Ідея соборності та незалежності України (За романом П. Куліша «Чорна рада»)

Твір розміщено в Пантелеймон Олександр. Куліш від Tvir в Четверг 24 февраля

Пантелеймон Олександрович Куліш народився 26 липня 1819 р. на хуторі поблизу містечка Вороніж на Чернігівщині в сім’ї заможного козака. Навчався у Новгород-Сіверській гімназії та в Київському університеті. Учителював переважно в дворянських училищах та гімназіях. Був заарештований за причетність до справи Кирило-Мефодіївського товариства. Звільнившись після кількарічного адміністративного заслання, жив у Петербурзі, де працював дрібним чиновником. Одночасно займався видавничою діяльністю, активно співробітничав в українському журналі «Основа». Кілька років перебував на державній службі у Варшаві, подорожував країнами Західної Європи. Останні роки життя провів на власному хуторі Мотронівка на Чернігівщині. Тут і помер 14 лютого 1897 р.

Літературну діяльність Куліш розпочав у 40-х рр. Виявив себе як талановитий поет, прозаїк, драматург, майстерний перекладач та проникливий літературний критик. У прозі Куліша центральне місце посідає історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». Перший варіант роману (1846 р.) не був вчасно опублікований через арешт письменника. Нова редакція «Чорної ради» побачила світ 1857 р. Використавши історичні свідчення з літописів Самовидця та Григорія Грабянки, осмисливши матеріал козацьких записок, письменник на основі українського історичного матеріалу створив роман вальтер-скоттівського типу. В основу сюжетної канви покладено мотив подорожі. Події в романі зображено в двох планах — історичному та особистісному. Центральним епізодом твору є Ніжинська рада 1663 р., в ході якої фатальну роль відіграв простолюд. Для автора чорний колір позначає не лише соціальну приналежність учасників ради. Він виступає символом руїни та анархії, що зводить нанівець державотворчі задуми козацької еліти.

Куліш є автором поетичних збірок «Досвітки», «Хуторна поезія», «Дзвін». Значний інтерес становлять його переклади зі світової поезії, що увійшли до посмертної збірки «Позичена кобза».

Велике історико-літературне значення мають критичні праці Кулі-ша, позначені аналітичною глибиною та масштабністю філософських узагальнень.

Як щирий патріот України П. О. Куліш мав усвідомлене почуття відповідальності за долю нації. Він шукав шляхи виходу з колоніального рабства, тому звернувся до історії, насамперед її трагічних сторінок, які б могли вказати на причини втрати Україною державності. Письменника глибоко вражали зневага його сучасниками національних святинь, він намагався дошукатися причин національного лиха. Так поступово заро-джується в нього задум написати історичний роман із часів козаччини, але звернувся не до її перемог, а до епохи анархії та чвар, що стояли на шляху до національного об’єднання.

Історик і науковець, Пантелеймон Куліш прискіпливо вивчав документи минулих часів, фольклор, свідчення очевидців, підводив свій історичний роман під наукову базу, але при цьому керувався емоціями, сповідував селянську мораль, категорично засуджував руйнаторство й кровопролиття. Тому читачам зрозуміло, що сам автор відчутно присутній у романі: в багатьох моментах устами Божого чоловіка, старого Шрама, далекоглядного Якима Сомка і навіть іноді Кирила Тура говорить не хто інший, як «гарячий Панько».

Символом деградації козацької епохи для Куліша була Велика Руїна, а Ніжинська рада 1663 року — переломним моментом у занепаді української державності. Тому «чорна рада» і стала предметом зображення, тим кульмінаційним моментом, навколо якого групуються події та персонажі. У романі органічно переплелися справжні історичні події, імена зі створеними авторською уявою. Та й реальні історичні прототипи постають в «Чорній раді» як образні узагальнення певних тенденцій, певних суспільних настроїв. Сам Куліш в епілозі до роману зазначав, що свій задум він хотів донести до читача не «дисертацією, а художнім відтворенням забутої і викривленої в наших уявленнях старовини».

Роман «Чорна рада» — твір багатопроблемний. Автор порушує не лише історико-політичні проблеми (патріотизму і незалежності держави, ставлення влади до народу, ролі державного діяча), а й філософські, загальнолюдські (боротьби добра і зла, кохання і подружнього щастя, батьків і дітей, народної моралі).

Хоч персонажі роману і є носіями авторських ідей, думок, симпатій та антипатій, все ж вони вийшли з-під пера П. Куліша повнокровними живими художніми образами, за долю яких читач переживає, радіє, яким співчуває, чи котрих, навпаки, засуджує. Це і далекоглядний політик, мужня людина, красень Яким Сомко, і палкий патріот, суворий старий Шрам, і романтичний та відважний його син Петро, і чарівна Череванівна, і химерний, але одчайдушний козак Кирило Тур, і підлий Брюховецький, підступний і жорстокий Гвинтовка та багато інших, від вчинків яких залежала доля цілої нації.

У романі «Чорна рада» переплітаються різні стилі. Окремі сторінки, присвячені переживанням Петра, його стосункам з Лесею, звучать поетично, зворушливо, як вірші. Інші ж — пристрасні монологи героїв в ораторському стилі, де викладаються їхні погляди (та й авторські) на суспільні проблеми, на облаштування української державності. У творі зустрічаються й розлогі описи, й масові сцени, й короткий конспективний виклад подій (наприклад, розповідь про загибель Сомка, Васюти й Шрама).

Роман насичений уривками народних пісень, цитатами з літописів, Святого Письма, що відіграє важливу композиційну роль, так само як і прийом сну (сон Череванихи) та листа (Сомка — Васюті).

П. Куліш показав і неабияку художню майстерність. Його мова запашна, з відчутним історичним колоритом, насичена оригінальними порівняннями, епітетами, метафорами та іншими засобами виразності, близькими до усної народної творчості.

Вражає масштабність та епічність розповіді. Адже П. Куліш осягає своїм письменницьким зором усю Україну — від столиці до дрібного хутора, проникає у психологію багатьох людей — від міщанина Тараса Сурмила, кобзаря Божого Чоловіка до державного діяча, претендента на булаву Якима Сомка, від дивакуватого сміливця-запорожця Тура до дівчини-красуні Лесі Череванівни.

Про роман «Чорна рада» захоплено відгукнувся Т. Шевченко та багато інших видатних людей. А Іван Франко вважав його «найкращим твором історичної прози в українській літературі». І це не даремно. І ми, сучасні читачі, відчуваємо неповторний колорит епохи Великої Руїни, вчимося жити в єдності та мирі зі своїми співвітчизниками, щоб не повторювати помилок історії.

Україна — «тихі води, ясні зорі» — завжди була для загарбників, сусідів і несусідів ласим шматочком. Постійно частини її території потрапляли під чиюсь залежність, а після Переяславської угоди 1654 року вона взагалі поділилася надвоє. Одна частина, Лівобережна Україна, була під протекторатом Росії, а друга, Правобережна — Польщі.

Та завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до об’єднання, до збереження української державності. Довгий час це не вдавалося. І П. Куліш перший у літературі торкнувся теми козацьких часів, коли герої перенесли центр творчих зусиль із зовнішньої боротьби (політичної, релігійної, національної) на внутрішню боротьбу в Україні. Це дало можливість у новому світлі побачити природу козацьких війн і головні причини національного розбрату, національної трагедії.

У романі «Чорна рада» ми бачимо представників різних поглядів на соборність та незалежність України. В образі Сомка, наприклад, автор відобразив свій ідеал гетьмана, освіченого, талановитого, розумного, здатного сильною рукою об’єднати всі землі України в самостійну державу, рівну серед інших європейських держав. Для цього, на думку героя, потрібно було утвердити старшинське панування, тримати в покорі голоту, встановити міжкласовий мир, піднести культуру й освіту. Але влада так просто до рук не дається. Для цього потрібні і хитрість, і дипломатія, і особливо — вміння згуртувати навколо себе однодумців (а Сомка зрадили три його полковники, у яких він був упевнений), а також подумати про полегшення становища трудового народу, встановлення хоч якихось елементів соціальної справедливості. Цього всього не було, на жаль, у славного наказного гетьмана, і він програв, поплатившись життям за ідею.

Гине і палкий прихильник об’єднання розрізнених частин України, встановлення автономної республіки та утвердження міцної гетьманської влади полковник-піп Шрам. Його патріотизм дивним чином поєднувався зі зверхнім ставленням до «черні» та запорожців, а це, у свою чергу,- з проповіддю класового миру. Про який же мир може йти мова, коли трудовий народ у результаті виборів та воєн не одержить нічого, крім нового тиску з боку старшини?

Іван Брюховецький зумів привернути до себе всіх, на кого йому можна було опертися для здобуття гетьманства — і запорожців, і простий люд, і російських бояр. Перших підкупив викраденим із гетьманської скарбниці сріблом, простим поводженням, підтримкою козацьких звичаїв; другим обіцяв різні права й пільги, полегшення становища; третім просто дав ха-баря. Мети своєї добився, став гетьманом, але зовсім не задля ідеї соборності та незалежності України, а для власного звеличення та збагачення.

І простий народ, і запорожці, і козацька старшина, як уже часто бувало, виявилися занадто довірливими до фальшивих обіцянок претендента на булаву та російського царського уряду. В епоху Іванця посилилися кривавий розбрат, тиск північних сусідів та гніт підневільного народу, який втратив усі права, здобуті у визвольній війні проти польської шляхти.

Сторінка: 1 2

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Ідея соборності та незалежності України (За романом П. Куліша «Чорна рада») . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    загрузка...

    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru