Нові твориЧи варто виправдовувати Чіпку?
Твір За романом П. Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Письменники всього світу споконвіку порушували питання про сенс людського існування, філософські категорії життя і смерті. Чи однозвучні відповіді на них дають самі автори? Чи завжди вони осуджують того, хто став убивцею? Ні, читач розумом і серцем повинен потрудитись і знайти свою відповідь. Починаючи від життєвої історії Василя Гнидки, Панас Мирний хотів простежити, хто і як потрапляє на дно суспільства. Бідували мільйони, а злочинцями ставали сотні. Не від боягузтва, не від слабкості, не від хворої психіки став убивцею Чіпка. А від чого ж? І чи варто його виправдовувати? Якщо б мені випала доля стати учасником судового процесу над Чіпкою Варениченком, я обрала б собі не роль захисника, а роль судді. І свою звинувачувальну промову я почала б словами: найбільша цінність на землі - людина, позбавляти її життя руками іншої людини - найтяжчий злочин. Звичайно, не можна не говорити про позитивне в характері героя. Це і вразлива душа, прагнення і мрія про те, що він буде чесно працювати на землі, заробляти свій хліб. Але чи справді щирим було його юнацьке бажання побороти кривду? Все прекрасне в його характері перекреслюється страшним злочином - вбивством ні в чому не винних людей.
А тепер звернемося до страшної правди, яка наводить жах на читача, примушує його здригнутись, замислитись… Ось Чіпка малий «поліз у піч, витяг жару у покришку та й виніс у хлівець», - щоб наробити пожежі. Підріс трохи. Почав пізнавати природу. «Як схопить горобеня, як крутне за голівку… Не вспів оком моргнути, - як в одній руці зостався тулубець, а в другій голівка». Ну, хлівець належить багатому сусідові, а горобеня ж чим завинило? Виріс Чіпка, горілку пити навчився. Похмелиться, і все зк вертає додому, «як скажений бик налітає на хатуі Де вона! Де стара відьма?!» Важко звичайно уявити собі, що людина може приймати подобу тварини і що їй може прийти в голову так розмовляти так поводитись з матір’ю, яка винна перед сином-злодієм лиш у тому, що народила і робила для нього, що могла… Але в зло дюзі немає нічого людського. Пригадаймо вбивство сторожи, Совість не мучила вбивцю, тому що була залита горілкою.
Потім у Чіпки буде багато всякого в житті і в душі.
Він виступатиме в ролі захисника селян, його виберуть у гласні, або, по-сучасному, в депутати. Оберуть, бо не доведена були участь Чіпки у злочині. Але ж ми це знаємо! І як щиро і гнівнії він обурюється, коли дізнається про те, що у волості його не було прийнято.
Чіпка обнадійливо сприйняв факт, що перші крадіжки І навіть убивство не були викриті. У нього з’являється впевненість у тому, що він не буде покараний. А перший нерозкритий злочин неодмінно породжує другий. Читаючи фінал роману, страшні рядки знищення сім’ї, вже не маєш сумніву в тому, що змальовано тут майже антилюдину, монстра, який знавіснів від горілки, від людської крові, від ненависті до всіх людей.
Я не змогла б захищати цього цинічного, грубого бандита, який на наших очах убиває, грабує, палить, пиячить, замордовує власну дружину, глумиться над власною матір’ю, буквально полощеться у невинній крові, навіть дитячій.
Сподобався твір?. Це не складно, зате не втратиш!