Героїчний епос: «Пісня про нібелунгів»

Розміщено від Tvir в Вторник 25 мая

«Пісня про нібелунгів» у своєму більш повному, високохудожньому (канонічному, якщо перейти на науковий стиль) вигляді створена (записана) у 1200 році в Південній Німеччині середньоверхньонімецькою мовою. Корені її надзвичайно популярного серед германців сюжету сягають сивої давнини, швидше за все — ще епохи Великого переселення народів. Недаремно ж видатний німецький митець Ріхард Вагнер, створюючи свою тетралогію «Перстень Нібелунгів» (рос. «Кольцо Нибелунгов»), не задовольнився часовою «відне-сеністю її подій до. IV-VI СТ. Тобто До часів Великого переселення, а пішов глибше — у скандинавську міфологію, тобто «прагерманську», вводячи до свого твору старовинних божеств річки Рейну, персонажів язичницької міфології.

Ми у ній зустрічаємо своїх давніх знайомих ще за скандинавським епосом: богатиря, улюбленця германців Зигфрида (ісл. Сигурд), саме ім’я якого свідчить про його перемоги, адже «зиг» німецькою перекладається як «перемога» (до речі звідси німецькі вигуки «зиг-хайль!»); королеву богатирку Брюнхільду (ісл. Брюнхільд), бургундського короля Гунтера (ІСЛ. Гуннар), його вірного вассала, вбивцю Зигфрида, Жорстокого Хагена (ісл. Хьогні), грізного Аттилу, перетвореного у німецькому епосі на майже безхребетного куртуазного Етнеля (ІСЛ. Атлі). Тобто герої майже ті самі, що у скандинавів. Але наскільки різним є розвиток одного сюжету на скандинавському та німецькому духовних теренах, тобто у германців з одного боку — острівних та півострівних (нор-маннів), з другого — континентальних. Складається «Пісня про нібелунгів» з 39 пісень (авентюр), 2382 строф, по чотири рядки у кожній. Тема «Пісні про нібелунгів» (до речі, як і тема «Іліади») викладена вже у перших рядках (переклад російською з середньоверхньонімецької Ю. Корнеєва):

Авентюра І, 1.

  • Полны чудес сказанья давно минувших дней
  • Про громкие деянья былых богатырей.
  • Про их п и р и, забави, неечастия и горе
  • И распри их кровавме услишите вы вскоре…

Це — одна з провідних тем «Пісні»: з одного боку бенкети та забави, з іншого — нещастя та горе. Ми ще не раз повернемось до цієї думки, дуже характерної для всього германського епосу. Починається твір з опису краси юної сестри трьох бургундських королів-братів: Гунтера, Гернота та Гізельхера:

1, 2. Жила в земле бургундов девица юных лет. Знатней ее и краше еще не видел свет. Звалась она Кримхильдой и так была мила,  Что многих красота ее на гибель обрекла…  

Первісне значення слова «нібелунги» — карлики, які мешкали у підземному царстві, де було багато казкових скарбів. Вони, зокрема, охороняли ці скарби. Але, очевидно, якраз цього значення слова «нібелунги» автор «Пісні» про них і не знає, адже у першій частині твору нібелунгами названі незнайомі могутні воїни, у другій — бургунди. Нам залишається одне — вважати нібелунгами всіх, хто володіє чарівними скарбами. Саме тому у назві твору слово «нібелунги» пишеться з малої літери.

Ну і, звичайно ж, десь у далеких краях жив дуже вродливий, сміливий, шляхетний парубок, майбутня пара   їй — це  син  нідерландських  королів  Зигфрид

(ПОМІТИЛИ  трансформацію  образу?  АДЖЄ   у  ісландців

Сигурд був знайдою, а тут така родослівна). І от красуні Кримхільді приснився віщий сон.

Зверніть, будь ласка, увагу на те, що сокіл у германців — це символ закоханого юнака. На прохання Кримхільди її мати Ута розтлумачила сон доньці.

  • «Твой сокол — славньй витязь. Пусть Бог хранит его, чтоб у тебя не отняли супруга ТВОЄЮ».

Забігаючи наперед, скажу, що таки два орли (Хаген і Гунтер) підступно вбили сокола — Зигфрида на полюванні. Це типово германський язичницький мотив — віра у неминучість Долі. Приреченість на Страждання, горе, зрештою, загибель, невблаганність Долі — це провідний мотив не лише «Пісні про нібелунгів», а й усього германського епосу. Це — світо-гляд (дефіс ставлю не випадково), менталітет, самобутність германських народів. Здавалося б, і раніше у інших- народів були мотиви Людини і Долі. Та ось хоч би той самий Едіп. Пам’ятаєте: як він не втікав від ;воєї долі, а таки вбив свого батька й таки одружився на с .їй матері… Але річ у тім, що в Елладі були можливі варі’ и: он Одиссей, незважаючи на все, був забраний її Олімп! Тобто став богом -безсмертним, невмирущим. А це — найвища нагорода смертному. А ось у германців (у до-християнський Період, звичайно, у германців-язичіІИКІВ). Погляд на ЦІ речі був Діаметрально протилежним: ЯКЩО у давніх греків і римлян боги не вмирали, то у германців боги були смертними! Скажу більше — за германською міфологією, мало того, що боги могли вмерти, вони повинні були вмерти у боротьбі зі Всесвітнім Вовком-Фафніром. А якщо ГИНУТЬ Навіть боги, то що вже казати ПРО людину? Зараз дуже модним стало згадувати імена Артура Шопснгаусра (1788- 1860) та його учня Фрідриха Ніцше (1844-1900). Якось менше знають філософські погляди учня першого і вчителя другого з них — вже згаданого нами Ріхарда Вагнера (1813-1883). А даремно. Тому що Вагнер вмів надавати своїм ідеям досконалої художньої форми. Так ось, переважна більшість інтелігенції усього світу, починаючи з другої половини XIX століття, можливо й досьогодні своїм духовним гаслом вибрала заголовок останньої, четвертої частини вагнерівської тетралогії «Перстень Нібелунгів» — ‘«Загибель богів». Спочатку декаденти, а потім і інші групи інтелігенції заявили: «Боги вмерли, тобто вмерли ідеали». А корені цього лозунгу беруть початок у старо-германській міфології, яка відобразилася у епосі, зокрема у «Пісні про нібелунгів».

Повернімось до її тексту. Трагічні кольори оповіді, фатальна приреченість героїв зовсім не свідчать про те, що вони духовно ламаються, пасивно чекають на свою долю. Ні, все якраз навпаки. Думала Кримхільда, не знаючи кохання, втекти від долі, не бути вдовицею після того, як її сокола заклюють орли, та мати відмовляє її від цих намірів. Його умовили бути суддею при поділі скарбів.

Потім Зигфрид сторицею віддячив бургундам. Перш за все, саме дякуючи йому бургунди вщент розбили об’єднані   війська   датчан   і   саксів.   Була   захоплена нечувана здобич, п’ятсот заложників під викуп і обидва ворожих королі — керівники датської та саксонської дружин. Нарешті, настала та жадана мить, якої Зигфрид чекав цілий рік, проживаючи у Вормсі: він був представлений самій красуні Кримхільді, якої до того не бачив жодного разу. Після цього він це вимагає ніякої плати за нечуваний доти розгром ворогів бургундів, а благає Гунтера лише про одне — віддати за нього сестру. А той і не проти. Але після того, як сам посватає красуню Брюнхільду, королеву Ісландії, сильнішу за добрий десяток чоловіків. Кожен претендент на її руку, якого вона перемагала у рицарських змаганнях, платився за це головою. Так би їй вік і дівувати, якби не… Зигфрид!? Річ у тім, що Гунтер, послухавшись розумної поради свого вассала Хагена фон Тронье, попрохав Зигфрида допомогти у сватанні до богатирської королеви. А той, звичайно, не відмовив.

Отож, чотири рицарі — Гунтер, Зигфрид, Хаген і Данкварт — вирушають у далеку Ісландію. Зигфрид знає: чим швидше він одружить Гунтера і Брюнхільду, тим швидше сам з’єднається з Кримхільдою. Брюнхільда, як завжди, запропрнувала женихові змагання, Лише один штрих: камінь, який вона сама кинула й потім наздогнала {типовий прийом рицарсь кого епічного змагання), несли… дванадцять чоловік1 Уточнюю — дванадцять мужчин. Врешті-решт змагання між Брюнхільдою і Гунтером виграв… Зигфрид, використовуючи для цього плащ-невидимку, якого теж відібрав у нібелунгів. Усі богатирські вправи виконував невидимий. Зигфрид, а Гунтер лише робив вигляд. Коротше кажучи, Зигфрид співав, а Гунтер рота відкривав (згадаймо схожий мотив — монологи невидимого Сераио де Бержерика). Після низки фантастичних пригод Брюнхільда таки переможена, таки Гунтерові віддана, й таки привезена до столиці Бургундії, Вормсу, як наречена бургундського короля, Але одна справа назвати дівчинусвоєю дружиною, інша — її дружиною зробити… Тим більше, таку дівчину, як Брюнхільда. Ех, якби-то, якби було знати Гунтерові, то він би і не пішов у першу шлюбну ніч до своєї судженої. Не довелося б йому терпіти такого сорому. Річ у тім, що красуня’Брюнхільда зв’язала бідолаху й підвісила на стінку спальні на гак! Та так він всю ніченьку й провисів. І це не було скороминучою примхою богатирки — мовляв, сьогодні я вчинила так, а завтра все буде інакше, ні. Це була її принципова позиція: вона взагалі не збиралася віддаватися Гунтерові.

Тут потрібно знати ще один казковий момент, німецькою епосу: річ у тім*, що, як тільки богатирська дівчина втрачала свою невинність, вона втрачала й свою казкову силу і ставала схожою на усіх інших істот-жінок. Так що Гунтерові -потрібно було якимось чином зробити так,,щоб Брюнхільда з одного боку, втратила свою богатирську силу, з іншого — який мужчина захоче, щоб ця сила його дружиною була втрачена не через нього самого?

Сторінка: 1 2



загрузка...

Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru