Героїчний епос: «Пісня про нібелунгів». Частина друга

Розміщено від Tvir в Вторник 25 мая

За скандинавською версією, Сигурд і Брюнхільда кохалися. Брюнхільда йому подарувала, на знак любові, свого пояса й перстня. (Те, що вона у «Пісні про нібелунгів» знову була невинною, ні про що не свідчить, епос є епос, а, отже, це «епічна невинність», є ж поняття «епічний спокій», або, скажімо, «епічний час», умовно введемо .ще одне). Потім трапилося так, що Сигурдові дали напою забуття, й він забув усе, пов’язане, з Брюнхільд, що й зробило можливим його шлюб із Гудрун (Кримхтлвдою). Яка жінка вибачить це? Мало того, що аабув її, вибрав іншу, так ще і Гунтера свататися привіз. Такого забуття жінки не вибачають. Ось і почала Брюнхільда лютувати, каламутити воду, аж поки зрадник Сигурд (а бідолаха нічого не пам’ятав і ні про ЩО НЄ підозрював) не був убитий.

Отже, ще раз зіставимо два германські епоси, розвиток у них одного сюжету. Скандинавський: Брюнхільд ревнувала Сигурда, не змогла йому вибачити забуття або зради. Німецький: Брюнхільда була обурена мезальянсом Кримхільди, тим, що рідна сестра короля Бургундії вийшла заміж за «васала» цього короля, за Зигфрида, шо її, королеву Брюнхільду, принизило. Отже суто люд’сь к і, душевні, внутрішні мотиви з плином часу ЗМІНИЛИСЯ мотивами су СПІЛЬНИМИ, класовими.

Але, дійсно, чому ж Зигфридові, особі теж, як і Гунтер, королівської крові, було вдавати з себе васала? Тим більше, що він не поступався бургундському королеві нічим: ні шляхетністю, ні заможністю, а у плані краси, мужності, ЛИЦарського завзяття Зигфридові взагалі не було рівних.

Мабуть, для того, що свататися до королеви мав перший за чином, соціальним станом, а стародавня епічна мораль, носієм якої у германському епосі є Зигфрид, базувалася на впевненості, що найзнатні-ший — це найсильніший. Пам’ятаєте, первісно головними героями епосу були перші керівники родів (кланів), племен, держав, які згодом відійшли на другий план, а центральними стали герої, так би мовити, другого, а то й третього ешелону влади, їхні підлеглі: у Агамемнона — Ахіллес, у Карла Великого — Роланд, у Володимира Красне Сонечко — Ілля Муромець тощо. А наш Зигфрид, за всіма ознаками є породженням саме старої, героїчної епохи: згадаймо, саме тому він, як герой казки, ледь з’явившись при бургундському дворі, запропонував Гунтерові двобій за… право бути королем. На що Гунтер витвір пізнішого, феодального, періоду суспільних стосунків — нагадує йому, що існує право успадкування влади. Отож, Зигфрид, за своїми поняттями, і видає себе за другорядну особу, васала, а Гунтера -за свого володаря.

Глибоко символічна деталь: напередодні підступного вбивства Зигфрида Кримхільді сниться ще один віщий сон (не забули перший — про вбитого сокола: на полюванні за її Зигфридом женуться два кабани, потім раптом трава й квіти стають червоними. Вона благає чоловіка не йти на полювання. Та даремно: Зигфрид таки поїхав й був- в останній день свого життя найщасливішим мисливцем.

А підступний плин Хагена вже почав здійснюватися: організатори того полювання «забули» вино, єдиний напій на такого роду рицарських забавах. Отож мисливці понаїдалися — а пити нема чого. Таким чином Зигфрида було заманено дс?.<струмка, у відлюдне місце. Отож, сильно схотівши пити, він нахилився над водою, відкривши спину, на якій акуратна Кримхільда вишила хрестик. Та й для чого йому було ховати спину, коли за нею були вірні друзі: шуряк Гунтер, для якого зроблено стільки добра, та його вірний васал Хаген… А   далі,   як   то   кажуть,   все було   справою   техніки могутнього вояка Хагена… Кримхільда залишилася вдовицею.

Довгих тринадцять років тривала її самотність. У неї відібрали чоловіка. А хіба важко щось відібрати у вдови? Згодом її позбавили і весільного зигфридово-го подарунку — скарба нібелунгів. І хитрий Хаген занурив ці багатства у води Рейну. До речі, серед інших коштовностей там був жезл, володар якого міг правити цілим світом. Чи не праобраз це персня нібелунгів, що дав назву вже згаданій тут тетралогії Рихарда Вагнера?

Самотня, обібрана, скривджена, з потаємною жагою помсти живе вдовиця Кримхільда у Вормсі. На ць.ому закінчується перша частина поеми.

Якщо вже іде мова про еволюцію образу Кримхільди, то слід сказати ось що. У ньому, як на лакмусовому папірці, відобразилася знов-таки зміна світогляду германців. На початку твору — це душевна, сором’язлива, добре вихована, шляхетна дівчина, вірна дружина, лагідна сестра. У другій — Кримхільда — МЄСНИЦЯ, мегера, фурія, яка не лише віддає наказ відтяти голову рідному братові, а й особисто відрубує голову Хагенові! Дві частини — дві різні людини, чи не так? Внутрішній світ, сам процес розвитку особистості автори «Пісні про нібелунгів» ще відтворити не можуть. Вони просто зображують героїню та й годі. Читач сам, за допомогою логіки «домальовує» зміни у героїні. Основне — це Сама с прямованість   гніву Кримхільди.

У скандинавів все відбувалося інакше: Атлі вбив братів Гудрун. А вона, як втілення родової моралі, за своїх кровних родичів страшно помстилася, повбивавши своїх спільних ІЗ Атлі синів і нагодувавши його їхнім Закривавленим м’ясом, підсмаженими серцями, напоївши кров’ю із їхніх же черепів… У німців «полюси» помінялися аж до протилежного: тут Кримхільда мстить не СВОЇХ родичів. Атлі, а своїм родичам за вбитого чоловіка Зигфрида. Отже, родові устої помінялися на сімейні. Але й це ще не все. Як Кримхільда фанатично виконує свої подружні обов’язки, так Хаген — обов’язки васальські. Значить, ще й третій конфліктний світогляд з’явився у сюжеті про помсту Гудрун (Кримхільди). А ОСЬ тут германці не оригінальні, їх випередили давні греки: так, наприклад, велика частина класичної Давньогрецької трагедії має в своїй основі конфлікт родових (сімейних)  інтересів з інтересами держави.

Повернімося до другої частини «Пісні про нібелунгів». Пройшло багато років. Вдовиця Кримхільда погодилася стати дружиною нехристиянина, язичника — гуннського короля Етцеля. Не з великого кохання, просто вдовиця — беззахисна істота, а королева гуннів — могутня володарка, яка зможе помсти-тися бургундам, в першу чергу Хагенові, за смерть Зигфрида. Отже, Кримхільда переїжджає до Етцеля. Згодом вона підмовляє чоловіка запросити у гості бургундів на чолі з Гунтером і Хагеном.

А у палаці Етцеля трапляється те, що й повинно було трапитися: Кримхільда підбурює гуннів виступити проти бургундів:

  • Сказала королева: «Ах, деверь, помоги!
  • Пируют в зтом зале сейчас мои враги (родичі),
  • Которими бил Зигфрид, мой милий муж убит.
  • Я буду век служить тому, кто мстить мне пособит».

Гунни не відразу погодилися порушити закони гостинності. Так, наприклад, Дітрих спочатку обурений підступністю Кримхільди:

  • А Дитрих королеве учтиво молвил так:
  • «Исполнить вашу просьбу я не могу никак.
  • Меж вашими родными и мною счетов нет,
  • И в ход пускать оружие мне против них не след…»

І все-таки Кримхільді вдалося вмовити брата чоловіка Бльоделя піти з мечем на бургундів, вона фактично купила його, і він, попри загальноприйняті закони гостинності, попри можливий гнів, який щиро радів приїздові бургундів, погодився.

Ю. І. Ковбасенко, Кандидат філологічних  наук

 



Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru