом, вiдданiстю рiднiй землi, своєю незламною мужнiстю i вiдвагою.

До тебе, князю, моє слово… (звернення автора «Слова о полку Iгоревiм»)

Iгоре, князю мiй, чому так сталося? Втiш моє розбите серце мудрою вiдповiддю. Чому ти не зажив слави мудрого князя, який не буде нав-мання вирушати у похiд? Чому не слухав мудрої ради? Споконвiку нашi предки поважали вiщування, завжди пiдкорялися законам природи, бо почувалися її часткою. А ти не послухав…

Я, звичайно, висловлюю тобi подяку за те, що ти цiнував мене не лише за спiви для воїнiв, а й за те, що я теж воїн твоєї дружини. Як

i ти, теж дiлив iз ними тяжкi буднi воєнних походiв, спав пiд вiдкритим небом, примостивши пiд голову сiдло. А якi воїни у нас! Про таких кажуть, що вони з кiнця списа годованi. I то так. Але зараз не можу змовчати, бо то мiй обов’язок — сказати тобi правду з великої поваги до тебе.

Iгоре, дужий мiй князю, як гiрко думати про тебе, що ти був таким мужнiм, а от мудростi тобi не вистачило. Тугою серце повниться, як i вся руська земля стогне вiд лютi до напасникiв наших, як гiрко й скорботно стискаються вуста, коли ми бачимо недалекогляднiсть князiв наших. Що з вами, оборонцi нашi? Чому розум повитий жадобою слави своєї власної, а не слави руської землi? Чому не думаєте про єднiсть нашу? Навiть ти, Iгоре, пiддався спокусi. Гiрко менi, жаль серце стикає чи то вiд болю за наш край, чи то вiд гнiву на тебе за твою нерозсудливiсть.

Менi було легко писати ранiше, слова нiби самi складалися у вiршi й пiснi. А зараз цього вже немає. Хто дасть менi мудру раду? Хто i чим утiшить моє серце? Сумно пишуться рядки про тебе. Думалося, що ось  повернемося з походу i складу я на твою честь величальну пiсню для нащадкiв про славу мудрого воїна i славу дружини нашої. А замiсть цього я мережу рядки про смуток, який оповив землю, бо ж люблять тебе, князю, за мужнiсть i вiдвертiсть твою i переживають, що занапастив ти i себе, i землю нашу. I як всяке любляче серце прощають тобi

i твою погорду, i необачнiсть.

Сторінка: 1 2

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Князь Iгор — мужнiй воїн. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru