Колись Г. Сковорода говорив, що свiт — це театр. I кожен повинен для себе обрати ту роль, яку вiн зможе найкраще виконати, ту, що вiдповiдає його нахилам i здiбностям. Стосується це насамперед вибору професiї.

Скiльки їх — видiв трудової дiяльностi? Сотнi? Тисячi? I всi вони потрiбнi та кориснi. Але так важко визначити, яка професiя тобi бiльше довподоби, яка зробить твоє життя щасливим!

Серед них i така вiчна i невмируща, як професiя лiкаря, цiлителя, рятiвника. Адже люди хворiли чи дiставали ушкодження завжди. Хто зна, може колись i зникнуть назавжди хвороби, подоланi, наприклад, вже майже повнiстю: чума, холера та чорна вiспа. Але поки що люди з надiєю i вiрою йдуть до лiкарiв, а лiкарi роблять усе можливе, щоб вилiкувати, зменшити їхнi страждання. Хiба це не шляхетно — допомагати!

Що зичать людинi друзi? Щастя i здоров’я. До речi, i щастя без здоров’я — сумнiвна рiч. Тож є за що спiвати гiмн професiй, що допомагає нам зберiгати цей скарб.

Молода жiнка чекає дитину — лiкар допомагає їй народити маля. Немовля, з’явившись на свiт, бачить поруч з собою людину в бiлому халатi.

Малому школярику роблять щеплення, спостерiгають за його розвитком.

Воїна поранено в бою — дiвчина з червоним хрестом виносить його з поля бою i передає у руки хiрурга. Але навiть у мирний час — хiба мало ситуацiй, коли доводиться викликати «Швидку допомогу»? Стихiйнi лиха, автомобiльнi аварiї — скрiзь ми бачимо поряд машини з червоними хрестами та лiкарiв, що поспiшають на допомогу постраждалим.

Лiтнiй людинi починають допiкати рiзнi хвороби. I знову вона йде до лiкаря, i за лiкуванням, i за добрим словом, що теж може врятувати життя.

Змалку i до глибокої старостi лiкарi пiклуються про нас. Про лiкарiв пишуть книги, складаютьлегенди.

Колись це були цiлителi, як, наприклад, давньоруський лiкар Агапiт, що чудодiйно врятував вiд нiби безнадiйної хвороби Володимира Мономаха. Звiдти, з давнiх часiв бере початок сьогоднiшня фiто — i психотерапiя (бо й тодi цiлителi як лiкувальний засiб використовували добре слово). Потiм на допомогу медицинi поступово прийшла хiмiя, так виникла цiла наукова галузь — фармакологiя, що займається створенням лiкiв. Вдосконалюються методи, але лишається незмiнною сутнiсть.

Лiкар завжди на чергуваннi. Ця людина — подвижник. Вона веде постiйну вiйну за здоров’я людей.

Халати бiлi -

В темних плямах йоду,

Годинник лiчить пульс

Безсонних дiб,

Тут камфора потрiбнiша

За воду

I строфантiн

Потрiбнiший за хлiб.

(В. Коротич, «Лiкарня»)

Рятувати людей — це завжди прекрасно. I не лише в прямому, медичному аспектi. Нам вiдомi iмена лiкарiв, що пiд час вiйни, окупацiї, переховували поранених бiйцiв, або навiть визволяли полонених як, наприклад, професор Мєщанiнов, що дiагностував у бранцiв «холеру», «тиф» та iншi iнфекцiйнi хвороби — таких хворих нiмцi вiддавали жiнкам, що приходили у пошуках рiдних до колючого дроту. З якою вдячнiстю врятованi згадують цього Лiкаря з великої лiтери, справжню Людину!

Знаємо ми й лiкарiв, що, ризикуючи життям, випробовували на собi новi методи лiкування.

Робота лiкаря — бiльше, нiж робота. Це — високе покликання, це — особливе життя.

Його кабiнет i його палати,

Портрет його… Сльози марнi.

Лiкарi надягають бiлi халати.

Лiкарi вмирають у лiкарнi.

(В. Коротич, «Пiлоти згорають ще молодi…»)

Незвичайнi люди — звичайнi лiкарi. Вони готовi цiлодобово чергувати бiля лiжка хворого, забувати про огиду i звичайну втому. Чи кожен зданий так любити сторонню людину до самозреченостi?

Тож вшануємо ж цих героїв, що живуть i працюють з нам поруч, i цю дивовижну професiю, синонiмами якої можна назвати людянiсть i доброту!

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Гiмн професiї лiкаря. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

Нет подходящих публикаций