Чичиков у гостях у Ноздрьова та Плюшкіна

Твір розміщено в Микола Васильович Гоголь від Tvir в Понедельник 14 февраля

У гостях? Скажімо, не зовсім точно. По-перше, Чичикова ніхто не запрошував до себе, а по-друге, це була цілком ділова поїздка. Мета її — придбання фіктивних кріпаків, причому будь-що, але не за будь-яку ціну, а якнайдешевше. У реальності здійснення цієї фантастичної ідеї Чичиков уже переконався, успішно відвідавши чарівного Манилова, що навіть оплату купчої взяв на себе. Повертаючись з Манилівки, Павло Іванович заїжджає в трактир, щоб поїсти і дати відпочинок коням. Щасливий випадок звів його тут не тільки з поросям під сметаною з хроном, але і з людиною середнього зросту, «з повними рум’яними щоками, з білими, як сніг, зубами і чорними, як смола, бакенбардами. Свіжий він був як кров з молоком, здоров’я, здавалося, так і пирскало з обличчя його».

Чичиков упізнав Ноздрьова, з яким нещодавно обідав у прокурора. Ноздрьов тільки-но повернувся з ярмарку, де «вбухав чотирьох рисаків» і «продувся в пух», з чим і просив його привітати. Він моментально зійшовся з Чичиковим і, не контролюючи свою мову, став називати Павла Івановича (без усяких на те підстав!) то братиком, то свинтусом. Але «лояльний» Чичиков не вважав ці характеристики ні за образу, ні за комплімент. У нього було своє на меті. Тому він змушений тримати під контролем власну поведінку. Чичиков відразу робить висновок: «Здатен він, видно, на все, отже, у нього даром можна дещо випросити». Однак він недооцінив Ноздрьова. Павлу Івановичу довелося довго і наполегливо відмовлятися від «зустрічних пропозицій» Ноздрьова — купити жеребця, гніду кобилу, сірого кобеля, шарманку…

Характеризуючи Ноздрьова, автор не шкодує, здавалося б, найприємніших епітетів: «багатогранна людина», «на всі руки майстер», «історична людина». Тільки що стоїть за цими визначеннями?

Він дійсно майстер на всі руки: украсти, підтасувати, непомітно скинути непотрібну карту… Він дійсно багатогранна людина, тому що навряд чи в одній людині можуть ужитися поміщик, шулер, собачник, картяр, батько сімейства, гульвіса, запеклий рибалка, мисливець і люблячий чоловік. Він дійсно історична людина, тому що завжди встряє в яку-небудь історію.

Ноздрьов не в змозі контролювати свої слова і вчинки. У нього все відбувається спонтанно — так само, як у слуги Порфирія, що, не змигнувши оком, бреше своєму пану, як у кухаря, який, звалюючи в купу продукти, що трапилися під руку, до кінця приготування страви так і не знав, що ж у нього має вийти.

Ноздрьову вже 35 років, а він усе ще б’ється на дружніх гулянках, нескінченно і безцільно «кулі ллє». Так само безцільно він падлючить: розжене то весілля, то розлагодить угоду і відразу буде клястися в дружбі.

Відвідавши після Ноздрьова ще й Собакевича, Чичиков вирішив заїхати до Плюшкіна, у якого, за словами Собакевича, «люди мруть як мухи». Для покупця мертвих душ це було дуже доречно.

Плюшкін — повний антипод Ноздрьова, починаючи із зовнішності. Він уже не схожий не тільки на поміщика, але і на людину. Дивлячись на нього, неможливо було припустити, що ця людина взагалі щось має, а тим більше є найбагатшим поміщиком.

Гоголь розповідає про юність і молодість Плюшкіна — час надій і натхнень. Навіть не віриться, що Плюшкін колись був молодий і марив високим і шляхетним!

Плюшкін — єдина діюча особа поеми, біографія якої відома читачу. Автор робить екскурс у минуле Плюшкіна, щоб ми ясніше і наочніше відчули його деградацію. Він ще не такий старий, але в усьому виявляється якась особлива старість: «старезним інвалідом» виглядає не тільки «дивна фортеця», де живе Плюшкін, але і він сам — у дірявому капоті, із ключами на поясі, у старому поношеному ковпаку.

Якщо Коробочка усе складала в пістрьові мішечки, то Плюшкін — просто в купу, яка прикрашала кімнату, через що неможливо було припустити перебування в ній не те що людини — взагалі живої істоти. Після смерті дружини від Плюшкіна втекла дочка, а він сам ніби «втік» від сина, не відповівши на прохання про допомогу. Тепер Плюшкін не людина, не батько, але «щедрий» дідусь, якому не шкода для улюбленого онука старого ґудзика, але дати грошей — понад його силу.

Плюшкін — найстаріший з усіх поміщиків (йому 73 роки), але вік не додав йому ані досвіду, ані розуму, а тільки сприяв виродженню людських якостей і збільшенню знаменитої купи, під якою поховані минуле, сьогодення і майбутнє. Що вище піднімався Плюшкін сходами власних прожитих років, то нижче опускався він і фізично, і морально. Він уже забув, що Чичиков приїхав до нього як до багатого поміщика, і, торгуючись, просить «заради убогості» дати не по 25, а по 40 копійок за кожну мертву душу. Плюшкін і не підозрює, що наймертвіша душа — він сам. От чому саме він завершує галерею поміщиків, кожний з яких якоюсь мірою теж «діра на людстві».

Уперше в літературі серед дворян вищого світу або хоча б помісних з’явилася людина темного походження. Судячи з того, що в нього все-таки є двоє кріпаків, він дворянин із дрібнопомісних. Жебрак, він нічого не одержав від батька, тільки наставляння «над усе на світі берегти копійку». Освіту одержав теж не в ліцеї, і викладачі в нього були не з кращих. І тому він виявив себе більше з боку комерційного.

Не маючи ні титулу, ні знатної рідні, ні заступника, Павло Іванович був приречений на долю Акакія Башмачкіна, а в кращому випадку — Молчаліна.

Але часи були нові, і Гоголю вдалося підглянути нового героя нового часу. Потім його називатимуть усякими іменами, а поки що він їде на трійці, безвісний і безликий.

У його минулому є щось кримінальне: контрабанда, розкрадання державного майна тощо. Його афера варта того, щоб віддати Чичикову належне. Почнемо з того, що навіть викритого Павла Івановича нема за що судити: ніяких законів він не порушує. Час від часу за вимогою влади поміщик подає ревізький реєстр, тобто список кріпаків чоловічої статі. Внесені в списки вважаються живими до наступної ревізії, тому їх можна купувати, продавати, дарувати, коротше, складати всілякі угоди. Купуючи ревізькі душі померлих селян, Чичиков здійснював законну операцію. Тепер він міг їх закласти в опікунську раду й одержати позику. Але в голові великого комбінатора народжується інша ідея: тільки-но закінчилася чергова війна з турками, і землі нинішньої південної України передавалися під заселення практично задарма, та ще з «піднімальними» і позичками. І ця земля вже була реальною цінністю. А селяни могли вмерти від нерідкої тоді епідемії холери або чуми. Так народилася перша велика афера.

Те головне, що було в Чичикові, властиво будь-якій людині ринкової країни: коштів укласти поменше, а прибуток одержати побільше. І говорити про аморальність не доводиться — бізнес є бізнес. Було б вигідно щось інше, займався б наш герой іншим.

Микола Васильович Гоголь дійсно зробив геніальне відкриття і пророчив багато чого в наших часах: і шахрайські фірми нащадків Чичикова, і нашу дубиноголовість. Це описано так жваво, що кожний зрозуміє.

Сподобався твір? Збережи в закладках - » Чичиков у гостях у Ноздрьова та Плюшкіна . Це не складно, зате не втратиш!

Рекомендую також наступні твори:

  • Нет подходящих публикаций

  • Комментариев нет

    Нові твори

    Извините, комментирование на данный момент закрыто.






    Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
    2009-2019 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

    Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru