Чому сварилися Кайдаші?

Твір розміщено в Іван С. Нечуй-Левицький від Tvir в Четверг 24 февраля

Більше ніж століття відділяє нас від часу написання І. Нечуєм-Ле-вицьким повісті «Кайдашева сім’я», але життя героїв, їхні вчинки і поведінка хвилюють нас і зараз. У чому ж секрет такого довголіття літературного твору? Мені здається, найперше, у художній майстерності автора. І. Нечуй-Левицький не бере предметом дослідження якихось визначних, незвичайних подій, не кидає своїх героїв у вир випробувань. Він показує буденне сімейне життя, день за днем, рік за роком. І відзначає, що не всі можуть пройти випробування часом та «сімейними війнами» і зберегти при цьому гідність, поетичну душу.

І. С. Нечуй-Левицький високо цінував народну творчість і щоразу звертався до її невичерпних джерел. Мова повісті «Кайдашева сім’я» рясно пересипана, мов перлами, народними афоризмами, приказками, дотепами, піснями. Правда, ці народні вислови дуже часто бувають «з перцем».

Старий Кайдаш говорить до Карпа: «В гурті каша їсться, а гуща дітей не розгонить». «Хоч між дровами, аби з чорними бровами»,- відповідає Лаврін матері на питання про одруження. Кайдашиха «розпустила на всю хату мед своїм язиком», висловлюючи побажання Мелашці: «Будь же, дочко, здорова, як риба, гожа, як рожа, весела, як весна, робоча, як бджола, а багата, як свята земля!» А сама при цьому думала: «Довго прийдеться мені вчити цю Мелашку… Коли б хоч не була така сатана, як Мотря». Цим автор підкреслює таку рису Кайдашихи, як облесливість та лицемірство. Щоб розважити і заспокоїти Мелашку, Балашиха говорить: «Дівка, як верба: де посади, то прийметься»,- хоч сама із сумом відзначає: «У нас була, як рожа цвіла, а тепер така стала, як квітка в’яла». Словами казки розповідає Мотря батькам про свекруху: «В мене свекруха — люта змія: ходить по хаті, полум’ям на мене дише, а з носа гонить дим кужелем».

Забобонність селян, їхню темноту і неуцтво І. Нечуй-Левицький показує особливо через епізод замовляння знахаркою бабою Палажкою хвороби Кайдаша: «Пом’яни, господи, раба божого Омелька та ті книжки, що в церкві читають: єрмолой, бермолой, савтирю і ще тую, що телятиною обшита… Хрест на мені, хрест на спині, уся в хрестах, як овечка в реп’яках…»

Отже, використання фольклору надало творові І. Нечуя-Левицького неповторного національного колориту, сприяло його виразності і більш глибокому розкриттю психології героїв.

Мова повісті «Кайдашева сім’я» багата на порівняння, що служить, разом з іншими художніми засобами, успішній реалізації ідеї.

Наприклад, автор так говорить про Кайдаша, підкреслюючи його згубну пристрасть: «…Червоний перець у горілці дражнив його, наче цяцька малу дитину». Кайдашиха «стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині». Мотря «теліпалася на стіні, наче павук на павутинні». Мелаш-ка «затріпала рученятами, неначе пташка крилами».

У повісті використані гіперболи. Мелашка «виплакала всі сльози, що зібрались за всі жнива, і полила ними материн садок». На кожній сторінці твору можна зустріти багато й інших тропів та лексичних засобів: епітетів («під її солодкими словами ховається гіркий полин»), метафор (горщик завищав, застогнав, «в хаті гризла Мелашку свекруха»), синонімів («вони разом верещали, ґвалтували, лаялись», свекруха з невісткою пищали, гавкали, сичали, репетували, кляли, наробили галасу).

Високу майстерність виявив письменник у використанні діалогів. Це надало творові напруженого, динамічного і навіть драматичного звучання.

Варте особливої уваги застосування автором у повісті різних засобів гумору та сатири. Це комічні ситуації (Мотря з яйцями на драбині, помилкове залицяння ченця до баби Палажки та інші), комічні діалоги (як Лаврін з Карпом собі наречених вибирали). З такого, наприклад, діалогу вимальовуються характери братів: суворий, неговіркий, перебірливий у Карпа і лагідний, жартівливий, поетичний у Лавріна.

А чого варта та сцена, коли «не чорна хмара з синього моря наступала, то виступала Мотря з Карпом з-за своєї хати до тину. Не сиза хмара над дібровою вставала, то наближалась до тину стара видроока Кайдашиха…». Використаний тут з одного боку прийом паралелізму, заперечного порівняння, а з іншого — урочистий «батальний» тон для опису нікчемної сварки створюють неперевершену комічну картину, хоч і з відтінком суму.

То ж очевидна велика художня майстерність І. Нечуя-Левицького у використанні всіх художніх засобів мови, у вираженні авторської позиції — людина не повинна втрачати самоповаги за будь-яких обставин і разом з тим поважати право інших на власну гідність. Недаремно І. Франко відносив повість «Кайдашева сім’я» «до найкращих оздоб українського письменства».

Усі твори І. С. Нечуя-Левицького дихають правдивістю зображення народного життя. Нечуй-Левицький у своїх творах відбив прагнення народу до кращого життя, його ненависть до гнобителів. Письменник уважно спостерігав усі риси життя народу. Усвоїх творах він показав не тільки чудові картини побуту українського села, прагнення трудових мас до нового життя, але й відобразив, як морально губить людину породження експлуататорського ладу. Цю тему він розкриває в повісті «Кайдашева сім’я», яка вийшла друком у 1879 році. «Великий майстер зору», Нечуй-Левицький не міг не торкнутися цієї теми. Письменник бачив, як жорстоко знівечив кріпосницький лад простий люд. Але й після скасування кріпосницької системи життя народу не покращало. На зміну панщині прийшла «голодна воля». Новий капіталістичний лад породжує й нове лихо — боротьбу за «твоє» і «моє» серед селян. Приватна власність морально губить людей, вони стають жорстокими і грубими, їх багатий душевний світ поступово закриває темрява. Образи «Кайдашевої сім’ї» — це жертви експлуататорського ладу, морально знівечені люди.

Герої повісті — старий Кайдаш із Кайдашихою — колишні кріпаки. Тяжка праця на панщині наклала на них свої відбитки: герої дуже рано зістарились. Це видно з портрета Омелька Кайдаша: «Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною». Отже, портретний опис Кайдаша свідчить про тяжке життя за часів кріпацтва. Тепер у Кайдашів з’явилися достатки, але й для цього немало докласти зусиль треба було Кайдашеві. А якою ж стала Кайдашиха? За панщини вона служила у панів. Її брали у панський палац ще дівкою за куховарку. Ту т вона набралася усього панського, її мова стала облесливою, в її душі розвинулась якась повага до панів. Маруся перейняла всі панські звички, та й сама хотіла стати «панею» хоч у своїй родині. Вона намагається в усьому верховодити. Зверхньо й грубо ставиться до своїх невісток, до чоловіка. Недарма за панські звички на селі прозвали Кайдашиху «панею економшею».

Життя Кайдашів було більш-менш мирним, доки Карпо та Лаврін не оженилися. Після одруження синів починається нещадна боротьба за «твоє» і «моє». Кожен із синів вважає себе справжнім господарем. Сварки між ними ведуться за розділ батьківського господарства. Молодиці й собі готові повидирати одна одній очі за якісь мотовила чи кухлі. У цих постійних сварках проявляється дріб’язковість героїв. Син б’є батька, невістка виколює свекрусі око. І за що? За те, що при сварці Мотрина дитина розбила кухля Кайдашихи. І ось уже в обох хатах повно ґвалту: летять горщики та полумиски, кричать діти. А Кайдашиха навмисне розмазала кров по всьому виду та й побігла через все село із закривавленим обличчям. Мотрю за бабу посадили в холодну. Але чи це допомагає? Сварки між Мотрею і свекрухою, Мотрею і Мелашкою не припиняються. Молоді калічать одна одній худобу, вибивають вікна, крадуть яйця. Лайки та бійки між двома сім’ями іноді затихають. Але не надовго. Незабаром вони знову починаються. Ці люди зовсім загрубіли, вони поступово втрачають свої найкращі риси. Автор зображує дві сім’ї, як дві ворожі сили, які готові кинутися одна на одну: «Дві сім’ї, як дві чорні хмари наближалися одна до другої сумно й понуро». До чого ж дійшли ці люди, що навіть собаки, позадиравши хвости, стояли і здивовано дивилися на них?! А скільки ґвалту та крику було через ту грушу?! Мотря ладна була повбивати Мелашчиних дітей за те, що ті зірвали собі декілька груш. Карпо й Лаврін і собі почали доводити, чия це груша. І боротьба ця, яку породила приватна власність, не закінчується. Бо доки буде існувати експлуататорська система з її найголовнішим злом — приватною власністю, доти не припиниться те безмежне прагнення людини до володіння речами.

Сторінка: 1 2

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Чому сварилися Кайдаші?. Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2017 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru