Учнівський твір По комедії Мольєра “Міщанин у дворянстві”. Ж. Б. Мольєр написав більше тридцяти комедій. У них він висміяв святенництво, лицемірство, тупість і легкодумство, дворянську пиху й чванливість французьких буржуа. У своїй комедії “Міщанин у дворянстві” він звернувся до актуальної в той час проблемі: зубожінню аристократів і проникненню їх у середовище заможних буржуа, що прагнуть за більші гроші купити дворянський титул. Як ми знаємо, Мольєр завжди додержувався свого принципу “виправляти людей, розважаючи їх”. От і постарався великий комедіограф у своєму добутку висміяти міщанина Журдена, одержимого ідеєю стати дворянином, тобто тим, ким той не міг бути ні по походженню, ні по вихованню. З першої хвилини знайомства з персонажами комедії стає ясно, що всю силу свого таланта Мольєр направив саме на те, щоб показати дурість витівки взагалі ж чесної людини, що прагне віддати свій капітал усього лише за дворянський титул. Інакше не назвеш його витівку, як божевіллям. Саме про цьому й говорить учитель музики, вірно помітивши одержимість свого хазяїна: “Пан Журдена з його божевіллям на дворянстві й на світському обходженні - це для нас просто скарб”.
Далі весь твір…

Учнівський твір По ліриці Ф. Петрарки. Ідуть року, проходять сторіччя, але вічна таємниця любові залишається незбагненної. Вона завжди буде хвилювати й мучити людей, вимагаючи глибокого її осмислення. Це почуття описували поети різних країн. Поети майбутнього також не обійдуть цієї теми. Серед захоплених співаків любові виділяється великий італійський поет епохи Ренесансу Франческо Петрарка. Йому належить сама щира поетична лірична сповідь про любов, пронесеної через все життя: Благословенний день, місяць, літо, година И мить, коли мій погляд ті очі зустрів! Благословенний той край, і діл той світлий, Де бранцем я став прекрасних очей! Уже більше шістисот років шанувальники сонетів Петрарки намагаються розгадати його високу поетичність почуттів, які були звернені до земної жінки - Лаурі. Дотепер практично нічого не відомо про теперішню Лауру, що надихала поета на створення чудових віршів. Можна сказати, що Лаура майже легенда.
Далі весь твір…

Твір по повісті-феєрії А. Гріна “Червоні вітрила”. Стародавні греки говьрили, що бажання вже саме по собі творить. Сила бажання, мрії здатні перевернути життя й змінити людини. Олександр Грін силою своєї мрії створив цілий мир, у якому живуть відважні, щиросерді чоловіки, поетичні й прекрасні жінки, де в моря коштують міста із чудесними іменами - Лисиці, Зурбаган. Грін знав силу мрії й силу любові. Всі його оповідання про любов закінчуються однією фразою - “Вони жили довго й умерли в один день”. Саме головне - зустрітися, знайти один одного. Маленька Ассоль, знедолене дитя, вихована добрим і люблячим батьком, живе відокремленим життям. Її відштовхують однолітки, недолюблюють дорослі, переносячи на дівчинку нелюбов до її батька.
Далі весь твір…

По дивній іронії долі роман, що Сервантес створював як пародію, пережив всі “серйозні” літературні твори цього автора. Злиденний, однорукий, змучений Сервантес писав “Дон Кихота” у в’язниці. Від розпачу до надії, від надії до смиренності рухається плин роману. М’який гумор, смутний сміх, трагікомічні ситуації й несподівана мудра серйозність становлять тло, “пейзаж”, на якому відбуваються пригоди героя. Бідний дворянин Алонсо Кехано - старий романтик і ідеаліст. Все життя він прожив, не занадто звертаючи увагу на реальність, тому що реальними для нього були літературні герої, шляхетні й безкорисливі лицарі, що борються з неслраведливостью, що захищають честь своїх прекрасних дам. Нарешті, зостарившись, Алонсо Кехано немов спохвачується й вирішує сам пройти цей лицарський шлях. Нехай оточують його не прекраснодушні товариші, а грубі односільчани із примітивним практицизмом і обмеженим здоровим глуздом. Нехай дебела Альдонса тільки в уяві Кехано - чиста й прекрасна дама. Нехай небезпеки надумані, замість драконів - вітряні млини, замість бойового коня - смирна безпородна шкапа, але теперішніми були відвага, шляхетність, щиросердечна краса й справжнє лицарство Алонсо Кехано, чудового Дон Кихота.
Далі весь твір…

Нікого вже не дивує, що в багатьох країнах існують пам’ятники літературним героям. У Данії - андерсеновской Русалочке, у Голландії - комісарові Мегрэ, в Іспанії - Дон Кихоту. Але в Італії, у Вероні, існує унікальний пам’ятник - могила Джульетты Капулетти. Італійка, що ніколи не жила, створеною уявою великого англійця, стала такою ж реальною особистістю, як і мільйони дівчин, що любили й страждали через любов. Ромео й Джульетта - імена, що є символами величезної, всепоглинаючої, жертовної пристрасті. По наших поняттях, вони обоє діти. Чотирнадцять років Джульетте, сімнадцять - Ромео. І зараз у цьому віці часто закохуються. Але чи часто гинуть, втративши любов? Джульетта до зустрічі з Ромео була нареченою знатного й богатого Париса. Ромео доглядав за чарівної Розамундой. Але несподівана зустріч змінила їхнє життя й визначила трагічну долю. Теперішнє почуття не вважається ні з багатством, ні з походженням, ні з ім’ям. Юнак і дівчина, що люблять один одного, серцем почувають, що все це - мішура, умовність, фальш.
Далі весь твір…