Київські «неокласики». Микола Зеров

Твір розміщено в Твори з російської літератури від Tvir в Суббота 12 июля

Неокласики — група українських поетів та письменників-модерністів початку ХХ століття.

На відміну від інших груп, «неокласики» не дбали про своє організаційне оформлення й не виступали з ідейно-естетичними маніфестами. Проте їхня присутність у літературному житті була досить вагомою, що позначилося не лише на творчому рівні, а й під час літературних дискусій 1925–1928 рр.

Неокласицизм (з грецької новий і зразковий) — течія в літе­ратурі та мистецтві, що з’явилася значно пізніше занепаду кла­сицизму як літературного напряму й знайшла свій вияв у вико­ристанні античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів, проголошенні гасел «чистого» мистецтва та культу позбавленої су­спільного змісту художньої форми, в оспівуванні земних насолод.

Неокласицизм виник у західноєвропейській літературі в сере­дині ХІХ ст. До групи українських неокласиків у 20-х роках ХХ ст. належали М. Зеров, М. Драй-Хмара, М. Рильський П. Филипович, Юрій Клен (О. Бургардт). Вони відмежовувалися від так званої пролетарської культури, прагнули наслідувати мис­тецтво минулих епох, віддавали перевагу історико-культурній та морально-психологічній проблематиці.

Те, що неокласики прагнули впроваджувати у своїй творчості форми та методи грецького й римського мистецтва, представ­никам влади здалося невизнанням радянської дійсності. Тому в 1935 р. були заарештовані М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара, яких звинувачували в шпигунстві на користь чужоземної держави, у підготуванні й спробі вчинити терористичні замахи на представників уряду та партії і в приналежності до таємної контрреволюційної організації, очолюваної професором Мико­лою Зеровим.

Проходив у цій справі неокласик М. Рильський, але через дея­кий час був звільнений. Юрій Клен (О. Бургардт), скориставшись своїм німецьким походженням, виїхав до Німеччини на лікування й не повернувся. А М. Зеров був розстріляний 1937 р., П. Филипович загинув на Соловках того ж 1937 р., М. Драй-Хмара помер у концтаборі на Колимі в 1939 р.

Неокласики позиціонували себе як естетів і жорстко проти­ставляли себе народництву й романтизму. Крім художньої твор­чості, члени групи були також активними літературними крити­ками та теоретиками українського.

Неокласики належать до так званих письменників доби «роз­стріляного відродження».

Справді масовими літературними організаціями того часу стали Спілка селянських письменників «Плуг» (1922 р.) та Спілка пролетарських письменників «Гарт» (1923 р.).

Усний журнал «Гордість української літератури»

Перекладач, учений, критик і поет,

Закоханий в Елладу і поетів Риму,

Плекав класичний ритм і срібно дзвонну риму

Великий ерудит, природжений естет.

Прихильник строгих форм різьбив дзвінкий сонет.

Перекладав поетів світових перлини,

Нещадно розбивав противників доктрини,

І кожен рік міцнів його високий лет…

В часи сваволі дикої, пітьми і зла,

Коли засліплені безглуздий культ кували,

В неволі дальній, де німа холодна мла,

Миколи Зерова не стало.

(О. Теліга)

У цьому сонеті влучно описане життя нашого славного зем­ляка, якого заслужено називають гордістю української літератури.

Широченна ерудиція в античній, західноєвропейській, укра­їнській і російській літературах, ґрунтовні знання з історії, тонкі естетичні відчуття, глибокий аналіз і розуміння літературних явищ, строгий критичний розум, феноменальна пам’ять, вільне володіння стародавніми й новими мовами (близько 20), блиску­чий ораторський талант, тонко вигострене слово — ось багатю­щий арсенал, яким володів Микола Зеров, який допомагав йому виходити переможцем із різних літературних дискусій. У цьому була його нездоланна сила. У цьому було і його нещастя.

Неокласична естетична позиція М. Зерова, як і його побратимів по перу (М. Рильського, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, О. Бургардта), полягала в необхідності засвоєння найвищих літератур­них здобутків людства як передумови справжнього розквіту мис­тецтв, розуміння значення уроків класики у зростанні художника слова. Така позиція у 20–30-ті роки ХХ ст. була актуальна, адже в той час українську літературу заполонили твори-агітки, твори-плакати на злобу дня. Письменник писав власну історію душі, протиставляючи її сірості, провінційності. Він уважав україн­ську словесність невід’ємною складовою європейської словесності.

Як науковець і літературознавець М. Зеров турбувався й вбо­лівав за майбутнє української культури. Брав активну участь у літературній дискусії 1925–1928 рр., ставши на бік М. Хви­льового та інших членів ВАПЛІТЕ. Виступав проти російської культурної гегемонії, проти зведення штучної завіси між укра­їнською й західною культурами. Дбаючи про майбутнє україн­ського письменства, поет закликав звертатися до джерел, вивчати

Досвід минулих поколінь, традиції рідної культури, здійснювати новітні пошуки в письменстві. Йому було чуже неуцтво й при­стосовництво в літературі, виступав за творче змагання. Уважається, що з цього все й почалося: неокласики, ортодокси, руйначі усталених традицій, формалісти, попутники, а значить — вороги народу. Звідси — неприязнь, підозра, неприйняття і, нарешті, репресії. Майже 10 років (до арешту) Микола Зеров жив у «підві­шеному» стані — зацькований і зневажений. Та вірив, що кривда відступить. Не відступила…

На Соловках, у нелюдських жахливих умовах, письменник намагався хоч якось зберегти свій внутрішній світ — останнє, що в нього залишилося. Але безжальна тоталітарна машина не зали­шала йому шансів на життя.

Микола Костянтинович Зеров, володіючи пам’яттю тисячо­літь, прагнув служити ідеалові гармонії в суспільстві. Але митець мусив трагічно загинути, бо жив у часи, коли такі особистості вважались небезпечними для суспільства.

Його реабілітовано посмертно. Творча спадщина Миколи Зерова повноправно входить у фонд культурних цінностей укра­їнського народу, якому він і присвятив усе своє коротке життя.

Хронологічна таблиця життя й творчості м. Зерова

1890 р., 26 квітня — народився в м. Зінькові в родині вчи­теля.

1898–1900 рр. — навчання в Зінківській 2-класній школі.

1900–1903 рр. — навчання в Охтирській гімназії.

1903–1908 рр. — навчання в Першій Київській гімназії.

1908–1914 рр. — студент історико-філологічного факультету Київського університету. Один із провідних діячів Київської укра­їнської студентської громади.

1912 р. — початок літературної діяльності в журналі «Світло».

1914 р. — блискучий захист роботи «Літопис Грабянки», закін­чення університету.

1914 р. — знайомство з майбутньою дружиною Софією Лобо­дою.

1914–1917 рр. — викладач у Златопільській гімназії.

1917–1920 рр. — викладач латини в Другій українській дер­жавній гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства і Академії Наук.

1919 р. — редактор журналу «Книгар».

1920 р., 13 лютого — вінчання із Софією Лободою.

1920 р., травень — дійсний член філологічної секції Україн­ського наукового товариства.

1920 р. — вийшла книга «Антологія римської поезії» у його перекладах українською.

1920 р. — вийшла книга «Нова українська поезія».

1920 р., жовтень — переїзд сім’ї в Баришівку; викладання

Історії у соціально-економічній школі.

1921 р. — вийшла збірка «Сонети і елегії».

1922–1933 рр. — професор, завідувач кафедри Київського ін­

Ституту народної освіти.

1924 р. — вийшли друком лекції з історії літератури «Нове українське письменство» (1798–1870 рр.).

1924 р. — вийшла збірка «Камена».

1924 р. — опублікована монографія «Нове українське пись­менство».

1924 р. — вийшла монографія «Леся Українка».

1926 р. — побачила світ збірка статей «До джерел».

1928–1929 рр. — приїзд до Полтави, зустріч з Г. Мафетом, О. Ковінькою.

1929 р. — вийшла збірка статей «Від Куліша до Винниченка».

1929 р. — свій архів передає до Всенародної бібліотеки Укра­їни, складає бібліографію своїх творів.

1934 р., вересень — звільнення від викладацької роботи в уні­верситеті, позбавлення можливості займатися науковою роботою.

1934 р., листопад — смерть сина.

1934 р., грудень — переїзд до Москви.

1935 р., квітень — арешт.

1936 р., лютий — суд, вирок «терористові» — 10 років таборів.

1936 р., травень — вивезений на Соловки.

1937 р., вересень — останній лист дружині. 1937 р., жовтень — справу переглянуто й винесено вищу міру

Покарання.

1937 р., 3 листопада — розстріляний в урочищі Сандормох (Карелія).

1958 р., березень — реабілітований.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Київські «неокласики». Микола Зеров. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru