Нові твориІ личком пригожа, і душею чарівна ( «Дванадцять місяців»)
Жила-була пасербиця. І не було їй спокою в сім’ї. Мачуха та її дочка примушували пасербицю виконувати найважчу чорну роботу. Все виконувала вона безвідмовно. Одного разу мачуха поставила перед пасербицею, здавалося, зовсім безглузде питання. Річ у тому, що королеві забажалося серед зими пролісків. Вона пообіцяла тому, хто принесе кошик пролісків, стільки золота, скільки у кошику буде квітів. Почула про це мачуха і захотіла розбагатіти. Але кому доручити збирати проліски взимку? Звісно, пасербиці. Ось і вирушила бідолаха у засніжений ліс.У лісі дівчинка побачила багаття, навколо нього - людей. Вони дозволили пасербиці погрітися біля вогнища і з’ясували, навіщо вона прийшла до лісу. Незнайомці, з якими зустрілася дівчинка, були брати-місяці. В їх владі було домовитися проміж собою про те, щоб серед лютої зими раптово на одну годину засяяло квітневе сонце. Дівчинка не просто поверталася додому з кошиком пролісків, а ще з подарунком від Квітня - з чарівною каблучкою.
Ця каблучка і допомогла пасербиці в лиху годину. Побачивши чудовий букет пролісків, королева сама забажала вирушити у ліс по квіти. Потрібне місце могла вказати тільки пасербиця. Опинившись у лісі зі своєю свитою, королева стала свідком низки надзвичайних подій. Кожен з місяців демонстрував один за одним свої здібності. Проліски змінювалися іншими квітами, ягодами, грибами. Йшов рясний дощ, налітав вітер, і знову була зима.
А потім вийшов Січень і запитав, у кого які бажання. Мачуха і дочка захотіли шуби. Січень подарував їм шуби з собачого хутра, і вони перетворилися на собак. У кожного були свої вимоги. Лише пасербиця нічого не просила. Вона звикла одержувати все своєю працею. Брати-місяці нагородили працьовиту дівчину за її добрі справи. Кожен дав їй одяг, прикраси. Місяці захоплювалися її красою, добрим, чутливим серцем, вмілими руками.
Місяці дали їй також казкових білих коней, щоб пасербиця з подарунками швидше дісталася додому. І тут виявилися найкращі якості дівчини. Вона не змогла залишити без допомоги королеву і її супутників. Запропонувала місце в санях дала одяг, щоб не змерзли. Ця історія повчальна. Ніколи не треба ставити себе над іншими, зазнаватися, намагатися скривдити, розбагатіти за рахунок іншого, бо і на собак перетворитися недовго, як це сталося з мачухою та її дочкою. Коли доля посміхається людині, вона інколи дуже сильно змінюється. Звідки тільки й беруться пихатість, чванливість, байдужість, і друзів не помічає, і вітається ніби ласку робить, зверхньо. Виходить, що доля ніби випробовує людину: яка ж вона насправді? Але є люди, які в будь-яких ситуаціях залишаються самі собою. І хоча Попелюшка з казки Ш. Перро і пасербиця з «Дванадцяти місяців» С. Маршака - казкові персонажі, але в них ми пізнаємо живих людей, які не зрадили своїх принципів. Вони з гідністю проходять нелегкі життєві випробування. Попелюшку, і пасербицю вирізняють працелюбність, доброта, турбота про близьких і зовсім незнайомих їм людей.
Попелюшка врешті-решт стає дружиною принца. Пасербиця одержує щедрі дари. Доля усміхається їм. І ось тут настає момент, коли високе становище у суспільстві і багатство можуть різко змінити характер тих, хто зовсім недавно були, ніким. Точніше, і та, і інша були пасербицями, виконували тяжку роботу, з них знущалися і мачухи, і сестри, вини були у приниженому становищі. Але що робить Попелюшка, коли стає дружиною принца? Вона не мстить колишнім своїм кривдницям. Вона пропонує їм жити у палаці, і незабаром її зведені сестри виходять заміж за вельмож.
А як чинить пасербиця з казки «Дванадцять місяців»? Вона теж нікому не мстить. Коли її мачуха і зведена сестра у лісі перетворилися на собак (до речі, через власну жадібність і поганий характер), вона виявила співчуття. Пасербиця питає у Січня, чи довго цим бідолашним перебувати у собачих шкурах. З цих вчинків двох щасливиць ми бачимо, що вдача, яка їм посміхнулася, не зіпсувала їх, бо вони залишилися самі собою.
У казці Ш. Перро і С. Маршака справедливість бере гору. Доля винагороджує Попелюшку і пасербицю. Але ці дві дівчини приваблюють іншим. Тим, що не втратили своє обличчя, залишилися такими ж добрими, турботливими, не зазналися.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!