Нові твориЦикл Гейне «Книга пісень»
«Де співають - залишайся жити: злії люди не знають пісень». Пісні кохання Генріха Гейне. «Де співають - залишайся жити: злії люди не знають пісень», - написав якийсь великий німецький поет Генріх Гейне. Його поезією захоплювалися у Європі, Росії і Америці - багатьом людям Гейне відкрив красу німецької мови, німецької літератури і мистецтва. Вірші Гейне перекладали, їх поклали на музику ошатні композитори. Сьогодні це перлини світового музичного мистецтва. Єврейський хлопчик з Дюсельдорфа, Гейне почав писати вірші у 12 році коли його романтичні почуття були збуджені розповідями француза Ле Граші про перемоги Наполеона і штурм Бастилії. Так у його маленькому серці оселилася любов до волі. Батьки бажали зробити з хлопця банкіра, пізніше юриста, натомість в його житті трапилося перше кохання до кузини, дочки дядька Соломона, Амалії. Вона, Амалія, стала музою перших віршів молодого поета. Здобувши перше признання як поет, Гейне їде до Парижа, який був у ті роки осередком кумирів світової літератури. Він зустрівся з Бальзаком, Мюссе, Жорж Санд, Шопеном.
Тут Гейне одружився з чарівною квіткаркою, і тут важко захворів. Гейне залишив по собі могутню поезію, сповнену добра і людяності, простоти і музики, написану із вишуканим смаком.
Цикл Гейне «Книга пісень» - плід десяти років праці над віршами, які відомі разили всі зміни настрою закоханої людини, усю любов поета до чарів німецької природи. У його віршах, які так легко покласти на музику, використано обрані, характерні романтичній поезії: тут і романтична природа, і квіти, і солов’ї, і видіння, і морська стихія, східні мотиви…
- На крилах пісні полину
- З тобою в далину,
- На Гангову долину,
- В країну чарівну.
- Сади червоноквітні
- Там в місячнім світлі цвітуть,
- Там лотоси привітні
- Сестричку милу ждуть.
Кохання у Гейне нерозривно пов’язане із стражданням, із самотнім житгим, із песимістичним сприйняттям світу. Це цілком у дусі романтизму, представники якого оспівують нещасливе кохання.
- З пісень моїх плине отрута,
- Інакших не знаю я,
- Бо в серці у мене змії
- І ти, кохана моя.
Улюблена квітка, не раз оспівана Гейне - лотос, священний символ кохання на Сході. Поет присвятив їй рядки вірша «Боїться квітка лотос…».
- Коли ж коханок місяць
- Промінням розбудить її,
- - Назустріч йому розтуляє
- Вона пелюстки свої…
Один з найвідоміших у світі віршів Гейне став народною піснею - це «Лоролея», поетичний переказ давньої німецької легенди про золотоволосу дівчину-русалку, яка співала на скелі Лурлей. Її чарівний спів зачаровував рибалок, які гинули у вирі Рейну.
- Юнака і човник, знаю,
- Накриє хвилями Рейн;
- І кожний життя втрачає
- Від співу Лорелей…
У першому циклі - «Страждання юності» - Гейне використав весь арсенал поета-романтика - таємничі містичні персонажі, сили пекла, мерці, які оживають, контрасти почуттів. Він, як і інші німецькі романтики не створював новий у своїй уяві, але знаходив натхнення в існуючому світі - навколишніх річках, деревах.
- Хочу я податись в гори,
- Де хати на кручах мріють,
- Де зітхають вільно груди
- І вітри на волі віють…
Другий цикл - «Ліричне інтермеццо» - процес примирення Поета-романтика її життям, його негараздами і втратами. Це печаль за коханою жінкою. У третьому циклі образ коханої жінки змінюється образом Батьківщини - втраченої, поверненої. Цикл так і названий - «Повернення на Батьківщину». Ліричний поет повертається у рідний край, за його плечима страждання життя.
Останній цикл збірки названий «Північне море» - гімн чарівній німецькій природі, написаний незвичним для німців того часу верлібром, який найкраще передавав шепіт та ритм морських хвиль, що напливають і відходять від берега. Це цілковита єдність із всесвітом, без почуттів, страждань, мудрування. Третій цикл - гімн людині-філософу, яка нарешті зрозуміла сенс життя, здобула віру у майбутнє щастя людства.
- Садівника годує лопата
- Злидень клюкою стука…
- А я стрижу дукати
- З любовної пісні звука…
Гейне створив у своїх «Піснях» образ нового героя - дещо романтичного, «що саркастичного та насмішкуватого - але такого привабливого у своїй відкритості, своїй відвертій людськості. Сам Гейне називав себе «останнім романим принцем» своєї «неромантичної епохи». Та для наступних поколінь своїх читачів він залишився натхненним співцем Кохання і Німеччини, співцем найвиищих людських почуттів.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!